4.3. Підходи до управління навчальним закладом і його структура

Структура залежить не лише від характеру освітньої системи, розмірів і типу навчального закладу, але і від підходу до управління. Так, склад органів управління і рівень участі в їх роботі вчителів, способи координації стосунків в організації і особливості делегування повноважень і відповідальності, − усі ці характеристики структури залежать від того, який тип управління використовується в навчальному закладі.

Авторитарний (директивний) тип управління та його структура. Авторитарному типу управління відповідають механічні: лінійний і лінійно-функціональні, в тому числі дивизіональні структури з сильною централізацією, незначні повноваження колегіальних органів, переважно консультативного характеру. Цей тип характеризується централізацією влади в руках керівника. Керівник одноосібно приймає рішення, жорстко визначає діяльність підлеглих, сковуючи їх ініціативу. Справи у групі він планує заздалегідь. Підлеглим відомі лише найближчі цілі, і вони мають мінімум необхідної інформації. Контроль за діяльністю підлеглих заснований на силі влади керівника. Його голос завжди є вирішальним, будь-яка критика на його адресу недопустима.

Залежно від того, яким чином відбувається розподіл праці по горизонталі, або по вертикалі, тобто у яких ієрархічних структурах будуть прийматися рішення, закріплюється певний ступінь централізації управління, що визначається кількістю рішень, прийнятих на нижчому рівні управління; важливістю цих рішень; жорсткістю контролю за працею підлеглих. Лінійний принцип структуризації дозволяє зосередити усю владу на верхньому рівні управління − у керівника навчального закладу та в лінійних керівників, котрі відповідають за вирішення всіх питань управління навчально-виховним процесом. При авторитарному управління колегіальні органи (рада навчального закладу, педагогічна рада, методичні об’єднання) перестають відігравати будь-яку роль у виробці рішень. У випадку коли в керівника існує патологічний потяг до влади, до матеріальних благ, можливе виникнення критичного типу управління − непослідовний (алогічний тип). Такий тип виявляється в невмотивованому, непередбачуваному й недоцільному переході керівника від одного стилю до іншого, що зумовлює вкрай низькі результати роботи та максимальну кількість конфліктів і проблем.

Зазвичай такому типу притаманні поділ колективу на ”своїх” та ”чужих”; сповідування категорії подвійних стандартів; небажання чути думки інших; виконання всіх забаганок групи ”своїх”; участь у конфліктних ситуаціях і роздмухання їх; наявність у колективі групи ”своїх”, які фактично встановлюють критерії оцінки оточуючих; постійні спроби принизити гідність членів групи ”чужі” за допомогою пліток; постійне вкидання в колектив пліток та прийняття управлінських рішень на цій основі; постійні спроби зіштовхнути членів колективу між собою; проповідування високих моральних якостей і в той же час постійне нехтування ними з метою ”поділяй та володарюй”; нездатність дотримуватися слова, постійні випадки відмови від нього, не зважаючи на те, що обіцянки дані в присутності колективу; постійні спроби перекласти свої помилки на інших; оцінка підлеглих за рівнем особистої відданості. У такому випадку інститут заступників (як і колегіальні органи) існують формально, і практично їх діяльність припиняється.

За умов авторитарного управління колегіальні органи використовуються керівником для інформування колективу про прийняті рішеннях адміністрацією, затвердження планів роботи, розгляд питань про переведення в наступний клас і прийняття інших незначних рішень. Взаємодія керівників і підлеглих в організаціях із механічними структурами, засновується на вертикальних ієрархічних зв’язках і відповідних комунікаціях. Через них реалізуються ставлення влади та підлеглості, передаються розпорядження, завдання та інформація про стан їх виконання.

Горизонтальні зв’язки існують як неформальні або формалізуються керівником на певний період для виконання планового завдання. За існування такої системи горизонтальні зв’язки стають неповноцінними, а відсутність реально діючих колегіальних органів робить неможливою координаційну діяльність. Основними правила координації стають формалізовані результати навчально-виховного процесу, що висуваються колективу у вигляді вимог, графіків, а також безпосереднього контролю. Це дозволяє керівництву до мінімуму звести процес узгодження дій педагогічного колективу, зменшити кількість комунікацій і досягнути високого рівня виконавчої роботи, що, у свою чергу, ставить педагогів у жорсткі рамки та практично виключає у їх роботі такий важливі компоненти, як творчість і спільну діяльність.

Обрання такого типу управління та відповідної структури навчального закладу залежить від низки факторів, а саме від рівня зрілості педагогічного колективу, особливостей системи освіти, розмірів навчального закладу та особистості керівника. Як правило, централізовані структури управління найбільш пристосовані до циклічності процесів, це дозволяє використовувати попередній досвід, використовувати неодноразово застосовані методи контролю та координації діяльності співробітників та в результаті чітку, відповідно до плану, роботу організації. Жорсткі форми регламентування праці в таких закладах спрямовують співробітників на покращення якості роботи з досягнення формалізованої мети − обов’язкових результатів освіти.

У цілому централізовані структури управління найбільш доцільні в колективах, які знаходяться у критичному стані, виявляють незрілість, орієнтовані на досягнення формалізованих цілей із низьким ступенем диференціації та інтегративності навчально-виховного процесу.

Демократичний (колегіальний) тип управління та його структура. Демократичний типу управління значно змінює у навчальному закладі склад органів і створює зовсім іншу (у порівнянні з авторитарним типом) систему зв’язків і відношень.

Для нього характерні прийняття управлінських рішень на основі обговорення проблеми, зважання на думки й ініціативи співробітників (”максимум демократії”); контроль за виконанням прийнятих рішень як керівником, так і співробітником (”максимум контролю”); зацікавленість керівника та прояви доброзичливої уваги до особистості співробітників, урахування їх інтересів, потреб, особливостей.

Демократичний тип більш ефективним, оскільки забезпечує вірогідність правильні, виважених рішень, високі показники виробництва, ефективність праці, ініціативу, активність співробітників, вдоволення людей своєю роботою та членством у колективі, сприятливий психологічний клімат і згуртованість колективу. Реалізація демократичного стилю уможливлюється за наявності в керівника високих інтелектуальних, організаторських і комунікативних здібностей, високого особистого авторитету.

Такому типу відповідає наявність децентралізованих структур, у яких влада концентрується не тільки на верхніх рівнях управління, але й делегується на нижчі рівні − колегіальним органам.

Демократичний тип управління виходить з того, що працівник може виявляти себе не тільки як виконавець, а може бути зацікавленим у тому, як організована його праця, у яких умовах він працює, чим корисний закладу. Таким чином він тяжіє до участі в процесах, що відбуваються в навчальному закладі, безпосередньо пов’язані з його діяльністю.

Як правило, керівник навчального закладу делегує на нижчі рівні наступні повноваження: планування важливих ділянок роботи закладу; визначення видів додаткових освітніх послуг; визначення змісту плану роботи навчального закладу; контроль за навчально-виховним процесом, фінансово-господарською діяльністю, виконання прийнятих рішень, оцінку результатів та атестацію педагогічних кадрів; матеріальне та моральне заохочення педагогічного та допоміжного колективу.

Умовно участь педагогів в управлінні навчальним закладом поділяється на три рівні.

Рівень співучасті − основною формою взаємодії педагогів з адміністрацією є обмін інформацією, консультації з метою отримати пораду з приводу рішень, які планується прийняти, або пропозицій з удосконалення діяльності окремих ділянок навчального закладу. На цьому рівнім позиція педагогів пасивна, управління в основному здійснюється адміністрацією.

Рівень залученості − основними формами взаємодії адміністрації з підлеглими є колегіальні способи розробки та прийняття рішень. На цьому рівні ступінь участі педагогів у процесах теж недостатньо високий, підлеглі залучаються тільки на окремих етапах роботи, проте коло спільної діяльності виходить за межі викладання окремих предметів. Разом вирішуються проблеми роботи окремих підрозділів навчального закладу.

У децентралізованих структурах розширення межі питань, що вирішують колегіальні органи, обмежують автономність діяльності не тільки керівника, але й окремих педагогів, у зв’язку з цим постає завдання знайти розумне співвідношення між використанням колегіального характеру управління та самостійністю працівників на робочих місцях.

Рівень партнерства − основними формами роботи є взаємодія керівників із підлеглими, рівноправна участь в управлінні навчальним закладом. Це не означає, що керівник втрачає право самостійно приймати рішення, йдеться про те, що всі значимі для життєдіяльності педагогічного колективу питання вирішуються колегіально, із широким залучення педагогів до цього процесу.

Найбільш важливою проблемою при створенні децентралізованих структур є мотивація участі педагогів у процесі управління. Згідно з сучасними психологічними уявленнями, рівень мотивації людини на досягнення результатів визначається трьома параметрами: оцінкою досягнутих результатів; оцінкою очікуваних наслідків; оцінкою привабливості результатів. Тому перед керівником як основне постає завдання забезпечення таких умов, за яких усі педагоги добре розуміють, яких результатів від них очікують; упевнені в отриманні результатів; бачать позитивні наслідки для себе від участі в діяльності та оцінюють їх як більш значимі, ніж можливі негативні наслідки. Крім того, ці умови повинні всебічно сприяти розвитку в педагогів процесів самоусвідомлення, яке започатковує, у свою чергу, розвиток процесів самовизначення, самовираження, самореалізації, саморегуляції. Одними із важливих мотиваторів у навчальному закладі є можливість самостійно визначати навчальне навантаження, зміст і методи контролю підсумкових результатів навчання, способи заохочення праці.

У децентралізованих системах колегіальним органам, зокрема таким як педагогічна рада, надається право приймати рішення, як правило, з таких питань: визначення концепції і програми розвитку навчального закладу та завдань з їх реалізації; планування та режим роботи навчального закладу; висування педагогів на заохочення тощо.

Керівникам нижчого рівня (заступникам, керівникам методичних об’єднань) делегуються наступні повноваження: визначення індивідуальних цілей роботи з педагогами; планування конкретної ділянки роботи навчального закладу; загальне керівництво педагогами за певним напрямом; контроль за станом навчально-виховної роботи тощо.

Переваги децентралізованих структур перед централізованими полягають у підвищені компетентності та оперативності управління; створенні в навчальному закладі сприятливих умов для росту та розвитку керівного складу; стимулювання ініціативи підлеглих.

Основним визначальним компонентом створення системи партнерства є високій рівень зрілості педагогічного колективу, наявність у нього загальних ціннісних орієнтацій, згуртованості та здатності до співпраці.