§3. Організаційна структура управління будівельною організацією
Певна організація праці спостерігалася ще на стадії індивідуальної праці ремісника. Вона зародилася з багаторазово повторюваних виробничих функцій, виконуваних ремісником для досягнення кінцевої мети своєї праці. Таким чином, головними факторами, які сприяли управлінню виробництвом і формуванню організаційної структури, були розподіл праці і поява функції управління.
Організаційна структура – це «каркас» організації, що визначає комплекс її завдань, взаємозв’язки формальної підзвітності й системи, що забезпечують ефективну координацію діяльності робітників окремого підрозділу, чи організації в цілому.
Спільна праця та кооперація робочої сили породили новий тип відносин, що склалися як відносини між учасниками виробничого процесу, між керівниками і підлеглими.
На стадії машинного виробництва відбулося остаточне відокремлення функцій управління. З'явилися цілком звільнені від виробничих функцій керівники. Виник опосередкований контроль за допомогою відомостей, звітів, доповідей і т.п. Усе це, і особливо ріст масштабів виробництва, сприяло швидкому розвиткові організаційних структур управління.
Організаційна структура управління – це сукупність управлінських ланок, розташованих у строгій співпідпорядкованості, що забезпечують взаємозв'язок між керуючою і керованою системами.
Організаційна структура управління – один з основних елементів управління організацією. Вона характеризується розподілом цілей і задач управління між підрозділами і працівниками організації. По суті, структура управління – це організаційна форма поділу праці по прийняттю і реалізації управлінських рішень.
У структурі управління будь-якої організації виділяються наступні елементи:
ланки управління (відділи),
Ланки управління - це структурні підрозділи, а також окремі фахівці, що виконують відповідні функції управління одного рівня, або їх частина.
рівні управління (ступіні). Ступіні управління знаходяться у вертикальній залежності і підкоряються один одному по ієрархії: менеджери більш високої ступіні управління приймають рішення, що конкретизуються і доводяться до нижчестоящих ланок. Звідси виникла вертикальна структура управління;
Рівень управління - сукупність ланок управління, що займають визначену ступінь у системах управління організацією.
зв'язки(горизонтальні і вертикальні).
Зв’язки – це взаємовідносини між ланками і рівнями управління.
У практиці господарювання застосовуються декілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності підприємства:
- лінійна організаційна структура управління;
Лінійна організаційна структура управління – структура між елементами якої діють лише одноканальні взаємодії. При такій організаційній структурі управління кожен підлеглий має лише одного керівника.
Перевагами в даному випадку є: чіткість, однозначність команд, оперативність, надійний контроль, простота, економічність, гранична єдиноначальність (рис. 2.2).
Перевагою лінійної структури є те, що керівник має можливість безпосередньо спілкуватися з підлеглими. Інформація швидко поширюється від керівника до виконавця. Також така структура дає змогу повністю реалізувати один з універсальних принципів управління - єдиноначальності. Одним із недоліків цієї структури є те, що один керівник не в змозі бути фахівцем з усіх питань, які стосуються фірми, що висуває високі вимоги до кваліфікації керівників
Рис. 2.2. Лінійна організаційна структура управління
- функціональна організаційна структура управління;
Функціональна організаційна структура управління – структура при якій функції управління розподіляються між окремими підрозділами апарату управління.
При функціональній структурі управління кожен виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних відділів. Така організаційна структура управління забезпечує компетентне керівництво відносно кожної управлінської функції, але має і недоліки: можлива суперечність розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, втрата оперативності роботи органів управління (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Функціональна організаційна структура управління
На рис. 2.3. адміністративних зв'язків функціональних керівників з виконавцями В1 – В3 такі ж, як і для виконавця В4 (вони не показані в цілях забезпечення ясності рисунка). У цій структурі порушений принцип єдиноначальності і ускладнена координація, але забезпечується висока міра професійного опрацювання рішень.
Як лінійна, так і функціональна структури управління в чистому вигляді в організаціях не існують, а найчастіше поєднуються у різних комбінаціях.
- лінійно-функціональна організаційна структура управління (має безліч різновидів – дивізіональная, матрична, цільова, програмно-цільова, командна, штабна).
Лінійно-функціональна структура управління – структура, при якій повноваження і відповідальність по функціях управління і ухвалення рішень розподіляється по вертикалі.
Така структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою, а функціональні відділи апарату управління лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам функціональних відділів апарату управління. При такій структурі забезпечується швидка реалізація управлінських рішень, спеціалізація і ефективність роботи функціональних служб, необхідний маневр ресурсами (рис. 2.4).
Д- директор; ФН – функціональні начальники; ФП – функціональні підрозділи; ОП – основні виробничі підрозділи.
Рис. 2.4. Лінійно-функціональна структура управління
Дивізіональная структура заснована на поглибленні розподілу управлінської праці. При дивізіональній структурі управління кожен виробничий підрозділ має власну розгалужену структуру управління, яка забезпечує його автономне функціонування. Можливі три способи угрупування виробничих підрозділів: продуктовий (виготовлення певного продукту), по групах споживачів, по місцю знаходження. Перевагами дивізіональної структури управління є гнучке реагування на зміни зовнішнього середовища, швидке ухвалення управлінських рішень і поліпшення їх якості. Але вона вимагає збільшення апарату управління і витрат на його утримання (рис. 2.5).
Директор
Рис. 2.5. Дивізіональна структура управління
При матричній структурі управління поряд з лінійними керівниками і апаратом управління формується і тимчасові наочно-спеціалізовані ланки – проектні групи. Проектні групи створюються з фахівців постійних функціональних відділів і лише тимчасово підкоряються керівникові проекту. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника для фахівців проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником для виробничих підрозділів підприємства, які забезпечують реалізацію проекту. Головна особливість матричних організаційних структур – це їх висока гнучкість і орієнтація на нововведення. Недоліки матричної структури – збільшення чисельності управлінського персоналу, збільшення кількості інформаційних зв'язків між працівниками підрозділів, можливість конфліктних ситуацій (рис. 2.6).
Рис. 2.6. Матрична структура управління
Аналіз переваг і недоліків структур управління дозволяє знайти критерії їх оптимального використання. Лінійно-функціональна система забезпечує, починаючи з другого рівня ієрархії, ділення завдань управління «по функціях». Штаби можуть створюватися в центральних і інших органах управління, утворюючи штабну ієрархію.
§4. Виробнича структура підприємства
Виробнича структура підприємства відображає, перш за все, наявність основних процесів, допоміжних процесів і обслуговуючих процесів (рис. 2.7).
Виробнича структура підприємства – це форма організації виробничого процесу і знаходить своє вираження в розмірах підприємства, в кількості і складі цехів і служб, а також в складі, кількості і плануванні виробничих ділянок і робочих місць усередині цехів, що створюються відповідно до ділення процесу виробництва на ланки, виробничий процеси і виробничі операції.
Основний процес – це процес, який виконуються безпосередньо для виготовлення виробів основного виробництва, призначених для продажу.
Допоміжний процес – це процес виготовлення виробів допоміжного виробництва, призначених для власних потреб підприємства.
Обслуговуючий процес - це процес який пов'язаний лише з обслуговуванням основних і допоміжних процесів.
Рис. 2.7. Типова виробнича структура підприємства
У машинобудуванні, наприклад, до допоміжних процесів відносяться виготовлення і ремонт устаткування, ремонт будівель і споруд, виготовлення і ремонт технологічного оснащення і так далі
До обслуговуючих процесів відносяться складські, транспортні і контрольні роботи.
Первинною ланкою організації процесу виробництва є робоче місце.
Робоче місце - частина виробничої площі, де робітник або група робітників виконує окремі операції по виготовленню продукції або обслуговуванню процесу виробництва, використовуючи при цьому відповідні устаткування і технічне оснащення.
Наявність системи однотипних виробничих ділянок, зв'язаних між собою і потребуючих єдиного керівництва, на крупних і середніх підприємствах є основою створення цехів.
Цех – виробничий адміністративно відособлений підрозділ підприємства, в якому виготовляється продукція або виконується певна стадія виробництва, в результаті якої створюється напівфабрикат, використовуваний надалі на даному або інших підприємствах.
Багато дрібних і середніх підприємств мають безцехову структуру і складаються з виробничих ділянок. Розрізняють основні, допоміжні, обслуговуючі і побічні цехи.
У основних цехах виконується певна стадія виробничого процесу по перетворенню основної сировини або напівфабрикату на основну продукцію підприємства. Допоміжні цехи виготовляють продукцію, споживану, як правило, усередині заводу і цим сприяють випуску основної продукції, створюючи умови для нормальної роботи основних цехів. До допоміжних відносяться ремонтні, інструментальні, енергетичні і ін. цехи.
Обслуговуючі господарства і цехи організовуються для обслуговування основних і допоміжних цехів. У складі господарства можуть бути створені окремі обслуговуючі цехи, наприклад, транспортні. Економічна доцільність переробки відходів основного виробництва є передумовою створення побічних цехів і ділянок. До підсобних можна віднести цех, що виготовляє тару для упаковки продукції, цех, що виконує роботи по консервації продукції, її упаковці вантаженню і відправці споживачеві.
У виробничій структурі підприємства важливу роль відіграють конструкторські і технологічні підрозділи, лабораторії і науково-дослідні інститути. В умовах ринку значення цих елементів структури значно підвищується. До принципів раціональної структури підприємства відносять:
1. Правова обґрунтованість структури організації
2. Формулювання місії організації
3. Орієнтація діяльності на досягнення конкурентоспроможності
4. Вивчення механізму дії законів організації
5. Застосування системного підходу до формування структури організації
6. Застосування маркетингового підходу до формування структури організації і її стратегії
7. Структуризація цілей організації
8. Забезпечення пріоритету стратегічних питань перед тактичними
9. Забезпечення кількісної визначеності структури управління
10. Вивчення властивостей системи
11. Глобалізація стратегії організації
12. Забезпечення інноваційного характеру структури організації
13. Підвищення рівня автоматизації виробництва і управління
14. Забезпечення адаптивності структури організації до зовнішнього середовища
15. Орієнтація на проблеми
16. Скорочення числа компонентів і зв'язків в системі
17. Застосування комплексного підходу до формування структури організації
18. Застосування інтеграційного підходу до формування структури організації
19. Застосування нормативного підходу до формування структури організації
20. Застосування ситуаційного підходу до формування структури організації
21. Уніфікація і стандартизація компонентів структури організації
22. Забезпечення гнучкості структури організації
23. Забезпечення оптимального рівня спеціалізації організації її підрозділів
24. Забезпечення оптимального рівня універсалізації
25. Забезпечення оптимального рівня централізації управління
26. Забезпечення пропорційності структури організації
27. Забезпечення прямоточності структури організації
28. Регламентація структури організації
29. Стимулювання формування оптимальної структури організації і її розвитку
30. Розробка системи менеджменту організації.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Дайте визначення поняттю «інвестиційно-будівельний комплекс».
2. Кого відносять до основних учасників будівництва?
3. Які функції виконує Міністерство регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України в будівельному комплексі?
4. Надайте характеристику структури управління ІБК України.
5. Які види будівельних підприємств існують в Україні?
6. Які господарюючі суб’єкти належать до первинних будівельних організацій?
7. Які існують типи будівельно-монтажних трестів?
8. Що відноситься до підприємств індустріального будівництва?
9. Що таке «холдинг»?
10. Які існують об’єднання підприємств в Україні?
11. Що таке «організаційна структура управління»? Які види ОСУ існують? Назвіть їх недоліки та переваги.
12. Дайте визначення поняттю «виробнича структура підприємства».
13. Що відносять до принципів раціональної структури підприємства?