Фінансам у розвиненій формі властиві такі закономірності:

— вони є одним із найважливіших знарядь непрямої дії на відносини суспільного відтворення: відтворення матеріальних благ, робочої сили і виробничих відносин;

— більша частка національного доходу перерозподіляється через державний бюджет;

— збільшується частина державного бюджету, спрямована на соціальний розвиток держави;

— збільшується стимулювальна функція податків у сфері розвитку матеріального виробництва;

— зростає роль державного кредиту з метою підтримки підприємницької діяльності, розвитку стратегічно важливих галузей економіки;

— відбуваються значні зміни в бюджетному устрої, спостерігається тенденція довгострокового бюджетного прогнозування;

— з'являються принципово нові форми у фінансових відносинах (міждержавний бюджет та ін.) набувають розвитку всі ланки фінансової системи.

3. Історичні аспекти розвитку фінансів в Україні

Фінансова система України має власну, особисту історію. Перші озна­ки фінансових відносин виникли в Україні за часів Київської Русі та Га­лицько-Волинського князівства (IX— XIII ст.).

Основними потребами стародавніх слов’янських політичних союзів було утримання князя, вій­ськові заходи, державне управління та суд, як найголовніша складова останнього.

Певна частина коштів казни витрачалася на підтримку дип­ломатичних зв’язків. Задоволення цих потреб здійснювалося здебільшо­го шляхом особистих повинностей і натуральних зборів.

Сам князь жив переважно на доходи від власного господарства, важливими елементами якого були мисливство, рибальство, скотарство, торгівля та землеробство, для якого розробили систему повинностей околишнього населення (ставити княжий двір, годувати коней, косити луки, обробляти поля тощо) .

Головним джерелом доходів князівської скарбниці вважалися приму­сові побори. Данина — первісно військова контрибуція, яку сплачували підкорені племена; потім вона набула значення родового поняття, до складу якого входили всі обов’язкові платежі населення на користь кня­зя.

Це були натуральні збори, за якими князь вирушав особисто (полюд­дя), або які доставлялися йому самим населенням (повози). До них до­давалися добровільні дарунки населення — дари, поклони, почесть.

Потім такі збори набули, повністю або частково, грошової форми.

З часом, данина набула форм прямого державного податку з переорі­єнтацією державного скарбу на внутрішні джерела доходів . Одини­цею оподаткування були «плуг», «рало», «дим», що вказувало на основ­них платників — землеробів. З кінця XI ст. об’єктом обкладання подат­ками стає кожне господарство (дим, соха). (Соха означала розмір земель­ного наділу, до якого приписувалися селяни. Господарства, включені в соху, несли колективну відповідальність за сплату податків.)

Важливим видом доходів було мито, що пов’язано зі значним розви­тком внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Для цього історичного етапу розвитку нашої країни характерна заміна прямих податків натуральними повинностями на будівництві доріг, мостів, фортець, що свідчило про нерозвинутість товарно-грошових відносин.