2. Етапи еволюції фінансів

Розглядаючи генезис фінансів, виділяють основні етапи їх розвитку, тобто еволюцію. З'ясуємо детальніше еволюцію форм фінансів та їх характерні ознаки у взаємозв'язку із суспільно-історичними формаціями.

Фінанси як багатогранна історична категорія виникли на тлі розпаду первіснообщинного ладу. В умовах, коли переважають натуральні від­носин, навіть у найбільш розвинених державах гроші не могли викону­вати всіх своїх функцій. Відповідно і фінанси, як система грошових від­носин, не могли носити загального характеру.

Перший етап еволюційного розвитку фінансів — це нерозвинена форма; вона характеризується невиробничим характером фінансів, тобто основна частина грошових коштів витрачалась на військові цілі та майже не впливала на економіку.

В умовах панування натуральних відносин навіть у найрозвинутіших державах гроші не виконували всіх функцій. Відповідно й фінанси, як система грошових відносин, не мали загального характеру.

В Стародавньому світі, в умовах панування натурального господарства, спочатку податки мали форму жертвоприношення, натуральних зборів продовольства, фуражу, спорядження для армій та деяких повинностей.

Натуральні повинності являють собою покладену державою на населення повинність виконувати певну роботу і надавати власне майно в розпорядження органів державної влади.

Населення широко залучалося для утримання палаців, армій; брало участь в будівництві шляхів, іригаційних споруд.Але з розвитком товарно-грошових відносин з’явилися також і грошові податки.

Подать -це простіша форма прямого податку, який стягувувся в різних сумах незалежно від розміру прибутку чи майна ( це подвірний податок, подушний податок, податок з сім’ї ). Так ще в XII ст.до н.е. у Китаї, Вавілоні, Персії вже відомий поголовний, або подушний податок.

Таким чином можна сказати, що в основній своїй масі стародавні держави отримували кошти для вирішення своїх питань та потреб за рахунок надходжень та державних податей, різних повинностей населення, військової здобичі, контрибуцій і т.ін

Видатки держав Стародавнього світу: військові, адміністративні, будівництво доріг, фортець, акведуків, культурних споруд, іригаційних систем тощо.

Фінансові основи первісної держави закладались шляхом застосування владного та силового примусу до виконання населенням певних повинностей і сплати натуральних поборів.

Іншим, не менш важливим джерелом поповнення ресурсів держави було проведення загарбницьких воєн і грабунків. Це дуже характерно для Древньої Греції та Риму, які проводили широку зовнішню експансію і створили великі колонії. Причинами такого розвитку, зокрема у Греції, була обмеженість ресурсів: нестача продуктів харчування, перенаселення тощо.

На прикладі Римської імперії бачимо, що податки виконували не тільки фіскальну функцію, але й мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Оскільки податки вносились грішми, населення змушене було виробляти надлишки продукції, щоб продавати іх. Це сприяло розвитку і розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу розподілу праці.

Основними джерелами доходів рабовласницьких держав

були контрибуції, військова здобич, натуральні податки й особисті повинності. Можливо, у конкретній державі в конкретний час деякі групи населення і платили грошовий податок, але загалом для рабовласницької формації грошовий податок мав лише випадковий характер — грошові податки не могли панувати у період феодалізму з натуральною формою ведення господарства.

Тільки на етапі розпаду цього суспільства, особливо після другого великого суспільного розподілу праці, виникають товарно-грошові відносини з надзвичайно вузькою сферою застосування.

Властивістю другого етапу еволюції фінансів була саме вузькість, адже фінансова система складалася з однієї ланки — бюджетної — і кількість фінансових відносин обмежувалася. Більшість цих відносин пов'язувалася із формуванням і використанням бюджету.

З розподілом праці й виникненням товарного обміну з'явилася майнова нерівність, виникли антагоністичні класи. Була потрібна сила, здатна захистити власність, припинити відкриту ворожнечу між класами. Нею стала держава, що змінила родову общину. З метою забезпечення матеріальної основи функціонування державного апарату необхідні гроші, які можна взяти зі сфери матеріального виробництва. Отже, з виникненням держави в суспільстві з'являється об'єктивна потреба у формуванні системи перерозподільних відносин (розподіл уже розподіленого), котра з розвитком товарно-грошових відносин набуває грошової, а потім і фінансової форми.

Фіскальна експлуатація в межах країни та збір данини (зовнішнє джерело), переважно поєднувались у кожній із стародавніх держав у тих чи інших пропорціях, залежно від географічних, політичних, демографічних, кліматичних умов, рівня розвитку сільського господарства й тваринництва.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг,

водопроводів).

Із зародженням феодалізму на території Європи виникає інша модель державних фінансів, із переважною орієнтацією на внутрідержавні джерела доходів. На даному історичному відрізку кордони країн стали відносно окресленими, а взаємовідносини між державами доволі цивілізованими, що обмежувало можливості для застосування фінансового насилля до інших держав. Тому формування доходів казни з цього часу відбувається переважно за рахунок внутрішніх джерел.

Для вказаного періоду все ще характерне ототожнення доходів держави та королівської казни. Це досить промовисто характеризує відомий вислів Людовіка ХІV: “Держава це я”.

На ранніх етапах становлення феодалізму з V та практично до ХІV ст.

держава (королівська влада, правитель) формувала свої доходи так само як і будь яка приватна особа, - тобто шляхом експлуатації земель, лісів, надр, веденням торгівлі, рибної ловлі – ресурсів, що знаходились у власності короля. По суті, король сам виступав найбільшим поміщиком, торговцем у державі. Цьому сприяло те, що в руках королівської влади концентрувалась найбільша власність: землі, ліси тощо.

Державна власність, або домени – вважалась найкращим

джерелом утримання держави, оскільки домени виступали альтернативою оподаткуванню.

Історична система, у якій формування доходів держави відбувається

переважно за рахунок доходів від власності короля (держави), отримала назву доменіального устрою.

Доменіальний устрій був історичною необхідністю на етапі недостатнього розвитку грошового обігу, торгівлі та ремісництва, що перешкоджало формуванню доходів за рахунок оподаткування, адже головним чином доходи можна було сформувати лише у натуральній формі. Доменіальний устрій зрештою прийшов до занепаду,

оскільки домени постійно зменшувалась у розмірах - шляхом продажі (необхідні були кошти),

через марнотратство, чи династичне дроблення,

також під тиском народжуваної буржуазії, яка домагалась переведення державної (королівської) власності в приватні руки.

Такі методи формування доходів казни, що базувалось на особливих правах та привілеях держави (монарха) на отримання певних видів доходів отримали назву регалії. Слово регалія походить (від лат. regalis – царський). Найбільш поширеними були: судова, митна, лісова, монетна, мисливська, річкова, морська регалії. У більш пізні періоди – поштова, телеграфна, гірнича.

Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і

торгівлю певними товарами), військова здобич, дань з покорених народів,

натуральні і грошові збори, мито, позики.

В історичному плані система формування доходів держави від регалій

займає проміжне місце між доменіальним устроєм та податковою моделлю (десь приблизно ХІV-ХVІІ ст.)

Первинно в сфері оподаткування існувала маса пільг. В історичному плані пільги та привілеї встановлювались саме для тих прошарків, які були найбільш впливовими. В епоху середньовіччя такими привілейованими прошарками було духовенство та дворянство (вважалось, що перші служать державі молитвою, а другі – шпагою та кров’ю, тому й повинні мати податкові привілеї). Саме в цейчас найбільшого поширення набувають регалії, які були невигідними народжуваній буржуазії (перешкоджали торгівлі та промислам).

У подальшому багато видів регалій трансформувались у непряме оподаткування (наприклад, соляна, сірникова, винна, тютюнова регалії).

Враховуючи той факт, що сфера фінансових відносин безпосередньо залежить від ступеня розвитку та значення товарно-грошових відносин у суспільстві, можна сформулювати певні закономірності історичного розвитку фінансових відносин у рабовласницькому та феодальному суспільствах:

— з усієї сукупності відносин, виражених фінансами, розвиток головним чином одержали податки, збори, позики;

— фінанси стали органічно пов'язаними з доходами і витратами держави, зайняли підлегле місце щодо цих категорій;

— фінанси тісно пов'язані з правовою діяльністю держави, підпорядкованою інтересам панівного класу;

— податки, збори, позики, а також грошові витрати держави мали вкрай неврегульований характер — вони, як правило, не контролювалися представницькими органами влади;

— витрати мали, переважно, непродуктивний характер.

Розвиток грошових відносин разом із натуральними податями і трудовими повинностями відіграв істотну роль у розпаді рабовласницького та феодального способів виробництва.

Оскільки третій етап формувався із розвитком державності й подальшим розвитком товарно-грошових відносин, — виникала потреба у нових загальнодержавних фондах грошових коштів та відповідно нових групах грошових відносин, пов'язаних із формуванням і використанням цих фондів.

Феодалізм охоплював період від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до буржуазних революцій XVI—XVIII ст.

Окрім прямих податків, існували і непрямі, з товарів, що продаються, і продуктів харчування. Найбільш обтяжливим серед останніх був податок на сіль – габель (він був різний по провінціях Франціїї, і розміри його різнилися до неймовірності). Важливу роль грали митні доходи

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджались коштами держави як своєю власністю. Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (ХVІ – XVIIст.) виникають поняття:

державні фінанси

державний бюджет

державний кредит

Відкупна система оподаткування дозволила зосередити значні гро­шові ресурси в руках відкупників. Вони ставали першими власниками заводів, фабрик і банків, першими представниками буржуазії. Різні по­даткові пільги і преференції, обмежувальні мита і податковий імунітет дозволяли накопичувати значний капітал. Це дало поштовх до розвитку промисловості та продуктивних сил.