61. О. Шпенглер в роботі «Занепад Європи» визначає цивілізацію як старість і смерть культури. Чи дійсно розвиток цивілізації складає загрозу сучасній культурі?

Шпенглер вважав, що культура, це живе тіло, а цивілізація – мумія. Він був вражений, що високультурні німці (Німеччина дала світу багато філософів, композиторі, митців) першими застосували хімічну зброю у Другій Світовій. Хім.зброя – це вияв розвитку суспільства, вияв цивілізації. Але що він зробив для культури? Він говорив: «Цівілізація іде за культурою як смерть за життям, як старість за молодістю!»

О. Шпенглер у своїй книзі «Занепад Європи» сформував своє розуміння цивілізації. Для Шпенглера цивілізація - це такий тип розвитку суспільства, коли на зміну епосі творчості, наснаги приходить етап закостенілості суспільства, етап оскуднения творчості, етап духовного спустошення. Творчий етап - це культура, якій на зміну приходить цивілізація. У рамках цієї концепції виходить, по-перше, що цивілізація означає омертвіння культури, а по-друге, що цивілізація - перехід не на краще, а до гіршого стану суспільства.

Концепція Шпенглера стала широко відомою, правда з нею більше полемізували, ніж погоджувалися. Наприклад, великий гуманіст А. Швейцер оцінив теорію Шпенглера як спробу узаконити право на існування цивілізації, вільної від моральних норм, цивілізації, вільної від гуманістичних духовних принципів. На думку Швейцера, поширення в суспільстві ідеї про неминучість бездушною механічної цивілізації здатне тільки внести в суспільство песимізм і послабити роль моральних чинників культури. Н. Бердяєв назвав помилкою Шпенглера те, що той надав «чисто хронологічний сенс словами цивілізація і культура, і побачив у них зміну епох». З точки зору Бердяєва, в епоху цивілізації існує культура, як і в епоху культури існує цивілізація.

цепцію лінійного розвитку світового культурного прогресу і обгрунтував теорію рівноцінного циклічного розвитку культур. На його думку, кожна культура є "живим організмом" і має свою історію. Він заперечував існування загальнолюдської культури, доводячи, що всесвітня історія складається з історії восьми замкнених у своєму розвитку великих культур. До таких культур вчений відносив китайську, індійську, єгипетську, аполлонівську, візантійсько-арабську (магічну), західноєвропейську (фаустівську) і культуру майя. На історичну арену виходить російсько-сибірська культура, яка перебуває у стадії становлення. Кожна культура, на думку вченого, має свою долю і живе приблизно 1000—1500 років. Потім культура вмирає і сліди від неї залишаються у формі цивілізації. Концепція долі є основоположною у філософії культури О. Шпенглера.

Розглядаючи історичні етапи розвитку культури, О. Шпенглер вірно вловлює своєрідність їх метафізичних основ. Еллін не відділяє себе від космосу, його боги у всьому схожі на нього, у них тільки житло на Олімпі. Грек перебуває у світі, в ньому живе відчуття вічності. Свідомість індуса надісторична. Єгиптянинові його життя уявляється єдністю минулого і майбутнього (звідси, мабуть, прагнення до увіковічення тіла — муміфікації). "Фаустівська культура" вивела на арену раціональну душу. Матеріалістичні та ідеалістичні методи мислення оголили культурні шари, утвердили штучні стани людського існування. На противагу становленню вони легалізували стан культури і цим самим зумовили старіння, неодмінний занепад історично надбаних цінностей. На думку О. Шпенглера, наближається час смерті "фаустівської культури" і в двохтисячному році вона продовжить своє існування у формі європейської цивілізації. А перехід до цивілізації означає відмову від демократії, політичних свобод, лібералізму, прав людини і перехід до жорстокої диктатури. Загрозу земній історії О. Шпенглер вбачає в надміру раціоналізованій і вкрай запрагматизованій діяльності людей.

Послідовником О. Шпенглера в поглядах на культуру був відомий англійський історик і соціолог А. Тойнбі. Як прихильник концепції історичного коловороту у розвитку локальних культур, він розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації. Їх дослідженню вчений присвятив 12-томну працю "Дослідження історії". Спочатку А. Тойнбі виділив для аналізу 21 цивілізацію, потім скоротив їх перелік до 13 найрозвинутіших, серед яких називалися антична, західна, православна, індійська, китайська, ісламська та інші. Цивілізації, що раніше розглядалися самостійними, були віднесені до цивілізацій-супутників. Згодом перелік було ним звужено до п'яти діючих, а саме західної, іспанської, індійської, китайської та православної.

У розвитку кожної цивілізації вчений виділяє й аналізує чотири фази: виникнення, ріст, надлам і розпад. Після загибелі цивілізації її місце займає інша. Якщо на перших двох фазах рушійною силою виступає творча меншість, що є носієм "життєвого пориву", то останні дві фази пов'язані з "виснаженням життєвих сил". Коли творча еліта не здатна задовольнити потреби, висунуті культурно-історичним розвитком, тоді вона втрачає авторитет і утверджує свою владу насильством. На арену виходить "внутрішній пролетаріат", — пише А. Тойнбі, — це спільність людей, які не здатні ні до праці, ні до захисту батьківщини, але завжди готові до протесту з будь-якого приводу. По сусідству з цивілізацією з'являється "зовнішній пролетаріат" — це народи, які з тих чи інших причин не змогли піднятися до рівня цивілізованості. Відчуження "внутрішнього пролетаріату" від правлячої еліти штовхає його до пошуку союзу з варварами або "зовнішнім пролетаріатом". Встановлення такого союзу приводить до руйнування і в кінцевому підсумку до загибелі локальної цивілізації.

А. Тойнбі гостро критикував західну цивілізацію за втрату духовності і надмірний розвиток меркантильних інтересів та споживацької психології. Нестримна індустріалізація і гонка озброєнь, на думку вченого, приведе до загострення екологічної кризи й посилення боротьби за сировинні ресурси. Індустріальні країни зустрінуться з ворожою позицією технічно відсталих країн, що неминуче завершиться глобальним конфліктом, і в кінцевому підсумку настане економічний занепад. У політичній сфері це приведе до відмови від демократії і встановлення диктаторських режимів.

Отже, проаналізувавши основні тези роботи Шпенглера можна дійти висновку, що розвиток цивілізації неминуче складає загрозу сучасній культурі. Адже цивілізація позбавлена духовності, це щось усталене, безчуттєве. А культуру не можливо уявити без духовності, без свідомості, без вищих ідеалів.