53. Як співвідносяться між собою людська діяльність і закони історії? в чому полягає специфіка законів історії?

Історія з її законами та людська діяльність не існують окремо одна від одного. Закони суспільного життя, людської історії не існують і поза діяльністю людей. Це необхідні зв'язки, що визначають внутрішню логіку функціонування та розвитку суспільства, це певні сталі співвідношення і залежності в структурі людської діяльності.

Закони історї мають статистичний(Це ймовірні закони: вони не встановлюють, як, скажімо, закони механіки, єдино можливий хід історичних подій, але визначають лише ймовірність того чи іншого ходу), а не динамічний характер як в природі закони здійснються через свідому діяльність людей. Закони історії зумовлюють «множинність можливостей», які можуть по-різному реалізуватися, або зовсім не реалізуватися. Які з них реалізуються, а які ні — залежить від суб’єктивних задумок і дій людей.

Жива людська діяльність пов'язує в органічне ціле природно-історичний процес розвитку суспільства з розвитком індивідів, що складають це суспільство. Розвиток як суспільства, так і людини завжди залежить від соціальної діяльності, її результатів, а сама ефективність діяльності — від рівня розвитку суб'єкта, форм і способів включення його в реальний історичний процес.

Враховуючи досвід філософського осмислення особливостей детермінації соціальних процесів, можна твердити, що соціальна діяльність, в яких би масштабах вона не здійснювалася, врешті-решт є функцією історично конкретної соціальної системи, котра визначає і зміст, і форму діяльності, і способи включення її суб'єкта в механізм самодетермінації суспільного розвитку.

Тлумачення пристрастей, почуттів, потреб, інтересів, мотивів, цілей та інших характеристик людини як істоти, що, з одного боку, діє вільно, а з іншого — підкоряється об'єктивним законам (як двох важливих, неодмінних і взаємозв'язаних складових історичного процесу), було лейтмотивною особливістю і розвитку західноєвропейської філософсько-історичної думки. Тривалий час характеристики людської свободи — почуття, воля, пристрасті, інтереси, мотиви, ідеали тощо інтерпретувалися тут як опозиційна щодо законів складова історії, яка протистоїть їх дії чи принаймні не сприяє їй. Лише на досить пізньому етапі поступу західноєвропейського суспільства, десь починаючи з Руссо, волю вже починають розглядати як внутрішню складову механізму здійснення історичних законів, а сама дія цих законів починає тлумачитися через співвідношення індивідуальної та всезагальної волі

Гегель вважав, що історію роблять люди, але в той же час в ній здійснюється деяка об'єктивна логіка. Східці історії - це етапи самопізнання світового духу, прогрес у свідомості свободи. При цьому кожен ступінь знаходить найбільш адекватне вираження у дусі певного народу, який і реалізує цей ступінь своєї історії. Гегель виділяв три таких історичних ступеню і відповідно три типи суспільства : східний світ, античність, німецький світ. Одночасно він бачив і усю складність стосунків кожного історичного типу з реальністю: різні країни в різній мірі утілюють сутнісні характеристики того або іншого історичного суспільства.