49. Що таке суб’єктивний фактор в історії? в чому полягає протилежність фаталізму та волюнтаризму у визначенні ролі суб’єктивного фактору?

Суб’єктивний фактор в історії – це свідома, цілеспрямована, узгоджена діяльність людей, класів, суспільних організацій для досягнення певної мети (діяльність етнічних груп). Це діяльність соціальних суб'єктів - мас, класів, партій, окремих людей (економічна, політична, ідеологічна, організаторська), спрямована на зміну, розвиток або збереження об'єктивних суспільних умов.

Фаталізм – це світогляд, що розглядає кожну подію і кожен людський вчинок як невідворотну реалізацію споконвічного приречення, виключає вільний вибір і випадковість. Можна виділити 3 основні типи Фаталізму: міфологічний (що під неминучістю розуміє ірраціональну долю), теологічний (під неминучістю розуміє волю всемогутнього божества) і раціоналістичний (пов'язував діяльність людини з проявом невблаганною необхідності-закономірності, абсолютним детермінізмом - зчепленням причин і наслідків, які людина не в силах перервати або якось змінити). Перший тип досліджувався такими філософами як О. Шпенглер, Е. Юнгер. Теологічний фаталізм у поєднанні з раціоналістичним спостерігається у Г. Пліфона. Останній же тип фаталізму в чистому вигляді був характерним для Демокріта, Б. Спінози, Т. Гоббса та інших.

Волюнтаризм – це ідеалістичний напрям у філософії, що розглядає волю як вищий принцип буття. Висуваючи в духовному бутті на перший план волю, В. протистоїть інтелектуалізму (чи раціоналізму) - ідеалістичним філософським системам, які вважають основою усього існуючого інтелект, розум. Елементи В. були вже у філософії Августина, який вбачав у волі основу всіх інших духовних процесів. Передумовою новітнього В. стало вчення І. Канта. Волюнтаризм досліджували і численні інші філософи: І. Г. Фіхте, Ф. В. Шеллінг, Г. Гегель, А. Шопенгауер. Волюнтаристичні ідеї останнього стали одним із джерел філософії Ф. Ніцше.

Отже, протилежність ролі фаталізму і волюнтаризму у визначенні суб’єктивного фактору в історії полягає у тому, що з точки зору волюнтаризму досягнення цілей людини, класу, суспільства обумовлено виключно силою їх вольового прагнення і не залежить від наявності об'єктивних умов, від раціональності, обґрунтованості дій. А фаталізм діаметрально протилежний: з точки зору Ф. життя людини з самого спочатку зумовлене ​​Богом, невідворотною долею або об'єктивними законами буття, що не залишають місця для свободи волі, ініціативи, випадковості. Тим самим Ф. підриває віру людини у власні сили, веде до пасивності , покірності сліпої долі. І фаталізм, і волюнтаризм є світоглядними крайнощами, кожна з яких по-своєму порочна і небезпечна. Діалектичний підхід долає абсурдні крайнощі Ф. і В., визнаючи необхідність такої активності людини, яка ґрунтується на знанні і використанні об'єктивних законів дійсності.

50. Як соціальна філософія визначає зміст соціального прогресу? Які концепції щодо визначення критеріїв суспільного процесу вам відомі?

Суспільний прогрес – це характеристика чи оцінка, яку люди дають змінам в історії чи житті суспільства. Основа – уявлення про ідеали, до яких повинно прагнути суспільство. Коли зміни відбуваються у відповідності з ідеалами, то вони прогресивні. У протилежному випадку – відсутність прогресу (регрес).

Критерії суспільного прогресу: 1) Збереження існування людства; 2) Людина повинна жити по-людські. Створення умов для вільного і щасливого людського життя. 3) Зростання суспільного багатства і добробуту людини. 4) Зменшення голоду і зубожіння. 5) Зростання потреб і способів їх задоволення. 6) Зменшення долі некваліфікованої праці. 7) Розвиток освіти, медицини і т.д. 8) Забезпечення громадянських прав і свобод.

Деякі філософи досить обережно ставились до ідеї прямолінійного прогресу. Так, Ж.-Ж.Руссо зазначав, що прогрес у науково-технічній сфері не завжди веде до соціального й морального прогресу і навіть може слугувати імпульсом негативних суспільних змін. Основна причина такого стану вбачалася ним у приватній власності.

Найглибше тлумачення суспільного прогресу дав Г. Гегель. Розвиток суспільства він розглядав як діалектичне співвідношення прогресу й регресу, як діалектичну єдність і боротьбу протилежностей. При цьому, визначальним вважав тенденцію прогресу, а суспільне життя, діяльність розглядав як один із моментів саморозвитку абсолютної ідеї. "Розвиток, - зазначав він, - є рухом вперед від недосконалого до більш досконалого...", але цей процес "в той же час включає в себе свою власну протилежність", тобто регрес. Гегель вважав прогрес закономірним і необхідним явищем суспільного життя. Всесвітня історія розглядалася ним як прогрес в усвідомленні свободи, який ми повинні "пізнати у його необхідності".

Суспільний прогрес – це розвиток суспільства, який скерований на створення умов для подальшого існування суспільства і для вільного і щасливого життя кожної людини.

Види прогресу: 1) Технічний 2) Духовний.

Техніка – штучно створені засоби людської діяльності. Функції: 1) Безумовне підвищення праці; 2) Формує штучне середовище існування;

3) Формує потреби і задоволення потреб; 4) Техніка впливає на всі види діяльності; 5) Створюються все нові види діяльності.

Духовне життя суспільства – це галузь буття, в якій об’єктивна реальність дана не у формі предметної діяльності, що протистоїть нам, а реальність, що є невід’ємною частиною особистого життя людини.

Іншими словами духовне життя суспільства – це особлива підсистема суспільства, у якій народжуються духовні потреби людини від елементарних до високих, відбувається виробництво ідей і тут же здійснюється їх споживання. Це найпіднесеніша, найважливіша система.

Елементи духовного життя:

1. Духовні потреби (пізнавальні, у спілкуванні, моральні, естетичні)

2. Духовне виробництво (духовна діяльність людей по створенню ідей, знань, художніх образів)

3. Духовна культура (сукупний духовний досвід, накопичений людством за весь час його існування, який визначає інтелектуальний, моральний і естетичний рівень розвитку людей, що живуть тепер. Елементи духовної культури: мораль, релігія, мистецтво, наука, філософія права, система освіти і виховання. Не включає політику, бо вона може бути бездуховна).

цьому Розкриваючи сутність суспільного прогресу, не слід уникати й проблем його критеріїв. Це питання і нині дискусійне1. Не сформований принцип критеріальності суспільного прогресу, немає однозначного розуміння, що таке критерій, чи можливий загальний критерій і в чому він полягає? Серед дослідників не існує єдиної думки щодо цього. Для переважної більшості характерний плюралістичний підхід. Спираючись на "теорію факторів", вони стверджують, що доцільно вести мову про декілька критеріїв. Інші констатують, що поряд з окремими має бути й загальний критерій суспільного прогресу.

Для багатьох живучою є думка, що розум, інтелект, окремі явища духовного життя є і понині критерієм суспільного прогресу. Інші за критерій беруть рівень розвитку продуктивних сил, доповнюючи його техніко-технологічною складовою. Виходячи з цього, ряд західних філософів стверджує, що СІНА та Японія є авангардом суспільного прогресу. Критерій прогресивного розвитку М.Понятовський, Е.Тоффлер, РАрон, У.Ростоу, Д.Белл, Г.Кан, Ж.Фураст'є, З.Бжезинський та інші вбачають у змінах соціалізму й капіталізму, але зберігши при основні риси останнього.