3. Особливо небезпечні інфекції. Епідемії, епізоотії, епіфітотії.

ОСОБЛИВО НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЇ (ОНІ) — група гострих заразних захворювань людини, які можуть раптово виникну­ти, швидко поширитись і масово охопити­ населення; характеризуються тяжким перебігом і високою летальністю.

Особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення (згідно Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

До групи­ ОНІ включають:

1) чуму, холеру, віспу, жовту­ лихоманку (це так звані конвенційні хвороби, що підлягають під дію Міжнародних санітарних правил, колишня назва — карантинні інфекції);

2) висипний і поворотний тифи, грип, поліо­мієліт, малярію (хвороби, що підлягають міжнародному наг­ляду);

3) СНІД, сибірську виразку, сап, туляремію, бруце­льоз, рикетсіоз, орнітоз, арбовірусні інфекції, ботулізм, гістоплазмоз, бластомікози (хвороби, що підлягають регіональному чи національному нагляду).

Затверджено

Наказом МОЗ України

від 19.07.95 № 133

Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб (ст. 28 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"  ( див. текст )  від 24.02.94)

Особливо небезпечні інфекційні хвороби

1.     Чума

2.     Холера

3.     Натуральна віспа

4.     Жовта гарячка

5.     Синдром набутого

      імунодефіциту (СНІД)

6.     Пастерельоз

7.     Хвороба Марбург

8.     Гарячка Ласса

9.     Гарячка Ебола

10.    Контагіозні вірусні гарячки:   денге, Чикунгунья, долини Ріфт, Західного Нілу

11.    Енцефаломієліти: Західно-і Східно-американські, Венесуельський

12.    Енцефаліти: Каліфорнійський, Сент-Луїс, долини Муррея

13.    Бруцельоз

14.    Туляремія

15.    Сибірка

16.    Сап

17.    Меліоїдоз

18.    Орнітоз

19.    Лістеріоз

20.    Сказ

21.    Еризипелоїд

22.    Легіонельоз

23.    Епідемічний висипний тиф

24.    Хвороба Брілла

25.    КУ - гарячка

26.    Мишиний тиф

27.    Марсельська гарячка

28.    Кліщовий поворотний   висипний тиф

29.    Туберкульоз

30.    Псевдотуберкульоз

31.    Геморагічна гарячка

32.    Кримська гарячка

33.    Омська гарячка

34.    Гарячка з нирковим синдромом

35.    Лептоспіроз

36.    Ящур

37.    Кліщовий енцефаліт

38.    Хвороба Лайма

Профілактичні та протиепідемічні заходи щодо цих інфекцій регламентуються “Міжнародними санітарними правилами” (1969р., 1973р), міжнародними угодами – конвенціями. Ці правила направлені на попередження завозу ОНІ і охорону території держав від розповсюдження ОНІ. Вони виконуються кожною країною, яка входить до ВООЗ.

Згідно МСП:

1) кожна країна протягом 24 год. повинна повідомити ВООЗ про випадки захворювання або виділення збудника ОНІ на її території

2) про кількість випадків, про кількість летальних випадків .

3) про механізми і шляхи передачі

4) про розміри осередку

5) про ліквідацію осередка.

В свою чергу ВООЗ повідомляє всі інші країни про випадки ОНІ у світі, видає інформацію про спалахи, публікує звіти, результати наукових досліджень, надає допомогу в проведенні карантинних заходів.

Для виконання комплексу заходів, спрямованих на недопущення завозу чуми та інших карантинних інфекцій з інших країн створено протичумні станції, які підпорядковані безпосередньо МОЗ України.

В обласних СЕС є відділи особливо небезпечних інфекцій. На державних кордонах (морські порти, міжнародні аеропорти, залізничні та шосейні станції) створені санітарно-карантинні пункти (СКП) та санітарно-карантинні відділи (СКВ). При останніх є ізолятори. У разі виявлення працівниками СКП або СКВ серед пасажирів, які перетинають кордон, хворого з підозрою на ОНІ його, а також контактних осіб, розміщують в ізоляторі. Карантинна служба має право догляду транспортних засобів і лише з її дозволу екіпаж та пасажири мають право зійти на берег. При необхідності транспортний засіб може бути підданий дезінфекції, дезінсекції, дератизації складається санітарна декларація корабля, літака. На основі МСП розробляються національні накази, правила із санітарної охорони території від завозу та поширення карантинних та інших особливо небезпечних інфекцій.

Для особливо небезпечних інфекцій характерні:

• надзвичайно висока контагіозність і здатність до масового поширення; • нерідко важкий перебіг хвороби з досить високим відсотком смертності; • необхідність застосування дуже складних і суворих протиепідемічних заходів; • значні складнощі з організацією роботи, устаткуванням та обладнанням спеціальних лікувальних установ для ізоляції та лікування таких хворих та ін..

ХОЛЕРА

Збудником холери є холерний вібріон, який має два різновиди: вібріон азіатської холери і вібріон Ель-Тор. За формою вібріон холери схожий на вигнуту кому, рухливий, в зволоженому грунті зберігається до 3 місяців, на овочах - 3 тижні. Дуже чутливий і швидко гине від дії хлорвмісних речовин.

Джерелом інфекції є хвора людина або бактеріоносій.

Механізм передачі - фекально-оральний. Холерні вібріони проникають в організм людини через рот разом із зараженими їжею, водою, овочами та фруктами. Звідси і характерні наступні шляхи розповсюдження: контактно-побутовий, харчовий, водний і змішаний.

Основні симптоми холери.

Інкубаційний період - від декількох годин до 6 днів, частіше - 2-3 дні. Захворювання починається раптово. З'являється пронос (дефекація від 3-5 до 20-25 разів на добу). Стілець втрачає каловий характер, має вигляд рисового відвару. Швидко приєднується нестримне блювання. Втрата рідини із стільцем і блювотою призводить до зневоднення організму. Тяжкість захворювання залежить від ступеня зневоднення: чим сильніше зневоднення, тим важче захворювання і його прогноз. Принципи лікування та профілактика холери. Усі хворі на холеру підлягають лікуванню в спеціальному госпіталі, працюючому в строгому протиепідемічний режим. Всі, хто контактували з хворим на холеру повинні бути негайно ізольовані на 7 днів і обстежені на виявлення збудника холери. Персонал, що працює в холерному відділенні, обов'язково вакцинують проти холери. Всі співробітники цього відділення повинні вживати суворих заходів до того, щоб не заразитися самому і не рознести інфекцію (спеціальний одяг для роботи, часте миття рук з дезінфікуючим розчином і водою з милом і ін).

ЧУМА

Збудник чуми - чумна паличка, яка має яйцеподібну форму і відрізняється високою стійкістю у зовнішньому середовищі. Джерелом інфекції є гризуни (щури, миші, ховрахи).

Шлях передачі інфекції у гризунів - через бліх. Людина заражається через укуси бліх, а також контактним (через пошкоджену шкіру, слизові оболонки при знятті шкурок з хворих гризунів), харчовим (при вживанні зараженої їжі та води) і повітряно-крапельним (від хворого на легеневу форму чуми) шляхом.

Основні симптоми чуми. Інкубаційний період - 2-3 дні. В залежності від шляху зараження розвиваються такі клінічні форми чуми: шкірна, бубонна, легенева, септична і шлунково-кишкова.

Захворювання починається з сильного ознобу, високої температури тіла, головного болю, вираженої загальної слабкості. Рано настає затьмарення свідомості, мова стає невиразною, риси обличчя загострюються, температура тіла досягає 40-41 ° С.

Шкірна форма зустрічається рідко. При бубонної формі відзначається збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Чумні бубони різко болючі, досягають величини кулака. Спочатку бубон щільний, потім він нагноюються і розкривається.

Легенева форма протікає як вкрай важка пневмонія з кров'янистої мокротою. Дуже тяжкий перебіг відзначається і при септичній формі, при якій так само, як і при легеневій, на 2-3-й день настає смерть. Профілактика чуми. Хворі на чуму підлягають ізоляції та лікування в спеціальному стаціонарі, працюючому в строгому протиепідемічний режим. Територія лікувального закладу, де перебуває хворий на чуму, огороджується колючим дротом з цілодобовою озброєною охороною. Обслуговуючий персонал працює в спеціальному протичумному костюмі. Всі контактували з хворими особи виявляються і ізолюються в особливі приміщення строком на 7 днів. З метою активної імунізації робляться щеплення живою сухий протичумної вакциною.