1.2. Зайнятість населення та безробіття

Зайнятість населення пов'язана із задоволенням потреб людини у сфері праці, а також забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже – економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер – вона відображає потреби людей не лише в заробітках, а також у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Зайнятість – це діяльність громадян, яка пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток, тобто трудовий дохід.

В Україні прийнятий Закон “Про зайнятість населення”, який закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості: забезпечення рівних можливостей усім громадянам України, незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних та релігійних переконань, у реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; розвиток людських ресурсів; попередження масового і скороченого тривалого безробіття; підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхньої здатності до продуктивної, творчої праці; забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуках роботи; заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість у ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлено перевагою пропозиції праці над попитом на неї.

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП), – це особи у віці 15-70 років, як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості, які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу та готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством безробітними визнаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Виходячи з цього визначення, офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, оскільки велика частка безробітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.

З часом структура споживчого попиту змінюється, отже, відповідно змінюється і попит на працівників. Певні професії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, повільніше, ніж робочі місця, реагують на технологічні зміни (наприклад, оновлення робочих місць відбувається швидко, а для підготовки фахівця потрібно декілька років).

Одним з принципів ринкової економіки є воля вибору працівниками роду діяльності і місця роботи. Тому завжди є люди, які знаходяться в стані зміни роботи – вони добровільно міняють роботу на таку, яка їм краще підходить з різних причин, наприклад, ближче до місця проживання, більша зарплатня, неповний робочий день, більший соціальний захист і т. ін.