5. Які протоколи до Конвенції відкриті для підписання станом на сьогодні?

З 24 червня 2013 року та з 2 жовтня 2013р. відкриті для підписання Протоколи №15 і №16 відповідно. Метою цих документів є подальше реформування конвенційної системи захисту прав людини для підвищення її ефективності. Очікується, що протокол №16(про консультативну компетенцію Суду на запит вищих судів держав-учасниць Конвенції) набуде чинності незабаром, адже для цього його мають ратифікувати 10 держав-учасниць. Станом на серпень 2014р. цей Протокол підписали 14 держав-учасниць.

7. Які зміни були внесені до Конвенції з прийняттям Протоколу №14.Перше, що кидається у вічі, — на­буває значно більшої ваги постать самого судді Європейського суду. Створюється, фактично, нова інстанція — тепер суддя од­ноособово зможе визнавати індивідуальні заяви неприйнятними, якщо не потрібно подальше вивчення справи, і такі рішення про неприйнятність будуть остаточними (ст. 7 Протоколу № 14). Передбачається, що йдеться про заяви, невідповідність яких критеріям прийнятності є очевидною. Якщо ж у судді є сумніви щодо прийнят­ності заяви, він передає її для подальшого розгляду до комітету у складі трьох суддів або в палату. У цьому контексті абсолютно природним є підсилення гарантій незалеж­ності і неупередженості суддів Європей­ського суду: термін їх повноважень збіль­шується з шести до дев’яти років, причому судді не можуть бути переобрані на новий термін (ст. 2 Протоколи № 14). Крім того, варто підкреслити, що суддя не зможе од­ноособово визнавати неприйнятними за­яви, подані проти тієї держави, від якої був обраний цей суддя (ст. 6 Протоколу № 14).

З іншого боку, відмітимо, що при ана­лізі скарг судді допомагатимуть як допові­дачі співробітники Секретаріату Європей­ського суду (ст. 4 Протоколи № 14). Цілком зрозуміло, що Протокол № 14 у цій частині лише зафіксував положення, що існувало де-факто протягом багатьох останніх ро­ків, хоча з точки зору юридичної «чистоти» таке рішення виглядає дещо неоднозначно, адже особа, що не є суддею, перебирає на себе якусь частину функцій, що раніше формально належали до виключної компе­тенції судді Європейського суду.

2. Компетенція комітетів у складі трьох суддів також розширюється: вони зможуть виносити одноголосно не лише ухвали про (не)прийнятність заяви, але й постановляти (одноголосно) рішення по суті справи, що­правда лише в тих випадках, коли питання, що постають при розгляді справи стосовно тлумачення і застосування положень ЄКПЛ і Протоколів до неї, вже отримали оцінку і вирішення в усталеній прецедентній прак­тиці Європейського суду (ст. 8 Протоколу № 14). При цьому рішення комітетів у складі трьох суддів будуть остаточними. 3. Дуже суттєва новела — вводиться новий критерій прийнятності заяв, який полягає в тому, що Європейський суд зможе визнавати неприйнятною заяву, встановивши, що заявник не зазнав зна­чної шкоди внаслідок гаданого порушення Європейської конвенції і Протоколів до неї (ст. 12 Протоколу № 14). Але таке рішення є можливим лише за двох умов: якщо прин­цип поваги прав і свобод, гарантованих Єв­ропейською конвенцією, не вимагає роз­гляду заяви по суті, а також якщо не може бути відмовлено на цій підставі в розгляді будь-якої справи, яку не було належним чи­ном розглянуто національним судом. Зро­зуміла річ, що термін «значна шкода» у да­ному контексті вимагає дуже обережного тлумачення, особливо з огляду на те, що у сучасній теорії прав людини (як і в преце­дентному праві Суду) є аксіомою відсут­ність ієрархії прав людини, тобто всі права людини вважаються однаково важливими і, відповідно, їх порушення — однаково небезпечним. У зв’язку з цим варто звер­нути увагу га наступне. У ст. 20 Протоколу № 14 вказується, що судді Європейського суду, розглядаючи справу одноосібно, як і комітети у складі трьох суддів, зможуть за­стосовувати новий критерій прийнятності тільки через два роки після набрання чин­ності Протоколом № 14. Інакше кажучи, впродовж двох років після набрання чин­ності цим Протоколом новий критерій при­йнятності може застосовуватися тільки па­латами і Великою палатою Суду. Очевидно, мається на увазі, що за цей час палати і Ве­лика палата створять упевнену практику, на яку зможуть твердо спиратися комітети і одноособові судді.

4. Зміни, що вносяться ст. 14 Прото­колу № 14 до ст. 38 Конвенції, дозволяють Європейському суду розглядати справу за участю представників сторін і досліджу­вати усі обставини справи не лише після визнання заяви прийнятною, як це перед­бачалось попередньою редакцією ст. 38 Європейській конвенції, але і на будь-якій стадії судового розгляду, причому держави зобов’язуються створити всі необхідні умови для проведення ефективного роз­слідування. Завдяки цьому суттєво розши­рюються зобов’язання держав-учасниць Європейської конвенції щодо співпраці з Європейським судом при розгляді кон­кретних справ, і це, безперечно, пози­тивно. Але, при всій повазі до Європей­ського суду, чи буде він здатним у всіх ви­падках дати обґрунтовану оцінку, всі чи не всі умови були створені відповідною Ви­сокою Договірною Стороною для прове­дення ефективного розслідування?

5. Як третя сторона в судовому процесі зможе брати участь Комісар Ради Європи з прав людини, який отримає право пред­ставляти свої письмові коментарі у справі і брати участь в усних слуханнях в усіх справах, що знаходяться у провадженні палат або Великої палати Суду (ст. 13 Про­токолу № 14). Позитивний сенс цього нововведення, скоріш за все, полягає в тому, аби нарешті надати Комісарові з прав людини якусь більш-менш зрозу­мілу і дієву компетенцію, адже, як неодно­разово зазначали аналітики, постать Комі­сара РЄ після запровадження цієї посади у 1999 році залишалася у значній мірі деко­ративною. Дійсно, такі повноваження, як «сприяння освіті у галузі прав людини» або «привертання уваги до стану дотри­мання прав людини у державах РЄ» навряд чи є адекватними настільки вагомій посаді, не кажучи вже про те, що вони не давали змоги реалізувати величезний потенціал таких визначних діячів, як А. Хіль-Роблес та Т. Хаммарберг1, адже їхній доробок на посаді Комісара досі полягав здебільшого у публіцистичній творчості. [2]

Активна роль Комісара Ради Європи з прав людини у розгляді конкретних справ буде, очевидно, витребувана, в першу чергу, у ситуаціях, коли перед Судом по­ставатимуть нові питання, пов’язані з до­триманням прав і свобод людини, а також при дослідженні системних порушень в державах-членах Ради Європи, і тут Укра­їна має очікувати на доволі часті контакти з Комісаром з приводу наших традицій­них системних проблем (катування, не­виконання судових рішень, перевищення термінів тримання під вартою, нерозумні строки розгляду справ, невиплата заробіт­ної плати/пенсій тощо). Тому видається до­цільним вже зараз піддати ретельному на­уковому аналізу «Точки зору» Комісара, його правовий статус і головні вектори його діяльності, які досі залишались зага­лом поза увагою як науковців, так і (тим більше) практиків.

6. Деякі нові повноваження отримує і Комітет міністрів Ради Європи, здійсню­ючи нагляд за виконанням рішень Євро­пейського суду (ст. 16 Протоколу № 14). По-перше, Комітет міністрів зможе зверта­тися із запитом до Європейського суду для роз’яснення вже постановленої ухвали Єв­ропейського суду. По-друге, якщо держава, яка була стороною у справі, ухиляється, на думку Комітету міністрів, від виконання рішення Європейського суду, то Комітет міністрів, відправивши на адресу цієї дер­жави повідомлення, має право направити до Європейського суду запит про те, чи по­рушила держава свої зобов’язання з вико­нання рішень Суду відповідно до п. 1 ст. 46 Європейській конвенції. Якщо Європей­ський суд встановить порушення держа­вою цих зобов’язань, він повідомляє про це Комітет міністрів для визначення остан­нім заходів, які можуть бути вжиті сто­совно даної держави.

8. перелік прав, щодо захисту яких розповсюджується юрисдикція Суду, було значно розширено шляхом прийняття низки Протоколів до Конвенції, а саме:

• Протоколом № 1 від 20 березня 1952 року до переліку захищених прав віднесено право власності, право на освіту та право на вільні вибори;

• Протоколом № 4 від 16 вересня 1963 року введено заборону на ув’язнення за борг,  вислання громадянина та колективного вислання іноземців, а також додано право на свободу пересування;

• Протоколом № 6 від 28 квітня 1984 року введено заборону смертної кари, за виключенням випадків, коли держава-член Ради Європи перебуває у стані війни чи у випадку неминучої загрози війни;

• Протоколом № 7 від 22 листопада 1984 року введено гарантії, що стосуються вислання іноземців, а також додано до Конвенції право на оскарження в кримінальних справах, відшкодування в разі судової помилки, а також право не бути притягненим до суду або покараним двічі;

• Протоколом № 12 від 4 листопада 2000 року введено загальну заборону дискримінації;

• Протоколом № 13 від 3 травня 2002 року введено заборону на застосування смертної кари без жодних винятків.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції захищає право власності і передбачає право кожної фізичної  або  юридичної  особи  мирно володіти своїм майном.  Ніхто не може  бути  позбавлений  своєї  власності інакше, як  в  інтересах  суспільства  і  на умовах,  передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Нікого не може бути позбавлено свободи лише на підставі

неспроможності виконати своє договірне зобов'язання.

Свобода пересування

1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Скасування смертної кари

Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до

такого покарання або страчено.

Стаття 2

Смертна кара під час війни

Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару

за діяння, вчинені під час війни або невідворотної загрози війни;

таке покарання застосовується лише у випадках, передбачених цим

законодавством і згідно з його положеннями. Держава повідомляє

Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього

законодавства.

Право не бути притягненим до суду або покараним двічі

1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано

в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї

самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно

виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної

процедури цієї держави.

Загальна заборона дискримінації

1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права

забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад

за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних

чи інших переконань, національного чи соціального походження,

належності до національної меншини, майнового стану, народження

або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом

державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які

зазначено в пункті 1.