- •1. Які історичні причини прийняття Конвенції?
- •2. Структура Конвенції
- •5. Які протоколи до Конвенції відкриті для підписання станом на сьогодні?
- •12. Порядок утворення Суду
- •13. Предметна юрисдикція Суду
- •14. Часова юрисдикція
- •15. Юрисдикція Суду за колом суб’єктів
- •16. Територіальна юрисдикція
- •17. Кому належить право на звернення до Суду
- •18. Умови прийнятності заяви до розляду в Суді
- •18.Умови прийнятності заяви до розгляду у Суді.
- •19.Особливості оформлення заяв до Європейського Суду з прав людини.
- •20.Стадії розгляду справи у суді
- •21. Компетенція одноособового складу Суду.
- •28. Чи може громадянин України звернутися до суду єс зі скаргою на порушення своїх прав органами іншої держави - члена єс.
- •29. Хто здійснює міжнародний контроль за виконанням державами-членами рє рішень суду і в яких формах?
- •Виникнення життя людини з точки зору ст.. 2 Конвенції
- •Припинення життя людини з точки зору ст. 2 Конвенції
- •36. Обов’язки держави, що випливають зі ст.2 Конвенції.
- •Зміст заборони катування, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання у практиці Суду.
- •Зміст поняття «катування» у практиці Суду.
- •50. Чи є заборона катування абсолютною відповідно до Конвенції та практики Суду?
- •51. Які види жорстокого поводження застосовувалися, на думку Суду, до заявників у справах щодо України?
- •52. Зміст та сфера дії права на свободу та особисту недоторканність у практиці Суду
- •54. Вимоги до правомірного позбавлення свободи у практиці Суду.
- •58. Цього питання взагалі не знайшла. Вибачте! Якщо побачите його десь, скиньте будь ласка))
- •72. Право на виконання остаточного рішення суду
- •73.Презумпція невинуватості
- •74.Права обвинуваченого у практиці Суду як гарантії права на суд
- •75. Які елементи включає право на суд за ст. 6 Конвенції
54. Вимоги до правомірного позбавлення свободи у практиці Суду.
Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Гарантуючи право на свободу та особисту недоторканність, ст.5 Конвенції встановлює вимоги до позбавлення свободи, зокрема, умови правомірності та законності позбавлення особи свободи. Законність позбавлення свободи означає таку законність з точки зору внутрішнього права. Критерій «законності», з точки зору Суду, вимагає, щоб право, як писане, так і неписане, було достатньо чітким для того, аби дозволити громадянину, отримавши за необхідності юридичну консультацію у справі, передбачити з розумним для даних обставин ступенем визначеності, ті наслідки, які може потягнути за собою конкретна дія (рішення Суду у справі «Steel and Others v. the United Kingdom» від 23.09.1998 р.). Затримані чи взяті під варту особи мають право на перевірку дотримання процесуальних і матеріальних вимог, необхідних для «законності» позбавлення їх свободи (рішення Суду у справі «Nikolova v. Bulgaria» від 25.03.1999 р.). Таким чином, на національні судові органи покладається обов’язок тлумачити внутрішнє право у цій сфері. Це право має відповідати Конвенції, оскільки повинні бути дотримані закладені у ній принципи. Зокрема, внурішній процес повинен бути справедливим і належним. Правомірність позбавлення свободи означає відповідність такого позбавлення цілі, передбаченій одним з випадків вичерпного переліку ч.1 ст.5 Конвенції. При цьому у багатьох своїх рішеннях Суд вказав, що національне законодавство, яке регламентує позбавлення свободи людини, повинне відповідати Конвенції, інакше позбавлення волі буде законним, але не правомірним. 55. Такими гарантіями є:
- право на інформацію щодо затримання (особа має право знати за що її затримали і на якій підставі)
- право заарештованого негайно постати перед суддею або іншою посадовою особою (заарештований має право на розгляд його справи у найкоротші строки для того, щоб не порушувались його права і свободи)
- законне тримання під вартою має бути розумним (тримання під вартою не має перевищувати строку, встановленого для такого тримання)
- взяття особи на поруки
- право людини на перевірку «законності» її взяття під варту (мається на увазі перевірка уповноваженими органами дотримання законів щодо затримання особи та взяття ї під варту)
56. Цього питання в книжці нема, але, я думаю, що в розумінні Конвенції духовна свобода не включається до поняття «свободи». Там мається на увазі свобода щодо вільного переміщення особи, перебування на якійсь території, неможливість взяття під варту особи, яка не вчинила нічого протизаконного…..
57. Поширювальне тлумачення – це спосіб тлумачення, який застосовується тоді, коли дійсний зміст норми можна розуміти дещо ширше, ніж її словесне вираження.
Захист за ст.5 Конвенції є суттєвим з огляду на те, що стаття дає вичерпний перелік випадків правомірного позбавлення свободи, які не можуть бути піддані поширювальному тлумаченню, та визначає чіткі рамки дій держави для того, щоб захистити людину. Тобто, дану норму можна тлумачити лише буквально.