Тема 3. Поняття злочинності та її основні характеристики

• Мета семінарського заняття: перевірити, розширити та поглибити знання курсантів, набуті під час лекції та самостійної підготовки; допомогти курсантам у повному засвоєнні навчального матеріалу; організувати дискусію навколо навчальних питань, які виносяться на розгляд.

Час - 2 години

План заняття:

1. Письмове опитування.

2. Індивідуальне та фронтальне усне обговорення навчальних питань.

3. Заслуховування реферативних доповідей за підготовленими ІНДЗ (реферативні доповіді за визначеною тематикою заслуховуються у процесі розгляду навчальних питань, тривалість однієї доповіді до 3-х хв.)

Навчальні питання (питання для обговорення):

1. Поняття злочинності, її види, кількісні та якісні показники злочинності.

2. Латентна злочинність .

3. Сучасний стан злочинності в Україні і тенденції її розвитку.

Наближений розрахунок часу:

1.Організаційний момент і вступне слово 5 хв.

2. Розгляд 1-го питання 20 хв.

3. Розгляд 2-го питання 30 хв.

4. Розгляд 3-го питання 20 хв.

6. Заключне слово викладача 5хв.

Всього: 80 хв.

Порядок проведення семінарського заняття

Перше навчальне питання: Поняття злочинності, її види, кількісні та якісні показники злочинності.

Курсантам потрібно бути готовими до письмового опитування.

Контрольні запитання до першого навчального питання:

• Поняття злочинності

• Характеристика злочинності

• Суспільна небезпека злочинності

• Класифікація злочинності

• Кількісні показники злочинності

• Якісні показники злочинності

Друге навчальне питання: Латентна злочинність .

Методичні поради:

За бажанням або за вказівкою викладача курсант викликається до дошки, подає викладачу конспект на перевірку, і відповідає на навчальне питання. З метою систематизації навчального матеріалу або для уточнення певних положень, по ходу відповіді, або при необхідності після її закінчення, викладач має право поставити перед курсантом, який доповідає, додаткові контрольні питання, або надати слово бажаючому доповнити або уточнити відповідь, якщо курсант, який відповідає, не повністю розкриває суть питання.

Після розгляду кожного контрольного питання курсант за пропозицією викладача робить висновок за змістом питання.

Контрольні запитання до другого навчального питання:

• Поняття латентної злочинності

• Види латентної злочинності

• Методи встановлення рівня латентної злочинності

• Види злочинів, які найчастіше залишаються невиявленими

• Суспільна небезпека латентної злочинності

Третє навчальне питання: Сучасний стан злочинності в Україні і тенденції її розвитку.

Методичні поради:

Для розгляду навчальних питань викладач може використовувати метод фронтального опитування, для чого для відповіді на кожне запитання викликає одного-двох курсантів за бажанням або по журналу. З метою систематизації навчального матеріалу або для уточнення певних положень, по ходу відповіді, або при необхідності після її закінчення, викладач має право поставити перед курсантом, який доповідає, додаткові контрольні питання, або надати слово бажаючому доповнити або уточнити відповідь, якщо курсант, який відповідає, не повністю розкриває суть питання.

Після розгляду кожного контрольного питання курсант за пропозицією викладача робить висновок за змістом питання.

• Етапи злоччинності на Україні

• Суспільні процеси, які впливають на стан злочинності на Україні

• Стан насильницької злочинності

• Стан ненасильницької злочинності

• Стан злочинності в сфері незаконного обігу наркотичних речовин.

Методичні рекомендації для підготовки до теми:

Розглядаючи основні показники злочинності, слід мати на увазі: їх відносність, неповноту й умовність розподілу на кількісні та якісні, оскільки кожний із цих показників характеризує лише ту чи іншу сторону злочинності. Визначення показників злочинності важливо наповнити конкретним змістом, використавши дані, що містяться в останніх публікаціях.

Щодо питання про латентну злочинність, то необхідно засвоїти, що входить у це поняття; яке соціологічне й кримінологічне значення цього явища; співвідношення та зв'язок між показниками латентності й розкриттям злочинів; види латентності та її причини; відносний рівень латентності різних злочинів; методи виявлення і виміру латентності.

Звертаючись до соціальних наслідків злочинності, треба визначити кримінологічне і загальносоціальне значення цієї проблеми, структуру соціальних наслідків злочинності і зміст кожної з її складових частин, можливості й шляхи встановлення небезпеки злочинності.

Наведені дані певною мірою відображають об'єктивні процеси, які відбуваються в суспільстві. Перший період стабілізації рівня зло­чинності, є прямим наслідком позитивного впливу економічних реформ кінця 60 — початку 70-х років, що зумовили уповільнення негативних процесів в економіці. В 1977 р. розпочало­ся згортання реформ та зміцнення адміністративних методів управ­ління економікою. Негативні тенденції в промисловості та сільсько­му господарстві знову почали наростати, що й відбилося на кримі­ногенній обстановці в Україні.

В 1983 р. були вжиті заходи щодо зміцнення дисципліни та пра­вопорядку в країні. Пізніше було розпочато великомасштабні політичні та економічні реформи (перебудова). В це п'ятиріччя внаслі­док низки об'єктивних та суб'єктивних чинників рівень злочинності залишався незмінним. Якщо порівняти коефіцієнти злочинності країн колишнього СРСР в 1996—1998 рр., то видно, що найвищим цей показник є в Литві (2096 в 1998 р.) та Росії (1755). В Білорусі коефіцієнт злочинності в 1998 р. становив 1199. Україна за рівнем злочинності посі­дає четверту сходинку (1141). Далі йдуть Казахстан і Молдова, в яких спостерігається істотне зниження рівня злочинності. У краї­нах, які розташовані на Кавказі та в Середній Азії, коефіцієнт злочинності в 4—4,5 раза менший. Така розбіжність пояснюється великою різницею між Україною та вказаними країнами в характері еко­номічних відносин та ментальністю суспільства

Згідно зі статистичними даними, в економічно розвинутих країнах рівень злочинності в кілька разів вищий, ніж в Україні. Особливо високий він у країнах, що вважаються благополучними за станом криміногенної ситуації. Пояснити цей парадоксальний, на перший погляд, факт можна таким чином. По-перше, в розвинутих країнах порівняно з країнами, які розвиваються, виникає набагато більше правовідносин (між громадянами, між громадянами та організаціями, між організаціями тощо), що ускладнює їх регулювання і призводить до збільшення кількості правопорушень. По-друге, в країнах, де рівень злочинності оцінюється як характеристика благо­получчя суспільних відносин, а не як результат діяльності правоохоронних органів, реєстрація правопорушень у державних установах повніша. На фоні такого підходу більшість потерпілих не вагається, подавати заяву про правопорушення чи ні. По-третє, дається взнаки істотна різниця у кри­мінальному законодавстві різних країн у плані віднесення певних видів діянь до злочинів.

Зазначимо також, що в Японії коефіцієнт злочинності значно менший, ніж у розвинутих країнах Європи і Північної Америки. Це характерно й для інших азіатських країн і пов'язано, очевидно, з особливостями їх соціально-економічного розвитку, традиціями жит­тя у замкнутій громаді, впливом релігії.

Результати досліджень, проведених в Україні, свідчать про досить високий рівень латентності злочинності. Кількість заяв і повідомлень про злочини, які дістали підтвердження, в 1999 р. збільшилася на 4,1 %. Продовжує зменшуватися кількість заяв і повідомлень, за якими було порушено кримінальні справи. Їх частка від заяв та повідомлень про вчинення злочинів, що дістали підтвердження, зменшилася з 42,3 % у 1996 р. до 35 % в 1999 р. Зростає у 1999 р. на 10,8 % кількість заяв і повідомлень про вчинення злочинів, за якими було відмовлено у порушенні кримінальної справи. Їх частка від заяв і по­відомлень про вчинення злочинів, що дістали підтвердження, також зростає. В 1999 р. вона збільшилася до 62,1 %.

Тривалі попередні спостереження свідчать про схожість показників динаміки зареєстрованої злочинності та кількості заяв і пові­домлень про вчинення злочинів, що надійшли до ОВС. Розходження між ними, що намітилось протягом 1996—1999 рр., дає підстави стверджувати, що ОВС, працюючи в умовах перевантаження, зму­шені обмежувати кількість заяв і повідомлень, за якими порушуються кримінальні справи, і відповідно кількість злочинів, що реєст­руються. Таким чином, рівень зареєстрованої злочинності не пов­ною мірою відображає криміногенну ситуацію, що склалася, і головну тенденцію злочинності.

В останні чотири роки зафіксовано тенденцію до зростання рецидивної злочинності. В 1999 р. частка злочинів, вчинених рециди­вістами, становила 20,1 %, що більше ніж у попередні роки Ці дані свідчать про подальшу професіоналізацію злочинності.

Серед інших корисливих злочинів варто виділити шахрайство. Кількість шахрайств з метою заволодіти державним або колектив­ним майном постійно зростає протягом 1992—1999 рр. (+19,9 % у середньому за рік). Шахрайство, як відносно безпечний, завуальова­ний та такий, що важко виявляється, вид розкрадання державного або колективного майна, є досить привабливим видом злочинної діяльності. Враховуючи сказане, а також криміногенні фактори, що діють у сфері управління державним майном, можна прогнозувати подальше зростання шахрайств.

В 1999 р. рівень зареєстрованих корисливо-насильницьких зло­чинів зменшився на 6 %, тобто збереглася тенденція трьох поперед­ніх років. Це скорочення зумовлено зменшенням кількості грабежів та розбійних нападів. У 1999 р. кількість грабежів з метою заволодіти індивідуальним майном громадян скоротилася на 5,4 %. Кількість розбійних нападів з метою заволодіти державним або колективним майном зменшилася на 32,6 %, а з метою заволодіти приватним майном — на 1,7 %. Ймовірно, на зменшення кількості за­реєстрованих грабежів та розбоїв вплинуло розширення можливостей здобуття майна та грошей за рахунок злочинних дій ненасильницького характеру.

Вже зазначалося, що для насильницьких злочинів характерним є високий рівень латентності. Значна кількість потерпілих не звер­тається із заявами до органів внутрішніх справ Навіть повнота реєстрації умисних убивств викликає певні сумніви. Так, кількість осіб, які зникли безвісти, в Україні постійно збільшується В 1997 р був оголошений розшук щодо 34694 таких осіб, а в 1998 р — 37465 В 1999 р. цей показних дещо зменшився (30903 осіб), однак залишається досить високим Цілком обгрунтованим є припущення, що певна частина цих осіб стала жертвами вбивств.

Зазначимо, що одним з чинників зростання тяжкості злочинів насильницького та корисливо-насильницького характеру є значне підвищення рівня озброєності злочинців. Факторами, які сприяють посиленню цієї тенденції, є ослаблення режиму охорони об'єктів зберігання зброї в армії та контролю за її використанням, перемі­щення в Україну зброї з районів збройних конфліктів, виникнення нелегального ринку зброї Практика свідчить про постійне зростан­ня (в середньому на 13,8 % щороку) протягом 1992—1997 рр кіль­кості злочинів, пов'язаних з незаконним носінням, зберіганням, при­дбанням, виготовленням і збутом зброї. Хоч у 1998 та 1399 рр. від­булася зміна тенденції (відповідно -6,4 % та -10,8 %), вона, з огляду на тривалу дію вищезазначених криміногенних факторів, є нестійкою

За оцінками експертів, реальна кількість немедичних споживачів наркотиків, враховуючи високу латентність цього явища, мінімум у 10—15 разів більша, що підтверджується і даними соціологічних досліджень, за якими майже 10 % населення пробували наркотики Крім того, за даними анонімного опитування, проведеного МВС Ук­раїни у деяких вузах країни, до споживання наркотичних засобів прилучився кожен другий-третій студент

Проблема СНІДу також безпосередньо пов'язана з наркоманією, оскільки 90 % ВІЧ-інфікованих є ін'єкційними наркоманами.

Відбувається процес створення ринку наркотиків з усіма його характерними ознаками — споживачами, інфраструктурою вироб­ництва, перевезення та збуту. Хоч треба зазначити, що збутом зде­більшого займаються самі наркомани. Збільшується обсяг наркотич­них речовин, що їх поставляють в Україну з-за кордону, і стає не безпечнішим їх склад. Кількість злочинів у сфері економіки протягом 1992—1999 рр. зросла майже в два рази і в 1999 р. становила 65724. Середньоріч­ний темп їх зростання дорівнює 9,5 %. Ці дані відображають лише виявлену частину економічних злочинів. Між тим, перевірки діяль­ності господарюючих суб'єктів та оцінки експертів свідчать про те, що 90 % таких злочинів залишаються невідомими правоохоронним органам.

Можна констатувати, що коли на початку кризи і загального по­гіршення криміногенної обстановки організована злочинність виступала як наслідок цих процесів, то в даний час вона набула вже зна­чення самостійного і дуже вагомого криміногенного фактора. Діяльність злочинних угруповань дестабілізує ситуацію в суспільстві, ство­рюючи зразки та стимули для загальнокримінальної злочинності.

Істотним фактором ускладнення криміногенної ситуації в державі є також корупція. Корупційні дії — складова багатьох економіч­них злочинів та діяльності організованих груп. Так, у 1999 р. в Ук­раїні було зареєстровано 2327 випадків хабарництва, 211 з яких вчинені організованими групами, складено близько 6 тис. протоко­лів про вчинення адміністративних правопорушень, Серед осіб, які вчинили злочини в 1999 р. абсолютну більшість становили чоловіки (83,3 %). Спостерігається тенденція до абсо­лютного та відносного зростання серед злочинців осіб, які не працю­вали і не навчалися на момент їх вчинення. Кількість таких осіб у 1999 р. дещо зменшилася (-1,1 %), але і зараз вони становлять 59,6 % усіх виявлених злочинців.

Семінарське заняття № 4