Особливості кримінології як науки в минулому столітті.

Наприкінці 50-х років, після усунення наслідків культу особи Сталіна, справа з кримінологічними дослідженнями змінилася на краще. В юридичній літературі почали з'являтися статті, автори яких ставили актуальні питання боротьби зі злочинністю.

На засіданнях і конференціях, які були організовані у Москві Генеральною прокуратурою та Верховним судом СРСР, юридичні науково-дослідні інститути й вищі навчальні заклади планували заходи, спрямовані на вивчення кримінологічних проблем.

Помітно пожвавилася робота кафедр кримінально-правових дисциплін юридичних факультетів вузів щодо вивчення різних сторін злочинності та її детермінації. З 1957 р. проблемами кримінології почали займатися на юридичних факультетах університетів і в юри­дичних інститутах, секторах філософії і права ряду Академій наук союзних республік.

До нових кримінально-процесуальних кодексів (1961 р.) були внесені норми, що встановлювали обов'язок органів слідства, прокуратури й суду виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів.

На початку 60-х років були опубліковані важливі наукові праці з кримінологічної тематики, зокрема: С. С. Остроумова "Злочинність та її причини в дореволюційній Росії" (1960), О. Б. Сахарова "Про особу злочинця та причини злочинності в СРСР" (1961), О. А. Герцензона "Предмет та метод радянської кримінології" (1962), Г. М. Міньковського, В. К. Звірбуля та інших "Попередження злочинів" (1962).

Невдовзі з'явилися такі теоретичні наукові праці: П. П. Михайленко, І. А. Гельфанд "Предупреждение преступлений — основа борьбы за искоренение преступности" (1964); О. А. Герцензон "Вве­дение в советскую криминологию" (1965); П. П. Михайленко "Причины рецидива и борьба с ними в УССР" (1965), "Борьба с преступностью в Украинской ССР", Т. 1 (1966) і Т. 2 (1967), "Предупреж­дение преступности несовершеннолетних в УССР" (1967), "Профилактическая деятельность районных (городских) органов милиции и следственных аппаратов при них" (1968); В. М. Кудрявцев "Причинность в криминологии" (1968); І. І. Карпець "Проблема преступности" (1969); Н. Ф. Кузнецова "Преступление и преступность" (1970); П. П. Михайленко, I. А. Гельфанд "Рецидивная преступность и ее предупреждение органами внутренних дел" (1970); М. І. Ковальов "Основы криминологии" (1970); В. К. Звірбуль "Деятельность прокуратуры по предупреждению преступлений" (1971); Г. О. Аванесов "Теория и методология криминологического прогнозирования" (1972); А. С. Шляпочников "Советская криминология на современном этапе" (1973) та ін.

Для цього та наступних періодів характерна активізація кримінологічних (теоретичних і прикладних) досліджень. Опубліковано значну кількість монографій і навчальних посібників, які дістали позитивну оцінку серед широкого загалу читачів. Кримінологія, як самостійна наука і навчальна дисципліна, починає відігравати все більшу роль у розробці карної політики держави, нормотворчості та практиці боротьби зі злочинністю.

У 1966 р. виходить перший підручник з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин та розроб­ки заходів попередження злочинності, який витримав потім три ви­дання і був основою створення в середині 80-х років 2-томного "Курсу кримінології". Розвиток цієї науки активізувало створення ка­федр кримінології у багатьох вищих юридичних навчальних закла­дах країни та вищих школах МВС.

Викладання кримінології було орієнтовано на отримання випускниками вузів не тільки твердих знань з проблем боротьби зі злочин­ністю та її окремими видами, а й на можливість реальної їх участі у розробці і реалізації різних профілактичних заходів, спрямованих на ефективну протидію злочинності. Значний внесок у розвиток радянської кримінології зробили такі вчені, як Г. О. Аванесов, О. І. Алексеев, М. М. Бабаев, С. В. Боро­дін, Ю. Д. Блувштейн, Ю. А. Віцин, П. С. Дагель, І. М. Даньшин, А. І. Долгова, В. Д. Єрмаков, А. Е. Жалінський, А. П. Закалюк, Г. І. Забрянський, М. Е. Ігошев, І. І. Карпець, В. Е. Квашис, Б. В. Коробейников, М. В. Костицький, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Куз­нецова, І. П. Лановенко, В. В. Лунєєв, П. П. Михайленко, Г. М. Мінь­ковський, І. С. Ной, В. В. Орехов, В. В. Панкратов, О. Б. Сахаров, С. А. Тарарухін, І. К. Туркевич, Т. Г. Шавгулідзе, В. П. Філонов, О. М. Яковлев та ін.

Відродження кримінології в Україні почалося у стінах Київської Вищої школи МВС СРСР (нині — Національна академія внутрішніх справ України). Там у 1962—1963 роках під керівництвом професо­ра П. П. Михайленка проводилися соціологічні дослідження причин злочинності неповнолітніх та рецидивної злочинності в УРСР. Слідом за цією монографією з'явилася низка інших. У них уза­гальнювалася не тільки практична діяльність правоохоронних органів, а й інших державних органів та громадських формувань. У кра­їні стали створюватися науково-дослідні установи, сутність яких зводилася до відтворення колись існуючих наукових установ, але на новій основі з урахуванням розвитку науки і суспільно-економічних відносин в Україні.

Координацію кримінологічних досліджень здійснював відділ кри­мінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії наук УРСР'. Наукові співробітники цього відділу наприкінці 60 — на початку 70-х років проводили широкі криміно­логічні дослідження у різних містах України. В результаті цього бу­ли підготовлені й видані колективні монографії: "Попередження (правопорушень неповнолітніх" (1967, відп. редактор М. М. Міхеєн­ко); "Боротьба з правопорушеннями і злочинністю" (1969, відп. ре­дактор І. П. Лановенко); "Кримінально-правова боротьба з хуліганством" (1971, відп. редактор Ф. А. Лопушанський); "Відповідаль­ність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" (1971, відп. редактор І. П. Лановенко); "Теоретичні проблеми попередження правопорушень неповнолітніх" (1977, відп. редактор Ф. А. Лопу­шанський).

У цей же час була опублікована низка індивідуальних моногра­фій, зокрема: І. П. Лановенко "Боротьба зі злочинами проти трудо­вих прав і безпеки виробництва" (1977), О. Я. Светлов "Боротьба з посадовими зловживаннями" (1970). Значна увага приділялась під­готовці навчально-методичної літератури для службового користу­вання працівників правоохоронних органів. Так, за участю співро­бітників відділу був виданий навчальний посібник "Розслідування та попередження злочинів" (1970).

Наприкінці 70 — на початку 80-х років у відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем прийшло чимало нових науко­вих співробітників, серед яких А. Й. Міллер, О. М. Костенко, Ю. М. Крупка. Вони займалися кримінологічними дослідженнями й опублікували низку монографій: А. Й. Міллер "Протиправна пове­дінка неповнолітніх (генезис і рання профілактика)" (1985);

О. М. Костенко "Принцип відображення у кримінології" (1987) та "Кримінальне свавілля (соціопсихологія волі І свідомості злочинця)" (1990); Ю. М. Крупка (у співавторстві) "Попередження сімейно-побутових злочинів" (1989).

Серед інших наукових здобутків відділу в галузі кримінології мож­на назвати такі колективні праці, як: "Пияцтво і злочинність" (1989);

"Боротьба з економічними злочинами" (1994); "Наркотизм і злочин­ність" (1994); "Боротьба з господарськими злочинами" (1997).

З проголошенням України незалежною державою кримінологічні дослідження почали набувати якісно нового характеру. Вони стали рішуче звільнятися від заідеологізованості компартійних догм, кла­сового підходу до проблем злочинності. Кримінологи дістали більшу можливість звертатися до теорії і практики боротьби зі злочинністю у розвинутих країнах світу. Водночас їм довелося осмислювати реалії нового суспільного буття та пов'язані з ними кримінологічні проблеми.

В Україні з 1991 р. відбулися істотні соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно-адміністративної системи господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до правової. Але непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях, обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спаду виробництва, розростання до загрозливих розмірів тіньової економіки, хронічних взаємонеплатежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника та інших негараз­дів, які загострили соціально-економічну і криміногенну ситуацію в Україні.

Зазначені негативні явища й процеси — наслідок гострих суперечностей у всіх сферах суспільного життя, які й детермінують су­часну злочинність. Вона видозмінюється не тільки кількісно, а й по­гіршуються її якісні характеристики. Намітилося збільшення тяж­ких злочинів проти особи, бандитизму, розбоїв, пов'язаних із засто­суванням зброї. Таким чином, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначитися на предметі, тематиці й методиці наукових досліджень. Реорганізується сама система кримінологічних закладів, що дісталися у спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Вже на початку 90-х років почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. Кримінологічна проблематика також сконцентрована у Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України та Університеті внутрішніх справ МВС України. Крім того, на відповідних кафедрах юри­дичних вузів країни працюють групи науковців, планові досліджен­ня яких теж мають кримінологічне спрямування.

З метою сприяння поширенню кримінологічних знань серед населення, а також використання досягнень цієї науки у справі запо­бігання злочинам в Україні 23 липня 1998 р. була створена Кримі­нологічна асоціація. Вона є громадською організацією, яка об'єднує кримінологів та інших фахівців, професійна діяльність яких пов'язана з протидією злочинності. 26 травня 1998 р. в м. Києві відбулася установча конференція цієї Асоціації, у якій взяли участь понад 160 учасників — провідних учених Національної академії наук України, Академії правових наук України, Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Національної академії внутрішніх справ України, Національного університету ім. Тараса Шевченка, Одеської національної юридичної академії, а також керівний склад правоохоронних органів і установ юстиції, представники правозахисних організацій та інших громадських об'єднань. Учасники конференції прийняли статут Кримінологічної асоціації України та сформували її керівні органи.

Перспективними планами роботи Кримінологічної асоціації передбачаються: організація і проведення наукових семінарів та конференцій з актуальних проблем детермінації і попередження злочинів, участь у розробці та експертизі законопроектів, сприяння науковим дослідженням, налагодження тісних зв'язків з ученими та кримінологічними установами в зарубіжних країнах, а також співробітництво з Міжнародним кримінологічним товариством, підготовка і видання збірника наукових праць вітчизняних кримінологів. Регіональні відділення Асоціації вже створено у більшості областей України. Вони ведуть активну роботу щодо об'єднання зусиль учених та практичних працівників правоохоронних органів й експертних установ з метою розробки і реалізації дієвих заходів попередження та боротьби зі злочинністю.

За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії пра­вових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи, ЗО листопада 2000 р. в м. Києві пройшов 1-й з'їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпе­ченні кримінологічних досліджень в Україні після створення у травні 1998 р.

Не залишаються поза увагою і кримінологічні дослідження, які мають прикладний характер. Так, у країні запроваджується криміно­логічна експертиза проектів законодавчих та інших нормативних актів; державна автоматизована система кримінологічної інформації (ДАСКІ); розробляються сучасні форми і методи боротьби з кілерством, захопленням заручників, тероризмом, здирством; створюються науково-прикладні програми з використанням досягнень еконо­мічної науки щодо попередження господарських злочинів з ознаками корупції та відмивання "брудних" грошей.

Вітчизняні кримінологи здійснили чималу роботу з підготовки Державної програми боротьби зі злочинністю на 1993—1996 роки, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю в Україні на 1996 —2000 роки та низки аналогічних регіональних програм.

Після прийняття нових кодексів — кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого — планується прийняти Закон "Про попередження (профілактику) злочинів", у якому мають бути визначені пріоритетні напрями боротьби зі злочинністю в Україні, уточнено основні завдання профілактичної діяльності, ви­значено її суб'єкти із зазначенням їх компетенції, об'єкти і види запобіжних заходів, підстави та юридичні гарантії їх застосування тощо.

Кримінологічна ситуація у світі дає вагомі підстави вважати, що суспільство, яке не в змозі вживати необхідних заходів для бороть­би зі злочинністю, навряд чи може розраховувати на майбутнє. В Україні для ефективної протидії злочинності є кілька важливих інструментів. Насамперед це: а) розробка сучасної кримінологічної теорії; б) реалізація науково обґрунтованих соціально-економічних програм; в) пріоритетна увага держави до розвитку національної культури і освіти; г) реформування правоохоронних органів, спря­моване на істотне підвищення їх професіоналізму. При цьому діяль­ність усіх суб'єктів профілактики злочинів треба творчо співвідноси­ти з накопиченим світовим досвідом та загальнолюдськими ціннос­тями. Тільки такою може бути адекватна реакція на виклик злочин­ності, яка нині вже загрожує національній безпеці, самому виживанню українського народу і суверенітету нашої держави.

Семінарське заняття № 3