Тема 6. Віктимологія як наука про жертву злочину

Мета семінарського заняття: перевірити, розширити та поглибити знання курсантів, набуті під час лекції та самостійної підготовки; допомогти курсантам у повному засвоєнні навчального матеріалу; організувати дискусію навколо навчальних питань, які виносяться на розгляд.

Час - 2 години

План заняття:

1. Письмове опитування.

2. Індивідуальне та фронтальне усне обговорення навчальних питань.

3. Заслуховування реферативних доповідей за підготовленими ІНДЗ (реферативні доповіді за визначеною тематикою заслуховуються у процесі розгляду навчальних питань, тривалість однієї доповіді до 3-х хв.)

4. Перегляд та обговорення фрагменту кінофільму з тематики заняття.

Навчальні питання (питання для обговорення):

1. Поняття віктимології та основні поняття, які вона вивчає.

2. Особливості віктимологічної профілактики.

3. Поняття суїцидальної поведінки та проблеми суїциду в Україні.

Наближений розрахунок часу:

1. Організаційний момент і вступне слово 5 хв.

2. Розгляд 1-го питання 30 хв.

3. Розгляд 2-го питання 20 хв.

4. Розгляд 3-го питання 20 хв.

5. Заключне слово викладача 5хв.

Всього: 80 хв.

Порядок проведення семінарського заняття

Перше навчальне питання: Поняття віктимології та основні поняття, які вона вивчає.

Курсантам потрібно бути готовими до письмового опитування.

Контрольні запитання до першого навчального питання:

• Теоретичні питання становлення віктимології.

• Особа потерпілого і її кримінологічне значення.

• Основні поняття, що вивчає віктимологія.

• Види поведінки жертви злочину.

• Типологія потерпілих від злочинів.

Друге навчальне питання: Особливості віктимологічної профілактики.

Методичні поради:

Для розгляду навчальних питань викладач може використовувати метод фронтального опитування, для чого для відповіді на кожне запитання викликає одного-двох курсантів за бажанням або по журналу. З метою систематизації навчального матеріалу або для уточнення певних положень, по ходу відповіді, або при необхідності після її закінчення, викладач має право поставити перед курсантом, який доповідає, додаткові контрольні питання, або надати слово бажаючому доповнити або уточнити відповідь, якщо курсант, який відповідає, не повністю розкриває суть питання.

Після розгляду кожного контрольного питання курсант за пропозицією викладача робить висновок за змістом питання.

Контрольні запитання до другого навчального питання:

• Особливості віктимологічної профілактики злочинів.

• Рівні віктимологічної профілактики злочинів.

• Форми віктимологічної профілактики злочинів.

Третє навчальне питання: Поняття суїцидальної поведінки та проблеми суїциду в Україні.

Методичні поради:

За бажанням або за вказівкою викладача курсант викликається до дошки, подає викладачу конспект на перевірку, і відповідає на навчальне питання. З метою систематизації навчального матеріалу або для уточнення певних положень, по ходу відповіді, або при необхідності після її закінчення, викладач має право поставити перед курсантом, який доповідає, додаткові контрольні питання, або надати слово бажаючому доповнити або уточнити відповідь, якщо курсант, який відповідає, не повністю розкриває суть питання.

Після розгляду кожного контрольного питання курсант за пропозицією викладача робить висновок за змістом питання.

Контрольні запитання до третього навчального питання:

• Поняття суїциду та парасуїциду.

• Механізм суїцидальної поведінки, його сутність.

Методичні рекомендації для підготовки до теми:

Розглянемо ще один феномен, який має пряме чи побічне відношення до віктимології, — суїцидальну поведінку.

Суїцид (від лат. suicidium — самогубство) — навмисне заздалегідь обдумане позбавлення себе життя, один з видів насильницької смерті.

Пара-суїцид — це невдала спроба самогубства.

Термін "суїцидологія" виник у 70-ті роки XX ст. Ним позначається галузь теоретичних і прикладних досліджень феномена самогубства.

Винятково людська властивість самозагибелі існує як "зворотний бік" її саморегулюючої поведінки. В її основі лежить самозруйнування людини через прийняття свідомого рішення про це.

У різні історичні епохи у різних соціальних прошарках самогубство мало діаметрально протилежні моральні оцінки. У деяких народів воно розглядалося як спосіб гідно піти з життя (наприклад, масове самогубство переможених у релігійних війнах, ритуальне самогубство вдов і слуг правителів в Індії та Китаї, харакірі в Японії, буддійські самоспалення). Поряд з цим історія з давніх часів фіксує "персональні" самогубства, мотиви яких мало чим відрізняються від сучасних.

Необхідно зазначити, що починаючи з 30-х років у радянській науковій і періодичній літературі не було жодного повідомлення про самогубство (за винятком випадків, коли воно розцінювалося як наслідок психічного захворювання). Тільки у 1989 р. вперше у газеті "Комсомольская правда" були опубліковані деякі статистичні дані з цього питання. За останні десятиріччя у зв'язку з перетворенням самогубства на руйнівну хворобу, яка дедалі більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки. Створено Міжнародну асоціацію із запобігання самогубствам, збільшується кількість різних наукових центрів і агентств щодо профілактики цього явища. В Україні у великих містах, у тому числі в Києві, працюють кабінети соціально-психологічної допомоги.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у 2-й половині XX ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400 — 600 тис. осіб у рік на планеті кінчають життя самогубством. Кількість же тих, хто вчинив замах на самогубство, у 8—10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ психічне здоров'я нації перебуває під загрозою, якщо число суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суїцидальної активності). Серед країн з високим її рівнем — Латвія (42,5 суїцида), Литва (42,1), Естонія (38,2), Росія (37,8), Угорщина (35,9).

За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до числа країн з високим рівнем суїцидальної активності. При цьому цей показник весь час підвищується: 19 — у 1988 р. та 29,8 — у 1999 р. Смертність серед чоловіків від самогубств у 3 рази вища, ніж серед жінок. Найбільший відсоток самогубств припадає на людей похилого віку. Серед чоловіків, яким виповнилося 70 років, добровільно пішли з життя 72,3 на 100 тис. населення.

Де ж ті чинники, які ведуть людину на добровільну смерть? Відповідь може бути такою: самогубство у всіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних якостей особи і соціального середовища. Це положення стало домінуючим у сучасній суїцидології. З-поміж її концепцій найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації.

Дезадаптація — це непристосованість, конфлікт особи з соціальним середовищем. Він може бути зовнішнім або внутрішнім Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації, називається кризою або кризовою ситуацією. Об'єктивно дезадаптація проявляється у невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та ситуації що виливається у компенсаторні форми поведінки. Суб'єктивно — це широка гама психоемоційних переживань. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадекватна реакція особи. Несподіваний суїцид на фоні, здавалося б, зовнішнього благополуччя може стати одним з її проявів. Такий підхід дає можливість охарактеризувати суїцид і споріднені з ним форми аутоагресивної поведінки як крайній вияв соціально-психологічної дезадаптації індивіда Суїцид можна трактувати як неадекватну форму реагування на зовнішні обставини, спосіб "виходу з гри" за неможливості перейти на новий рівень адаптації. Поняття дезадаптації логічно об'єднує багато різних мотивів суїцидальної поведінки і дає змогу уникнути недоліків яко­гось однолінійного підходу.

Звичайно, наведена схема є спрощеною, але вона наочно демонструє процес скочування людини до самогубства.

Стрижнем дезадаптації є крах базових ціннісних орієнтацій особи, що у повсякденності називається втраченим сенсом життя Цей момент простежується як у випадках, віднесених до норми так і за явних психічних аномалій. Крах ціннісних орієнтацій - це і професійне фіаско, і втрата близької людини, і загроза здоров'ю або сексуальній потенції - явища у кожному разі індивідуальні, але врешті-решт соціально значимі для особи. Цей стан відображає так звану аподафічну кризу (втрата особою своєї "точки опори") Втративши таку опору, людина йде, як правило, на самогубство.

Семінарське заняття № 7