- •1!Поняття і зміст роботи з кадрами.
- •2! Організаційна структура і функції кадрової служби.
- •3! Цілі кадрової політики.
- •4!Суб’єкти кадрової політики.
- •5! Засоби кадрової політики.
- •6!Завдання і напрямки роботи кадрових служб.
- •7! Професійно-кваліфікаційні вимоги до працівників кадрових служб.
- •8! Зміст, завдання та принципи кадрового планування.
- •9!Методи визначення потреб персоналу.
- •10!Види планів з питань персоналу.
- •11! Методи підбору персоналу, їх характеристика.
- •12!Суть контрактної форми найму.
- •13! Номенклатура справ з кадрового діловодства.
- •14!Документаційне забезпечення обліку та руху кадрів.
- •15! Комп'ютеризація кадрового діловодства.
- •16! Атестація, її типи і цілі.
- •16! Види атестації та її етапи.
- •18!Поняття та концепції навчання.
- •19! Методи навчання.
- •20!Професійна підготовка.
- •22! Перепідготовка і підвищення кваліфікації.
- •23! Присвоєння професійної кваліфікації на виробництві.
- •24! Формування кадрового резерву.
- •25! Проведення співбесід з кадрами.
- •26!Особливості підбору кадрів.
- •27!Підбір кадрів – функція управління.
- •28! Методи і засоби вивчення особи при підборі і розстановці кадрів.
- •29! Функції кадрових служб з комплектування штатів.
- •30Джерела комплектування штатів.
- •31!Шляхи залучення кваліфікованих працівників.
- •32! Підвищення на посаді.
- •33!Оцінка персоналу: сутність, види, функції, принципи.
- •34!Основні складові оцінки персоналу.
- •36! Оцінка персоналу за досягненням поставлених цілей (оцінка за цілями).
- •37! Механізм розмежування повноважень у діяльності підприємницьких структур на ринку кадрової інформації.
- •39! Джерела задоволення потреби в персоналі.
- •41! Робота з молодими фахівцями.
- •Науково-практичні основи добору та розстановки кадрів управління.
- •43! Робота з фахівцями за кордоном.
- •Принципи та методи нововведень у кадровій роботі.
- •Інноваційний потенціал працівника.
43! Робота з фахівцями за кордоном.
Досвід промислово розвинених країн свідчить про те, що для впровадження гнучких автоматизованих виробництв необхідний значний обсяг додаткових знань, які можуть бути отримані тільки в процесі спеціальної підготовки у вищих навчальних закладах та в навчальних центрах. Це ставить проблему підготовки висококваліфікованих фахівців. Західні фахівці вважають, що знань, отриманих у вузі, достатньо на перші 3-5 років роботи, після чого потрібно перепідготовка на курсах підвищення кваліфікації. Витрати американських корпорацій на перепідготовку та підвищення кваліфікації персоналу становлять 1-5% прибутку без урахування державних дотацій. Посилюються вимоги до кваліфікації інженерів. Наприклад, в університетах Англії перший вчений ступінь − бакалавра технічних наук отримують через три роки, в політехнічних інститутах − через чотири роки. Проте диплом інженера видається після завершення курсу практичного навчання під керівництвом дипломованого інженера, який є членом відповідної професійної асоціації. В останні роки введена диференційована система підготовки інженерів з дипломами I і II класів (диплом II класу дає мінімум академічних знань).
У США кожен керівник протягом всієї трудової діяльності проходить повний або скорочений курс навчання в університеті (два-три рази). Провідні фірми вимагають, щоб кожен керівник не менше 40 годин на рік навчався на курсах підвищення кваліфікації. У коледжах та університетах велику увагу приділяють теоретичній підготовці, що становить 25% всіх програм. Зарубіжні експерти вважають, що здатність адаптуватися до нових вимог − друга за важливістю якість для керівників після організаторських здібностей. У процесі навчання керівників використовуються вправи з прогнозування, які полягають в тому, що кожен з керівників відповідає на 10 запитань, а потім вони разом виробляють колективні рішення щодо запропонованих проблем. Одним з основних факторів, що визначають розвиток організації в умовах автоматизованого виробництва, є активізація творчої діяльності працівників. Для деяких керівників активізація творчої активності представляє певну небезпеку, тому що часто спричиняє за собою посадові переміщення, в результаті яких, вони втрачають колишню владу і авторитет. Тому керівники нерідко перешкоджають розвитку творчої ініціативи співробітників. Інертність і прихильність звичкам також сповільнюють розвиток творчої діяльності. Загальні норми, правила і стандарти, розроблені для колективів без урахування індивідуальних здібностей, стримують розвиток нових ідей. Багато що залежить і від морального клімату в організації, форм і методів управління колективами. Тому сьогодні багато фірм приділяють увагу роботі з молодими фахівцями, яким належить працювати в умовах автоматизованого виробництва. Робота з молодими фахівцями, підготовка їх до інженерної та управлінської діяльності, її форми і методи багато в чому залежать від особливостей організаційної структури компаній і специфіки виробництва.
Основна мета програм підвищення кваліфікації молодих фахівців полягає в наданні їм можливості вивчити механізм вдосконалення організаційної структури і стратегії розвитку компанії, а також "усвідомити" свої функції посередника між рядовими співробітниками і вищим керівництвом. При цьому результати діяльності молодого керівника оцінюються з урахуванням рівня кваліфікації його підлеглих. Багато британських фірм вкладають великі кошти у курси підготовки молодих менеджерів з відривом від виробництва, у програми підвищення їх кваліфікації, які здійснюються спільно зі школами бізнесу та університетами. Останні досить своєрідні. Так, одна з будівельних фірм розробила комп'ютерну ділову гру, яка імітує діяльність компанії з важкої фінансової ситуації. Команди з чотирьох осіб за два з половиною дні повинні знайти вихід із ситуації. Деякі фірми організують для своїх менеджерів поїздки по закордонним філіям, в яких вони, з одного боку, вивчають тут накопичений управлінський досвід, а з іншого − вчаться працювати на підприємствах, що знаходяться в різних економічних умовах. Деякі компанії регулярно збирають з усіх кінців країни керуючих філіями, їх молодих керівників для обміну досвідом та обговорення проблем, що стоять перед компанією.. Період адаптації молодих фахівців триває досить довго, і умовно його можна розділити на чотири етапи:
• перший − підготовча фаза, коли оцінюється рівень підготовки випускника вузу, здатність ефективно виконувати покладені на нього обов'язки;
• другий − початковий період практичного ознайомлення молодого фахівця зі своїми новими обов'язками та вимогами, які до нього пред'являються адміністрацією та іншими співробітниками;
• третій − власне пристосування молодого фахівця до нового статусу;
• четвертий (завершальний) − поступове врегулювання труднощів і конфліктних ситуацій, перехід до стабільної роботи. Особливе значення надається першим двом етапам адаптації.
