3.Основні... Положення кодексу 1804г.

.1 Книга перша "Про осіб"

Перша книга (В«Про осібВ») перекладала такі загальні ідеї епохи французький революції, як рівність і свобода, на конкретну мову цивільно-правових норм. Згідно зі ст. 8 кодексу Наполеона В«всякий француз користується цивільним правомВ». Так, в кодексі встановлювалося єдине поняття французького громадянства і пов'язаного з ним єдності прав на основі повної рівності. Але рівність правоздатності не було абсолютним, воно було відповідно своєму часу: правоздатність жінок була обмежена сімейним правом і переважними можливостями чоловіків бути учасниками обороту. Громадянство можна було втратити. Вводився інститут цивільної смерті. В«Присудження до покарань, дія яких полягає у позбавленні засудженого будь-якої участі в нижчезазначених цивільних правах, має своїм наслідком громадянську смертьВ» (ст.22). Відповідно до цього покаранням засуджений втрачав власність на все майно, В«як якби він помер природним чином і без заповітуВ» (ст.25). p align="justify"> У першій книзі закріплювалися також основні принципи сімейного права. Найважливішим нововведенням в області шлюбно-сімейних відносин було закріплення інституту лише цивільного права: В«Суспільне визнання осіб подружжям не може звільнити такого, що вважається подружжям, обопільно посилаються на це визнання, від подання акта про вчинення шлюбу перед посадовою особою, провідним акти громадянського стануВ» (ст .195). Так, шлюб був чисто світським, хоча потім не заборонялося проводити бажані релігійні церемонії. Цивільний кодекс встановлював шлюбний вік (ст.144-148). Кодекс визнавав право на розлучення (титул VI, ст.220-233). Хоча окремі статті ЦК Наполеона підкреслювали рівність чоловіка і дружини, наприклад: В«Подружжя зобов'язані до взаємної вірності, допомоги, підтримкиВ» (ст. 212), в цілому чоловік займав в сім'ї панівне становище (зберігався інститут глави сімейства, восходивший до pater familias римського права ). Згідно зі ст. 213 В«чоловік зобов'язаний надавати заступництво своїй дружині, дружина - послух чоловіковіВ». Чоловік мав право визначати місце проживання для сім'ї, дружина була зобов'язана слідувати за своїм чоловіком: В«Дружина зобов'язана жити разом із чоловіком і слідувати за ним усюди, де він вирішить знаходитьсяВ» (ст.214). Обмежувалися і права дітей. В«Син, якому не виповнилося 25 років, дочка, яка не досягнула 21 року, не можуть укласти шлюб без згоди їх батька і матері; в разі розбіжності достатньо згоди батькаВ» (ст.148). Кодекс Наполеона в принципі допускав можливість визнання батьком своїх позашлюбних дітей, але ст. 340 заборонила відшукання батьківства. Це реально погіршило становище дітей, народжених поза шлюбом, навіть порівняно з дореволюційним законодавством. Влада батька сім'ї могла приймати і адміністративний характер. За непослух члени сім'ї могли бути піддані ув'язненню у в'язницю або виправн...ий будинок. Від кутюмного права до кодексу був перенесений інститут сімейної ради. Деякі питання (укладання шлюбу, покарання дітей і т.д.) вимагали узгодження з дідами бабками. p align="justify"> У цілому норми сімейного права у ЦК Наполеона мали для свого часу прогресивне значення. Кодекс секуляризував шлюб, розвиваючи тим самим положення конституції 1791 р. про те, що шлюб - цивільний договір; підтвердив введений період революції розлучення, що означало розрив з вимогами канонічного права. Правда, в 1816 р., після реставрації Бурбонів, в умовах посилення впливу католицької церкви цивільний розлучення було скасовано і відновлено лише в 1884 р.

.2 Книга друга "Про майно і про різні видозмінах власності"

Друга книга (В«Про майно і різних видозмінах власностіВ») присвячена регламентації речових прав і також виходила з класичної римської класифікації: право власності, узуфрукт, узус та ін

Центральне місце в другій книзі ГК Наполеона зайняв інститут власності. У кодексі Наполеона ліквідувалося дореволюційний розподіл майна на родове і придбане: В«Все майна є рухомими і нерухомимиВ» (ст.516). Цивільний Кодекс встановив загальний принцип: власність вважається нерухомої в залежності або від своєї природи, або від мети свого призначення: В«Майна є нерухомими або за їх природою, або в силу їх призначення, або внаслідок предмета, належність якого вони складаютьВ» (ст.517 ). За кодексом власність носила абсолютний характер: В«Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином, з тим щоб користування не було таким, яке заборонене законами або регламентамиВ» (ст.544). У цьому визначенні законодавець підкреслює універсальний індивідуалістичний характер права власності. Розвиваючи революційні уявлення про непорушність і В«недоторканностіВ» права приватної власності, кодекс Наполеона передбачав, що власник В«не може бути примушений до поступку своєї власності, якщо це не робиться через громадської користі і за справедливе і попереднє відшкодуванняВ» (ст.545).

Індивідуалістичний підхід до права власності в ЦК Наполеона проявився також у широкому трактуванні правомочностей земельного власника. Так, ст. 522 передбачала: В«Власність на землю включає в себе власність на те, що знаходиться зверху, і на те, що знаходиться знизуВ». Практично це означало, що власник землі ставав повним і абсолютним хазяїном усіх природних багатств, виявлених на його ділянці. Така редакція статті виявилася нереальною і дуже невигідною для промисловців. Вона не враховувала і інтереси держави в цілому. Вже в 1810 р. вона була переглянута спеціальним законом, передбачив, що рудники можуть експлуатуватися лише на підставі концесії, наданої державою. p align="justify"> Кодекс виділив 3 види власності в залежності від суб'єкта права: індивідуальну; державну; общинно-комунальну.

Другим за важливістю видом речо...вих прав став узуфрукт. Узуфруктуарій ні власником, його права обмежувалися використанням землі або речі (наприклад, саду, будинку). Але він міг продати свій узуфрукт, укладати з ним інші угоди, передавати його у спадок, заповідати. Права узуфруктуарія охоронялися навіть перед власником, який не міг довільно позбавити користувача його права; якщо власник продавав весь об'єкт в цілому, то право-користування зберігалося і при новому власнику. p align="justify"> 3.3 Книга третя "Про різні способи, якими набувається власність"

У третій книзі кодексу, найбільш значною за обсягом, вказувалося, що власність на майно набувається і передається шляхом успадкування, шляхом дарування, за заповітом або в силу зобов'язань (ст.711). Також за кодексом власність купувалася В«шляхом приєднання або включення до складу іншої речі і шляхом давностіВ» (ст.712). p align="justify"> Титул I третин книги присвячений проблемі успадкування. Згідно зі ст. 718 В«спадщини відкриваються внаслідок природної смерті і внаслідок громадянської смертіВ». p align="justify"> ГК підтвердив вироблену ще в період революції скасування феодальних принципів спадкування. Спадкоємцями померлого ставали у певній, зазначеної в законі, послідовності діти та інші низхідні, а також висхідні і бічні родичі до 12-го ступеня споріднення. p align="justify"> Спадкові права позашлюбних дітей за кодексом були значно звужені порівняно з правом епохи революції. Такі діти могли успадковувати лише в тому випадку, якщо були визнані в законному порядку, причому лише майно батька і матері, але не інших родичів (ст.756). Кодекс Наполеона розширив свободу заповітів і дарувань, які нерідко використовувалися для обходу законного порядку спадкування. Проте кодекс Наполеона зайняв у цьому питанні компромісну позицію, не наслідуючи приклад англійського права, який визнав повну свободу заповіту. p align="justify"> Дарування або заповіт не могло перевищувати половини майна, якщо після смерті особи, що здійснював зав ещательное розпорядження, залишався один законний дитина, 1/3 майна - якщо залишалося двоє-троє і більше дітей (ст.913). При такому порядку спадкування за законними дітьми резервувалася більша частина майна, яке ділилося між ними порівну незалежно від віку і статі. Таким чином, статті ЦК Наполеона про спадкування сприяли дробленню сімейних майн. p align="justify"> Основне місце в третій книзі кодексу відводиться зобов'язальним, передусім договірним відносинам. У точних і ясних положеннях договірного права ДК Наполеона можна бачити багато визначень, висхідних до відомим судженням римських юристів. Так, договір розглядався як угода, за допомогою якого одна з кількох осіб зобов'язується В«дати що-небудь, зробити що-небудь або не робити чого-небудьВ» (ст1101). p align="justify"> Кодекс Наполеона запозичив з римського права і розвинув ідею про рівність сторін у договорі, про його добровільності та непохитності. Згода сторін було необхідною умовою дійсн...ості договору. За ст. 1109 В«немає дійсного згоди, якщо згода була дана лише внаслідок помилки або якщо воно було викинуте насильством або досягнута обманомВ». Законодавець не встановлював будь-яких умов, що відносяться до змісту договорів, їх вигоди чи невигоди. Характерна в цьому відношенні ст. 1118, згідно з якою за загальним правилом збитковість угоди не може зганьбити договір. В«Угоди, законно укладені, - зазначалося в ст. 1134, - займають місце закону для тих, хто їх уклав В». У разі невиконання договору, в якому передбачається зобов'язання боржника надати річ кредитору, останній міг вимагати через суд передачі йому цієї речі. За ст. 1142 В«всяке зобов'язання зробити або не робити призводить до відшкодування збитків у разі невиконання з боку боржникаВ». p align="justify"> У кодексі Наполеона містилися загальні вказівки, що відносяться до умов укладення та змісту окремих договорів: купівлі-продажу, міни, зберігання, найму, товариства і т.д. Але примітно, що в ньому майже не було статей, що регламентують відносини між господарями і робітниками, хоча для капіталістичного суспільства Франції трудовий договір мав величезне значення. p align="justify"> При дотриманні зазначених у ГК Наполеона загальних умов договору будь-якій особі надавалася повна свобода діяльності, свобода вибору контрагентів і визначення змісту договорів. Кодекс Наполеона, таким чином, юридично закріпив у майновому обороті свободу особи, свободу підприємницької діяльності. У період панування вільної конкуренції кожен французький підприємець прагнув зберегти за собою в області договору максимальну свободу, можливість діяти на свій розсуд, без дріб'язкової державної опіки та регламентації. Тому свобода договору в той час знаходила своє вираження не тільки у свободі волевиявлення сторін, а й в автономії особистості, у державному невтручанні в договірні відносини за принципом лібералізму laissez faire, laissez passer. p align="justify"> Норми ГК Наполеона були присвячені найбільш загальним питань майнового обороту. Вони не регламентували цілий ряд специфічних сторін торгової діяльності підприємців (комерсантів). br/>