Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2._Utvorennja_i_rozvitok_rannofeodalnoji_derzha...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
62.57 Кб
Скачать

Формування української народності

Ця надзвичайно складна тема належить до особливо дискусійних. Причина цього полягає не лише в бідності писемних і речових джерел, а й у політичній тенденційності багатьох авторів минулого й сучасності з їхнім прагненням будь-що устародавнити українську народність, наївно вважаючи, що цим вони надають їй більшої історичної ваги. Насправді ж народності так само, як і інші етнокультурні спільності людей, виникають на певному етапі розвитку того чи іншого суспільства. Різні народи у різних частинах світу в різний час і різними шляхами долають суспільні стадії розвитку — первіснообщинного ладу, родоплемінного суспільства тощо. Інша річ, що термінологія, якою ми послуговуємось, давно вже застаріла. Можливо, етнокультурну спільність українців доби феодалізму можна було б назвати не народністю, а якимось іншим терміном. Але від цього сутність цієї спільності не зміниться.

Сучасна наукова теорія становлення української народності виходить з того, що в основі останньої, як і російської та білоруської, лежить народність Київської Русі ІХ—XIII ст. Ще на схилі XII ст. закладаються передумови поділу давньоруської народності: утворюються групи земель і князівств, тісніше пов'язаних між собою, ніж з іншими землями та князівствами, політичними, економічними й культурними взаєминами. На території України виникли дві таких групи: 1 — Київська, Чернігівська і Переяславська землі й 2 — Галицька та Волинська землі.

Формування української народності відбувалося за несприятливих зовнішньополітичних умов. Монголо-татарська навала XIII—XTV ст., загарбання південноруських земель польськими, литовськими й молдавськими феодалами в XIV—XV ст. затримали консолідацію української народності. Одначе в боротьбі проти зовнішнього ворога, за єднання всіх східних слов'ян населення різних українських земель поступово згуртовувалося в єдину народність. Вона формувалася на всій тій великій території, яку нині посідає наш народ. Серцевиною становлення української народності була Наддніпрянщина. В XTV—XV ст. особливо інтенсивно формувалася мова, територія, матеріальна й духовна культура українського народу, який відтоді виступає вже як етнокультурна спільність. Українська народність продовжувала розвиватися, і в XVI—XVII ст. вона почала переростати в націю.

Культура Київської Русі

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Нові явища та процеси в давньоруській культурі — це не тільки сумарний наслідок дії суспільних сил та чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тобто культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт історичного розвитку.

Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу.

2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі, зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.

З часом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187) що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у церковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше зустрічаються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами реальних людей, побутовими сценами, набувають національних рис. Яскравим прикладом цього є фрески Coфії Київської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам'яних храмах є виявом впливу дохристиянських традицій спорудження капищ (язичницьких культових споруд).

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

Феномен давньоруської культури виріс не з пересаджених варязького або візантійського саджанця. Він є своєрідним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх народів Заходу та Сходу. Так, відомий скіфський «звіриний стиль» прикладного мистецтва, що сформувався під впливом культур Греції і Переднього Сходу, досить помітно виражений у галицьких керамічних плитках, чернігівському різьбленні по дереву, київських фібулах та змійовиках. Деякі елементи (висока культура плужного землеробства, керамічне та емалеве виробництво, певні будівельні навички) черняхівської та зарубинецької слов'янських культур (перша половина І тис. н.е.), на яких помітно позначився вплив римської цивілізації, відродилися і розвинулися за часів Давньоруської держави.

Ще у дохристиянський період східні слов'яни мали свою писемність. Місцеве населення користувалося абеткою із 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали слов'янське походження. Літописна інформація про будову палаців княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної архітектурної споруди, зведеної майже на 50 років раніше славнозвісної Десятинної церкви, у самому центрі київського дитинця переконливо свідчать про те, що ще в дохристиянський період слов'яни мали високий рівень ремесла, певну його спеціалізацію, які давали змогу створювати монументальні споруди на основі синтезу власного досвіду та архітектурних впливів сусідніх народів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]