Тема 3. Регулювання діяльності об'єднань підприємств

1. Внутрішня система управління об'єднань підприємств.

2.Регулювання економічних відносин та організаційної структури об'єднань підприємств.

3. Регулювання акціонерного капіталу.

4. Регулювання основного ресурсу об'єднань підприємств – праці.

5. Регулювання економічної безпеки об'єднань підприємств.

6. Регулювання договірних відносин об'єднань підприємств.

7. Регулювання рівня економічної вигоди об'єднань підприємств.

1. Внутрішня система управління об'єднань підприємств.

Діяльність об'єднань підприємств, крім загального макроекономічного регулювання, яке по-суті є інструментом впливу зовнішнього середовища на функціонування об'єднань підприємств, обумовлюється впливом внутрішньої системи управління. Однією із функцій цієї системи є регулювання. Регулювання діяльності об'єднань підприємств являє собою систему заходів щодо впливу на його господарсько-виробничі відносини (відносини, що виникають між учасниками об'єднання та зовнішніми суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності), організаційно-господарські відносини (відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю) та внутрішньогосподарські відносини (відносини, що виникають між структурними підрозділами суб’єктів господарювання – учасників об'єднання та міжособові відносини безпосередньо підприємств – учасників об'єднання) зі сторони органів управління об'єднанням з метою попередження, пригнічення розвитку несприятливих явищ.

Внутрішня система управління об'єднанням підприємств являє собою елементи законодавчо обов'язкових норм і спеціально розроблені положення, які регламентують основні напрями управління, відносини учасників та різних сторін господарської діяльності. На практиці внутрішня структура управління є традиційною: збо­ри → рада акціонерів → виконавчий орган. Функції, повноваження й компетенція цих органів визначаються офіційними положеннями, які мають юридичну силу всередині фірми. Побудова системи внутріш­нього управління не повинна суперечити чинному законодавству.

За умови неструктурованої власності побудова дієвої системи управління залежить від інтересів, які отримують перевагу в той чи інший проміжок часу. Слабкий контроль з боку акціонерів-власників може призвести до прийняття менеджерами некомпетентних рі­шень, сильний контроль – до їх надмірної обережності в господар­ській діяльності, особливо щодо здійснення ризикованих інвестицій­них проектів.

На практиці акціонери повинні знати специфіку діяльності під­приємств, прогнозувати їх стратегічні потреби й необхідність побу­дови дієвої внутрішньої системи управління.

Побудова внутрішньої системи управління залежить від влас­ників і проходить етапи розробки положень та прийняття органами управління обов'язкових документів. Розробкою системи управлін­ня мають займатися менеджери, які відчувають потребу в прийнятті тих чи інших положень, а також правління. Внутрішні положення розробляють виконавчі органи об'єднань підприємств або консалтингові організації на замовлення. Ці поло­ження затверджують органи управління.

Існує ряд положень регуляторної бази, які визначають основні засади функціонування корпорацій, їх затверджують загальні збори акціонерів. До них належать положення: про загальні збори; про раду акціонерного товариства; про правління; про ревізійну комісію; про збільшення (зменшення) статутного фонду; про відповідальність посадових осіб перед акціо­нерним товариством та акціонерами; про прийняття внутрішньокорпоративних нормативних актів; про порядок створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств.

Частину цих положень затверджують загальні збори. Положен­ня, які стосуються оперативної діяльності, затверджує рада товарис­тва. Рада товариства має право приймати такі положення: про оплату праці членів правління; про цінні папери товариства; про інтелектуальну власність у товаристві; про комерційну таємницю та ін.

Правління товариства може приймати й вносити зміни до таких положень: про внутрішній трудовий розпорядок; про відділи в корпорації; про персонал та ін.

Усі проекти положень узгоджуються з акціонерами, з менедже­рами підприємств і мають бути економічно обґрунтованими. Особ­ливо це стосується положень, що регулюють трансформаційні процеси корпо­рації, пов'язані зі створенням дочірніх підприємств, філій, представ­ництв, участю в активах чи управлінні інших господарських структур. Однак слід зауважити, що світові технології корпоративного управління, як правило, базуються на моделі посилення повноважень наглядової ради товариства. Адже загальні збори акціонерів не в змозі ухвалювати виважені рішення. Тому що спонтанне рішення загальних зборів акціонерів може спровокувати ризики руйнування послідовності та цілісності втілюваної наглядовою радою економічної політики.

Усі члени наглядової ради є представниками акціонерів та повинні захищати інтереси всіх без винятку акціонерів. Члени наглядової ради є посадовими особами, тому мають повноваження щодо ухвалення рішень і повинні нести відповідальність за ухвалені ними рішення. Правила проведення засідань наглядовою радою у корпоративних структурах розвинутих країн є досить ліберальними. Зокрема, тут існує практика проведення засідань із застосуванням сучасних засобів зв‘язку у форматі телефонної або відео конференції. Вона рекомендована також для організації проведення зборів акціонерів. Наприклад, у Європейському Союзі існує директива "Про використання певних прав акціонерами компаній, що знаходяться в лістингу" (2007/36/ЄC від 11.07.2007 р.), яка вимагає від держав-членів забезпечити акціонерам компаній, що знаходяться в лістингу, крім іншого, права на "дистанційне" голосування із застосуванням електронних засобів зв‘язку, надсилання бюлетенів поштою чи акумуляції довіреностей, що надсилатимуться поштою. Це дозволяє нівелювати такі чинники як затрати часу та організаційні витрати, що безумовно є наявними при фізичній участі акціонерів у зборах. Водночас така практика дозволяє суттєво забезпечити певну привабливість акцій дрібних акціонерів.

Прийняті внутрішні положення й документи реєструються в правлінні або в канцелярії. Зміна положень, їх нова редакція здій­снюється тим органом, який прийняв (затвердив) ці документи, або вищестоящим органом. Про прийняті внутрішні документи слід спо­вістити акціонерів і персонал корпорації.

Для полегшення роботи деякі корпорації приймають цілий ряд положень, які регламентують проведення загальних зборів, створю­ють організаційну, реєстраційну та протокольну комісії, розробля­ють цілу низку документів: структуру річного звіту правління, про­токоли реєстраційної та лічильної комісій, протоколи засідання реві­зійної комісії та загальних зборів, регламент проведення загальних зборів та ін.

З метою успішного проведення загальних зборів створюється організаційна комісія. Організаційна комісія здійснює такі функції: розробляє і подає на затвердження правлінню план-графік захо­дів із підготовки зборів; складає кошторис витрат на підготовку та проведення зборів і подає його на затвердження правлінню; готує самостійно або приймає по акту від реєстратора списки акціонерів, які мають право на участь у зборах; повідомляє акціонерів про скликання зборів; забезпечує публікацію офіційної інформації про збори; створює умови для ознайомлення акціонерів з документами, що стосуються порядку денного; проводить роботу з акціонерами щодо оформлення довіреностей; готує бюлетені та картки для голосування; готує матеріально-технічне забезпечення проведення зборів.