3

За особливостями реєстрації та обігу:

Класифікація акцій:

За характером зобов’язань емітента:

За формами власності емітента

За регіональною приналежністю емітента:

.

За видами доходів цінні папери класифікують:

1. Боргові фінансові інструменти інвестування

   1. інструменти, що реалізуються з дисконтом без виплати %;

   2. з періодичною виплатою %;

   3. з виплатою всієї суми % при погашенні.

2. Дольові фінансові інструменти інвестування:

   1. зі стабільним рівнем дивідендів;

   2. з постійно зростаючим рівнем дивідендів;

   3. з змінним рівнем дивідендів.

Контрольний пакет акцій – кількість корпоративних прав, яка забезпечує їх власнику право здійснювати фактичний контроль над діяльністю підприємства (50%+1голос). За широкої диверсифікації КПА = 20-30% номінальної вартості корпоративних прав.

Методами оцінювання вартості корпоративних прав є такі:

1. прямої і непрямої капіталізації прибутку (в т.ч. капіталізації дивідендів),

2. метод балансової вартості ,

3. прямого і непрямого порівняння із бізнес-аналогами.

Метод капіталізованої вартості оцінює вартість корпоративних прав через визначення капіталізованої вартості власного капіталу:

Приб – сума фінансового результату до оподаткування,

ППриб- сума податку на прибуток,

Ам – сума нарахованої амортизації,

Nкв – кількість кварталів в останньому звітному періоді,

r –ставка капіталізації (залежить від рівня рентабельності, % ставок на ринку),

ЗДБ – залишок довгострокового боргу.

Згідно із балансовим методом за основу беруть балансовий курс корпоративних прав, що розраховується як:

БВ- балансова вартість корпоративних прав,

ВК- сума власного капіталу,

СК – сума статутного капіталу,

НВ – номінальні вартість корпоративних прав.

Для оцінки доцільності інвестування коштів у ті чи інші види фінансових інвестицій порівнюють інвестиції з фіксованою ставкою дохідності та визначеним строком їх обігу (облігації з фіксованим %, привілейовані акції, депозитні сертифікати, векселі) та інвестиції з чітко невизначеною нормою прибутковості та строком інвестування (прості акції).

Фінансові інвестиції характеризуються такими показниками:

• ринкова ціна -Р,

• внутрішня вартість V – розрахунковий показник,

• рівень дохідності.

Якщо V  P, то доцільно купувати даний фінансовий інструмент, а якщо V  P, то ціна на ринку його є завищена. Правило прийняття інвестиційних рішень: перевага повинна віддаватись тому об’єкту інвестицій, внутрішня норма прибутковості за якими є вищою, ніж середньо ринкова норма прибутковості за альтернативними вкладеннями на ринку капіталів.

FV- очікуваний потік відсоткових виплат (доходів) за цінним папером в n-період,

нп – очікувана норма прибутку (дохідність ЦП),

n- кількість періодів обігу ЦП.

1.1.Визначення внутрішньої вартості акцій зі сталими дивідендами (відношення суми дивідендів до середньо ринкової норми прибутку):

1.2. Визначення внутрішньої вартості акцій з дивідендами, що рівномірно зростають:

ТПД – темп приросту дивідендів.

1.3. Визначення внутрішньої вартості акцій зі змінним темпом приросту дивідендів:

2.1. Визначення внутрішньої вартості облігації з нульовим купоном:

Ном – номінал облігації, n – трив-ть періоду до погашення облігації

2. Визначення внутрішньої вартості облігації з фіксованим купоном:

k – купонна ставка облігації,

Ном- номінал облігації,

нп- норма дохідності облігації,

і – період,

n – кількість періодів до погашення облігації.

2. Визначення внутрішньої вартості облігації з плаваючим купоном:

FV – грошові потоки, що генерує облігація в і-періоді.

Чистий дохід (прибуток) з інвестицій визначається як різниця між інвестиційними доходами та інвестиційними витратами, приведеними до теперішньої вартості.

ЧТВ = ІД - ІВ

ІД =

ІВ =

Індекс доходності розраховується як відношення суми чистого доходу з інвестиційного проекту до інвестиційних витрат

ІД - чистий дохід.

ІВ - інвестиційні витрати.

Період окупності - найбільш розповсюджений показник оцінки ефективності інвестицій.

ІВ - початкові інвестиції

ІДсер - середня сума грошового потоку.

4. Інвестиційний портфель – цілеспрямована сформована сукупність фінансових інструментів, що призначені для здіснення фінансового інвестування капіталу у відповідності з розробленою інвестиційною політикою. Головною ціллю формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямів політики фінансового інвестування капіталу шляхом підбору найбільш доходних і безпечних фін інструментів.

Фактори, що знижують рівень доходності дольових фін інструментів:

• зниження рівня виплачуваних дивідендів в результаті зменшення суми прибутку емітента;

• зниження темпів приросту вартості чистих активів емітента,

• кон’юнктурний спад в галузі, який емітент здійснює свою операційну діяльність,

• вагоме перевищення ринкової вартості фінансового інструмента над його реальною вартістю в момент купівлі інвестором,

• загальний спад фондового ринку,

• спекулятивна гра учасників фондового ринку,

• підвищення рівня оподаткування інвестиційного доходу.

Основні фактори, що впливають на зниження доходності боргових фінансових інструментів:

• підвищення середньої ставки % за кредит,

• підвищення темпів інфляції,

• зниження рівня платоспроможності емітента боргових фінансових інструментів,

• непередбачене зниження розміру викупного розміру викупного фонду емітента по даному фінансовому зобов’язанню,

• зниження рівня премії за ліквідність по довгостроковим борговим фінансових інструментах,

• підвищення рівня оподаткування інвестиційного доходу.

5. Показниками, які використовуються для аналізу і відбору найбільш інвестиційно-привабливих цінних паперів є:

• - коефіцієнт,

• дюрація,

• дохід на одну акцію,

• відношення ціни акції до доходу,

• річний розмір дивідендів.

Бета-коефіцієнт (систематичний ризик) характеризує залежність між середньою дохідністю ринкового портфеля та ціною окремого ринкового інструмента, який входить до його складу. Для цього розрахунку використовують такі показники:

1. середнє квадратичне відхилення ( а ) значень рентабельності аналізованого інструмента в окремі періоди (Ra) від середньої рентабельності такого інструмента на ринку ( Rр) ,

2. коефіцієнт кореляції К (Ra; Rр) між нормою дохідності досліджуваного інструмента (Ra) та середньою нормою дохідності по ринку в цілому ( Rр),

3. середньоквадратичне відхилення ( р ) рентабельності інвестицій по ринку в цілому (R р ) .

якщо -коефіцієнт =1, то ризик інвестицій в даний інструмент є на рівні середньо ринкового, відповідно і премія за ризик (дохідність) є середньо ринкова,

якщо -коефіцієнт  1, то ризик інвестицій є вищим від ринкового, тому інвестори вимагатимуть вищу норму дохідності,

якщо -коефіцієнт 1, то ризик інвестицій є нижчим ринкового, то і дохідність є низькою,

якщо -коефіцієнт = 0, то це безризикові інвестиції.

Для характеристики ЦП використовують ще показник періоду окупності ЦП (аналіз дюрації). Середньозважений строк погашення фінансового інструмента (дюрація- t) – це міра приведеної вартості окремого ЦП (портфеля), за допомогою якої вимірюється середня тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів, генерованих ЦП, находять до інвестора.

FV – очікувані потоки відсоткових доходів в і-період,

і – і-й період (і=1n)

Ном – номінальна ціна цінного паперу,

d – ставка дисконтування,

Ц –дисконтована ціна цінного паперу,

n – загальна кількість періодів.

Дохідність портфеля цінних паперів (Dп) є сумарною величиною суми доходів, що їх генерують окремі цінні папери (визначається як середньозважена дохідності фінансових інструментів, що входять до складу портфеля).

W- обсяг цінних паперів і-виду в портфелі.

Для отримання максимальної дохідності портфеля ЦП, слід контролювати ризики від вкладання в різні ЦП. З метою мінімізації ризиків слід диверсифікувати портфель (включати до нього різних за характеристиками цінних паперів). Диверсифікований портфель характеризується тільки систематичним ризиком (ринковим), і поєднує такий набір ЦП, який уможливлює взаємне компенсування коливання дохідності різних інструментів, коли недостатня дохідність одного ЦП компенсується підвищеною дохідністю іншого..

У процесі управління портфелем перед інвестором стоїть завдання співвідношення ризику і дохідності портфеля (нпр, за моделлю оцінки вартості капітальних активів САРМ).

Дохідність портфеля = функції трьох змінних: систематичного ризику портфеля (бета коефіцієнта), очікуваної дохідності портфеля, ставки доходу за без ризиковими ЦП

Тема 10. Фінансова діяльність у сфері зовнішньоекономічних відносин

1. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств. Види зовнішньоекономічних операцій.

2. Зовнішньоекономічний договір. Типові платіжні умови ЗЕ договорів. Форфейтинг.

3. Державне регулювання ЗЕД. Митне оформлення та оподаткування ЗЕ операцій.

Зовнішньоекономічна діяльність – це діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарювання, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами, вона потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою. Така діяльність у свою чергу може бути: операційною, інвестиційною та фінансовою. До зовнішньоекономічних операцій у рамках операційної діяльності підприємств відносять:

• зовнішню торгівлю (експорт, імпорт),

• виробничу кооперацію,

• л ізинг,

• інші.

бартерні операції

Експорт передбачає продаж товарів іноземним суб’єктам із вивезенням таких товарів (чи без вивезення) за межі митної території України, включаючи реекспорт (продаж іноземним суб’єктам та вивезення їх за межі території України товарів, що попередньо були імпортовані ).

Імпорт – це купівля українськими суб’єктами в іноземних товарів із ввезенням (чи без ввезення) їх на митну територію України, призначених для власного споживання, як на території України, так і за її межами.

Бартерні угоди передбачають не грошову форму розрахунків, тобто обмін товарами, роботами, послугами.

У рамках договорів виробничої кооперації передбачається поставка сировини, матеріалів, деталей, комплектуючих, що технологічно зв’язані і необхідні для спільного виготовлення кінцевої продукції чи виконання робіт, послуг.

До договорів консигнації (форма комісійного продажу експортованих товарів) належать операції з реалізації товарів, у яких одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. При цьому право власності на товар залишається за консигнатором.

До основних завдань фінансиста у процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій належать:

• вибір найсприйнятливішої форми розрахунків,

• здійснення операцій із купівлі та продажу іноземної валюти,

• оптимізація фінансових відносин з посередниками, страховиками, транспортно-експедиційними організаціями,

• фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій,

• визначення умов здійснення товарообмінних та інших операцій, побудованих на формах зустрічної торгівлі,

• податкове планування здійснення зовнішньоекономічних операцій,

• оптимізація фінансових відносин з державними органами, що здійснюють регулювання та контроль ЗЕД,

• управління ризиками у сфері ЗЕД.

Для нейтралізації ЗЕ ризиків застосовують такі інструменти:

• страхування,

• хеджування валютних ризиків,

• валютні кредити,

• використання спеціальних форм розрахунків,

• валютно-цінові застереження.

Хеджування - процес використання будь-яких механізмів зменшення ризиків фінансових втрат, як правило із використанням похідних фінансових інструментів. Види хеджування:

• хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів - їх купівля-продаж або ліквідація;

• хеджування з використанням опціонів - купівля-продаж прав на здійснення операції;

• хеджування з використанням операції "своп" - купівля-продаж певних фінансових активів чи зобов'язань, зокрема валют, фондових інструментів чи % ставок по боргових ЦП.

Для мінімізації ризиків слід правильно вибрати форму міжнародних поставок (правила ІНКОТЕРМС).

2.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це належним чином оформлена угода двох (чи більше) суб’єктів підприємницької діяльності – резидентів різних країн, спрямована на встановлення (зміну, припинення) їхніх взаємних прав у зовнішньоекономічній діяльності. Контрактом мають бути обумовлені:

1. валюта ціни товарів (робіт, послуг), що експортуються (імпортуються) і загальна вартість контракту,

2. валюта платежу,

3. фінансові санкції на випадок порушення умов контракту,

4. форс-мажорні обставини, які є підставою для звільнення від відповідальності сторін,

5. умови та форми розрахунків.

Платіжними умовами зовнішньоекономічних контрактів є:

• строки здійснення розрахунків,

• місце виконання платежу,

• спосіб забезпечення платежу для експортера,

• спосіб забезпечення поставки товарів для імпортера.

Способами розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних контрактів є:

• передоплата,

• документарний акредитив (100% гарантія одержання експортером платежу),

• документарне інкасо,

• платіж по відкритому рахунку.

Форфейтинг - це спосіб фінансування (кредитування) ЗЕ операцій, який полягає у купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується сума експортної вимоги за мінусом дисконту. Аналогічно здійснюється експортний факторинг, проте він є короткостроковим інструментом фінансування, а форфейтинг – середньо- та довгостроковий (від 180 днів до 5 років). Форфейтинг може здійснюватись у вигляді викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Він здійснюється за участю банківської установи і розглядається як форма трансформації комерційного кредиту в банківський. Вартість форфейтингової угоди включає комісійну винагороду та дисконт. Перевагами форфейтингу є:

• зменшення кредитного ризику,

• мінімізація валютного ризику,

• мінімізація ризику зміни процентних ставок,

• поліпшення ліквідності (платоспроможності).

3. Здійснення підприємством ЗЕД повинно враховувати те, що така діяльність підлягає державному регулюванню. До елементів державної ЗЕ політики належать:

1. митне регулювання,

2. квотування і ліцензування імпорту і експорту окремих товарів,

3. податкове регулювання бартерних операцій,

4. валютне регулювання,

5. валютний контроль.

Держава здійснює митне регулювання ЗЕД. Митне регулювання – це регулювання питань, пов’язаних із встановленням мита і митних зборів, процедурами митного контролю ЗЕД та організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила, які включають порядок декларування товарів, сплати належних податків і зборів, надання митних пільг та умови проходження митного контролю, встановлюються законодавством України про митне регулювання, Митним кодексом, Єдиним митним тарифом та міжнародними договорами. Застосовують такі види мита: ввізне і вивізне (адвалерне, специфічне та комбіноване) Переміщення товарів та інших предметів через митний кордон України підлягає митному оформленню. Перед цим здійснюється декларування таких товарів. Для митного оформлення необхідні такі документи:

• декларація,

• посвідчені копії ліцензій,

• дозволи відповідних державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів,

• зовнішньоекономічні контракти,

• документи підтвердження внесення відповідних митних платежів,

• супровідні документи (транспортні накладні, рахунки-фактури),

• інші.

Вантажна митна декларація – це заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби, та мету їх переміщення через митний кордон України, а також інформація, необхідна для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів. Необхідними для пропуску платежами є: мито, митний збір, ПДВ, акцизний збір. Основою для нарахування їх є митна вартість товарів (чи їх кількісний еквівалент), яка визначається за різними методами (Див. Митний кодекс).

Суб’єкти ЗЕД мають право відкривати валютні рахунки. У разі відкриття валютного рахунку за кордоном суб’єкт ЗЕД зобов’язаний у 3-денний строк повідомити про це НБУ.

Після сплати всіх необхідних податків, зборів, самостійно розпоряджаються своєю валютною виручкою. З 2005 р. відмінено обов’язковий 50% продаж валютної виручки.

Суб’єкти ЗЕД мають право одержувати в іноземних установах валютні кредити на договірній основі (а ті, в яких є частка держвласності – отримати для цього згоду Фонду держмайна).