Лекція №3. Тема. Співвідношення морфем і їх валентність План

1. Полісемія та омонімія морфем

2. Синонімія та антонімія морфем

3. Валентність морфем

4. Обмеження у валентності морфем

Література:

1. Л. Вакарюк, С. Панцьо. Українська мова. Морфеміка і словотвір. — с. 42 – 54.

2. В.О. Горпинич. Українська словотвірна дериватологія. — с. 15 – 16.

1. За обсягом семантики морфеми поділяються на багатозначні, омонімічні і багатозначні. Багатозначні (полісемічні) мають кілька повнозначних між собою значень: суфікс –ник може означати:

особу за діяльністю (двірник, різник);

-ник

особу за ознакою (розумник, дурник).

давність (прадід, прародич)

Префікс прародинний зв’язок (правнук)

Омонімічними є ті морфеми, які тотожні за звучанням, але мають різне (не пов’язане між собою) значення. Корені: вод-а і вод-ити, суфікси: болот-ист-ий і гітар-ист, префікси: При-карпаття і при-їхати, флексії: меж-а і брат-а, флексія і суфікс: добр-е серце і вчинив добр-е.

2. За ступенем подібності семантики афікси бувають синонімічні і антонімічні. Перші — це ті, що мають різний звуковий склад, але збігаються за значенням: -ець і –анин: тернопілець і тернополянин (особа за місцем проживання), молод-ий і юн-ий (вікова ознака), а-логічний і не-логічний (заперечення).

До антономічних належать морфеми, протилежні за значенням: Закарпаття і Прикарпаття, присутній і відсутній. За рахунок префіксів утворюються антонімічні пари. Корені — це лексичні антоніми: молод-ий і стар-ий.

3. У мовознавстві на позначення сполучуваності морфем використовуються терміни морфотактикос (Н. Клименко, В. Горпинич), частіше валентність.

Валентність (лат. valentoc) — властивість морфем поєднуватися між собою: межа — об–меж–и-ти. Розрізняють семантичну і формальну валентність. Семантична валентність передбачає вибір поєднуваних морфем з урахуванням їх значення: суфікс –ник на позначення особи за ознакою можепоєднуватися з іменниковою основою (двотомник і підривник). Формальна валентність — пристосування морфів через чергування фонем, їх зміни тощо (Париж — паризьк-ий). Діє примусова і вільна валентність. При примусовій валентності коренева морфема приєднує до себе конкретну афіксальну морфему (прикметниковий корінь приєднує суфікс –ість: рад-ість, горд-ість). При вільній один і той же корінь може сполучатися з кількома різними афіксальними морфемами:волин-янин і волин-як. Відповідно до різних чинників, які впливають на валентність морфем, говоримо про корені вільні і зв’язані.

Вільний корінь — це корінь, який може вживатися як окреме слово без супроводу афіксів: розум-овий і розум-і-ти. Зв’язаний корінь — це корінь, який не функціонує самостійно, а супроводжується афіксами: роз-лог-ий і по-лог-ий, їх-а-ти і їд-у.

Розвинути валентність мають дієслівні префікси: без-, до-, ви-, роз-, під-, над- та інші. На валентність суфіксів впливають правила фонотактики і морфотактики. Проте існують обмеження (за Горпиничем):

а) семантичні (суфікс –тель приєднується до дієслівних основ); б) формальні (враховуються морфемно логічні явища); в) лексичні (невиправдана омонімія штукатурка і пілотка); г) словотвірні (-ець вживається на позначення за територіальною ознакою, національністю, литовець, полтавець, але одесит, поляк); д) статистичні (несумісність морфів, здоров-ил-о).