Основні правила пересування по скелях
1. Перед початком підйому потрібно уважно оглянути скелю і намітити маршрут в залежності від наявності точок опори.
2. Зупинятися для перепочинку та огляду подальшого відрізка шляху потрібно на найбільш простому і зручному місці. Важке і тим більше небезпечне місце намагатися пройти без затримки.
3. Перш ніж навантажити точку опори, спочатку візуально визначити її міцність, потім випробувати і переконатися в її надійності.
4. Постійно мати три точки опори.
5. Кожну точку опори намагатися використовувати багаторазово.
6. Пересуватися в основному на ногах, тримаючись руками за точки опори. Однак чим менш надійно стоять ноги, тим більше навантаження з ніг потрібно перенести на руки. Нерідко на дуже складних місцях основне навантаження падає на руки.
7. Чергувати навантаження на різні групи м'язів шляхом почергової роботи кінцівками на захвати, упори і особливо розпори.
8. При незручних або ненадійних точках опори потрібно додатково використовувати тертя тіла і кінцівок об скелю.
9. Лазити потрібно плавно, без ривків, щоб зберегти рівновагу, енергію і міцність точки опори.
Взагалі по скелях ходять, а не лазять. Навіть на крутих і складних скелях йдуть в основному на ногах, а руки виконують допоміжні функції. М'язи ніг – найбільш великі, сильні, витривалі, які в основному і працюють при ходьбі по скелях. Тому починаючий турист повинен вміти правильно ходити в горах. Якщо у нього добре розвинене відчуття рівноваги і він не боїться глибини, то значну частину шляху, навіть на складних скелях, він пройде на ногах, при кожному зручному випадку переходячи з лазіння на ходьбу. Корпус спортсмена повинен бути вертикальним, при цьому не слід близько притискатися до скелі, як і сильно відхилятися від неї, перевантажуючи руки (рис. 9.2.). При підйомі краще зробити два невеликих кроку вгору, ніж один великий.
Рис. 9.2. Положення корпусу під час лазіння по скалам: а – правильно;
б – неправильно – корпус відхилено від скали; в – неправильно – тіло сильно розтягнуто, прижато до скали, відсутній обзір.
На складних, близьких до схилу скелях все частіше з'являються елементи лазіння. Здійснюється воно за допомогою рук і ніг, послідовно діють на опорах, за участю тулуба. Ноги продовжують нести основне навантаження, руки діють все активніше на захватах, зачепах, упорах. Дуже важливий прийом раціональної і красивою техніки, що має різнобічне застосування – в розпір. Така техніка постановки ніг забезпечує туристу стійку рівновагу.
Під час лазіння потрібно шукати зачіпки не дуже високо і не дуже далеко від себе. Розтягнуте положення корпусу веде до втрати впевненості в роботі рук і ніг, втрачається огляд. Краще завжди користуватися проміжними зачіпками на малих відстанях одна від одної.
В залежності від розташування точок опори ми хапаємо зачіпку горизонтально, збоку, стискаючи і захоплюючи її пальцями або використовуючи тертя. Пальці рук і долоні відіграють важливу роль при упорах і захопленнях. Оптимальне навантаження на зачіпки, як і на виступи, забезпечується в тому випадку, якщо вона прикладена перпендикулярно поверхні зачіпки.
Велике різноманіття форм розчленованого скельного рельєфу вимагає відповідних прийомів для їх проходження. Найбільш надійні та зручні захвату невеликого виступу, коли всі пальці обхоплюють його з різних сторін. Якщо виступ невеликого розміру у вигляді полички і за нього можна зачепитися тільки зверху кінцевими фалангами двох-трьох пальців руки, він називається зачіпкою (рис. 9.3.).
Рис. 9.3. Положення пальців на зацепкі: а – правильно; б - неправильно
У тонку вертикальну тріщину можна засунути два-три пальці і розклинити їх, впираючись великим пальцем в стінку (рис. 9.4., а) або в край тріщини (рис. 9.4., б). Можна здійснити розпір об скелю (рис. 9.4., в). У більш широкій тріщині можна заклинити кисть руки (рис. 9.4., г), здійснити розпір великим пальцем, підклавши його під долоню (мал. 9.4., д), або всією долонею (рис. 9.4., е).
Рис. 9.4. Проходження тріщин і розщілин різної ширини: а-в – за допомогою пальців; г-е – положення зап’ястя в розщілині; ж-і – положення кулака в розщілині.
Тріщину шириною з кулак проходять, як і тріщину шириною з долоню, шляхом поступової перестановки рук. У таку тріщину легко входить розкрита долоня, потім стиснута в кулак (мал. 9.4., ж). Часто рука в тріщину входить долонею вниз (рис. 9.4., з) або вгору (рис. 9.4., і). Стиснутий бічними стінками тріщини, кулак без особливих зусиль утримує вагу тіла. В окремих випадках вузьку тріщину зручніше використовувати як би на розрив (рис. 9.5.). Форма точок опори що часто застосовується – положення в упорі (рис. 9.6.).
Рис. 9.5. Положення двох рук в розщілині |
Рис. 9.6. Варіанти упорів зап’ястя руки |
У будь-якому випадку до використання точки опори її слід перевірити і не допускати помилок у навантажені на неї (рис. 9.7.).
Часто доводиться лізти по тріщині боком, заклинюючи у ній передпліччя або плече. Всовуючи руку у глиб тріщини, заклинюється ліктьовий суглоб (мал. 9.8.). Вільна рука зовні тріщини відшукує точки опори для продовження руху. Вільну ногу також пересуваємо вгору по тріщині.
Рис. 9.7. Неправильне використання точки опори |
Рис. 9.8. Рух по розщілині заклинюючи корпус, руки і ноги |
Під час лазіння по тріщинах будь-якої ширини і камінах обличчя повинно бути повернене в бік передбачуваних зачіпок і виступів. Потрапивши в складне становище, виправити що-небудь важко; значить, перед лазінням слід ретельно продумати маршрут підйому. Техніка подолання камінів залежить від їх ширини. У вузьких камінах застосовується техніка упорів, а в широких – розпір. Лазіння на терті в камінах грає головну роль.
У вузьких гладких камінах в додачу до розпів рук в роботі беруть участь сідниці, коліна і ступні ніг. Коліна упираються в передню стінку, обидві підошви – в задню (рис. 9.9., а). У камінах і тріщинах, в які може влізти хоча б одне плече, в якості точок опори крім ніг використовуються спина, сідниці, лікті. У каміні для упорів підошвами впираються в протилежні стінки, утримуючись на терті або чіпляючись за найменші нерівності. Спиною і сідницями при цьому впираються в стінки каміна. Руками просуваються вгору, відштовхуючись від задньої стінки каміна або знаходячи зачіпки на його передній стінці. У камінах середньої ширини обидві стопи впираються в протилежні стінки (рис. 9.9., б, в). Широкі каміни долають прийомами, показаними на рис. 9.9., г, д.
Лазити в камінах з рюкзаком неможливо – його слід витягати окремо на мотузці.
Найбільш стійке положення ніг при лазінні по скелях – опора на горизонтальну площадку всією підошвою. Стійкість зменшується по мірі зменшення опорної площадки для підошви та збільшення нахилу площадки.
Стійкість ніг на опорі залежить не тільки від величини і крутизни нахилу опори під ногою, але ще і від дії рук і розташування центру ваги тіла туриста. Робота рук повинна сприяти цьому.
Сучасне туристське взуття типу «вібрам» має досить хороше зчеплення підошви зі скелею. Велика тут роль тертя, за рахунок якого можна використовувати для опори навіть найменшу похилу поверхню (рис. 9.10.).
Стійке положення ноги може бути створене шляхом заклинювання ступні або всієї ноги у вертикальну розколину. Вертикальну розколину можна використовувати як ряд хороших сходинок шляхом почергового заклинювання ступні (рис. 9.11.).
Дві скельні площини які сходяться під тупим кутом утворюють так званий внутрішній кут. Наявність уступів і захоплень представляють зручну можливість руху у внутрішньому куті на розпірках. Права рука і нога знаходять опори на своїй стороні кута, ліва рука і нога – на протилежній (рис. 9.12.).
Внутрішні кути, які мають на стику стін досить широкі тріщини, відколи від основного масиву, плити які відшарувалися, проходяться так: широко розставлені ноги впираються в стіну кута, а руки, що тримаються за відкол, тягнуть його на себе (рис. 9.13.). Порядок рухів: рука – нога, нога – нога. Така техніка вимагає значних фізичних зусиль. Часто за допомогою упорів можна пройти внутрішні кути з гладкими стінами, а також скельні жолоби.
Подолання плит при русі вгору і на спуску відбувається на розпір за рахунок тертя (рис. 9.14.). При лазіння на терті треба уважно стежити, щоб між підошвами черевиків і скелями не було мокрої землі, бруду і піску, які можуть послужити причиною серйозного проковзування і навіть зриву.
Рис. 9.9. Варіанти руху в каміні: а-в – у каміні вузької і середньої ширини;
г-д – у широкому каміні
Рис. 9.10. Положення ніг на скальному рельєфі |
Рис. 9.11. Заклинювання ніг у розщілині |
Рис. 9.12. Проходження внутрішнього кута |
Рис. 9.13. Варіанти проходження відколів |
Рис. 9.14. Підйом і спуск по плитам
Рис. 9.15. Траверс по скалам: цифри – порядок руху ногами; а – неправильний перехрест ніг
Треба також пам'ятати, що розпластане по плиті положення тіла в під час лазіння на терті виключно небезпечно. Необхідно знайти таку точку напряму прикладання навантаження до площини, щоб забезпечити стабільне положення рівноваги, стійке положення на плиті.
При траверсах можна також застосовувати техніку «розтягування – упор», але рух відбувається не вгору, а вбік.
При траверсі слід знаходити і використовувати зачіпки не вище рівня очей. Рухатися треба невеликими приставними кроками. Будь яке занадто велике зміщення в напрямку руху може виявитися небезпечним, призвести до втрати рівноваги і зриву (рис. 9.15.).
Тераси з низькою стелею іноді доводиться долати повзучи на боці або на животі (рис. 9.16).
Проходження відвісів і навісів завжди сильно стомлює руки. Тут особливо важливо розподілити навантаження на ноги, що дозволить зберегти сили (рис. 9.17.).
Рис. 9.16. Подолання балкона з низькою стелею |
Рис. 9.18. Рух з підсадкою: а – страховка ведучого; б – самостраховка для відомого |
Рис. 9.17. Послідовність проходження вільним лазінням невеликого скельного карнизу |
Як видно з малюнків, при лазінні по скелях часто можуть бути використані спина, коліна, живіт. Але лазіння з використанням колін вельми обмежене. Навіть камінчик при опорі на нього коліном може викликати різку біль і як наслідок – втрату рівноваги і навіть зрив.
Короткі або нависаючі ділянки без зачіпок над місцем страховки долаються за допомогою партнера. Стаючи спочатку на стегно або зчеплені руки, а потім на плече товариша, дотягуються до зачіплювання або забивають гак. У цьому випадку необхідні відповідна самостраховка нижнього і страховка верхнього (рис. 9.18.).
Не часто зустрічаються на шляху туриста окремі форми скельного рельєфу (гострі вузькі гребені, відколи і відщепи) проходяться в комбінації розглянутих прийомів (рис. 9.19.).
Рис. 9.19. Подолання вузького гребня: а – відкинувшись; б – верхи по гребню
Усі прийоми техніки скелелазіння засновані на принципі найбільшої безпеки і найменшої витрати сил. Одна з головних заходів, що забезпечують безпеку пересування туриста, - страховка, а основний засіб здійснення її – мотузка. Як тільки з'являється можливість зриву (глибина), необхідно застосовувати мотузку.
Мотузку доводиться прив'язувати до страхувальної системи, кріпити до гаків і карабінів, використовувати для спусків і підйомів. Для всіх таких операцій турист повинен уміти в'язати різні вузли, щоб у залежності від обставин обрати той чи інший вузол і бути впевненим, що він не підведе в будь-якій ситуації.