4 Обґрунтування господарських рішень та оцінювання їх ефективності

Розглянуті в розд. 3 методи дозволяють розробляти безліч господарських рішень, з яких треба відібрати найбільш ефективні, що відповідають основній меті, для досягнення якої вони й розроблялись. Для порівняння цих рішень та вибору найкращого використовується певний критерій. Така процедура має назву обґрунтування господарських рішень.

Обґрунтування господарського рішення — підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям та реальним умовам і обмеженням.

Для виконання процедури обґрунтування господарських рішень необхідно задати і сформулювати відповіді на наступні питання:

• Чи визначена точно мета (якщо вона раніше не задана), досягнення якої буде означати повне рішення проблеми?

• Чи є альтернативні засоби і способи функціонування системи для досягнення мети?

• Який ступінь досконалості методів, що використовуються у процесі розробки та реалізації рішень? Який рівень опанування персоналом комплексу методів?

• Чи можливо точно визначити витрати ресурсів, сил, засобів на функціонування системи по кожному з можливих варіантів дій для досягнення мети?

• Чи відбиває модель системи всі зв’язки між цілями і способами їхнього досягнення?

• Чи існує критерій, за допомогою якого зіставляються витрати і ступінь досягнення мети?

Наукова обґрунтованість рішень, їх оптимальність залежать від критеріїв, за якими оцінюють варіанти цих рішень. Вибір критеріїв оцінювання — дуже важливий етап роботи, тому його бажано проводити у залежності від відповідей на наведені вище питання, об’єднавши зусилля хоча б декількох компетентних фахівців.

4.1 Загальні положення про критерії та підходи до вибору оптимального рішення

Відомі різноманітні класифікації критеріїв. Перш за все слід назвати такі види критеріїв:

• глобальні (характеризують ефективність функціонування системи в цілому);

• локальні (оцінюють ефективність роботи окремих частин системи);

• інтегральні (узагальнені) (описують визначений комплекс властивостей системи);

• часткові ( уявляють якусь одну властивість системи).

В якості інтегральних – використовуються адитивні критерії, створені складанням значень часткових критеріїв, різнорідних за своєю природою, але зведених до єдиного, як правило, за допомогою вагомих коефіцієнтів, які характеризують їх значущість і важливість.

Другий від інтегрального критерію – мультиплікативний, який формується звичайним перемножуванням часткових критеріїв, що на відміну від адитивних не потребує їх нормування. Застосування мультиплікативних критеріїв доцільно, якщо часткові критерії мають однакову важливість.

У тих випадках, коли господарські рішення треба обґрунтовувати, маючи на увазі декілька часткових критеріїв, можливі також інші схеми, в тому числі оптимізація за кожним з них в черзі зменшення їх важливості, або оптимізація за основним критерієм з обмеженими умовами для інших критеріїв.

Крім вищезазначеного, критерії можуть відрізнятися відповідно типу господарського рішення. За такого групування розрізняють наступні критерії:

• технологічні (ремонтопридатність, надійність, міцність, якість, безвідходність, можливість автоматизації, тощо);

• техніко-економічні (потужність, продуктивність, витрати часу, строк окупності, інвестиції, енергоємність, експлуатаційні витрати, дієвість реклами, собівартість, тощо);

• ергономічні (безпека, зручність в експлуатації, вплив на самопочуття працівника, тощо);

• соціологічні (життєвий рівень, можливість підвищення кваліфікації, державна допомога, соціальні умови праці, тощо);

• психологічні (навички керівництва, персональні особливості, поведінка в колективі, тощо);

• естетичні (привабливість, упізнання, доцільність, тощо);

• соціальні (юридичні, людський фактор, політичні наслідки, тощо);

• екологічні (природоохоронні норми, екологічні стандарти, екологічний моніторинг і наслідки, тощо).

При цьому, певна частина критеріїв – є раніше визначені показники, інші – змінні, залежні від рішення задачі при використанні оптимізаційних методів.

Можна використовувати три підходи до обґрунтування та вибору рішень, а саме:

• математичний (нормативний підхід);

• якісно-предметний (дескриптивний підхід);

• комплексний.

Застосовуючи математичний підхід, можливо дістати найбільш точний результат. Але цей шлях достатньо складний, тому що побудова моделі дослідницького об’єкту потребує формалізації соціального, екологічного, ергономічного та інших наслідків, яку неможливо здійснити. Тому рішення відносно оптимізації математичної моделі потребує осмислення результату з акцентуванням уваги на неформальних аспектах процесу прийняття рішень.

Так виникає метод дескриптивних моделей, в основі якого лежить поведінкова теорія прийняття рішень. У цій теорії враховуються процеси та сили, які не знайшли відображення в математичній моделі, але впливають на очікувані наслідки прийнятих рішень. Складність використання цих аспектів зумовлена тим, що багато якісних та кількісних оцінок рішення (наприклад, „вага” цілей і критеріїв) носять суб’єктивний характер та часто приймаються інтуїтивно.

Тому доцільно для більш високого ступеню обґрунтованості використовувати комплексно-нормативні і дескриптивні моделі, що спрямовані на зниження невизначеності очікуваних результатів та підвищення ефективності діяльності з прийняття господарських рішень.

Комплексний підхід потребує побудови комплексних методик обґрунтування рішень, що поєднують у собі застосування взаємодоповнюючих формальних і неформальних методів.

Його особливістю є використання експертних оцінок і людино-машинних процедур підготовки кінцевого рішення.

При комплексному підході урахування прихованих припущень неформальними методами дозволяє зробити їх зрозумілішими, з усіх боків розглянути критичні аспекти проблеми та пропонувати її альтернативне і більш ефективне й імовірне розв’язання.