Методи прийняття рішень та способи формування пріоритетів
Для формалізації моделей прийняття господарських рішень, описаних вище, використовуються певні методи, серед яких найчастіше зустрічаються наступні [10].
Алгоритм рішення. Алгоритм зображує альтернативні напрями дій та фінансові наслідки кожної альтернативи. Розраховуючи ймовірність кожного варіанту розвитку подій, можна проаналізувати результати прийняття рішення чи низки рішень. Це один з найкращих методів прийняття рішень.
Діаграма «риб’ячий скелет» (інші назви: причинно-наслідкова діаграма, метод Ісікави). Допомагає зрозуміти відношення між причиною та наслідками. Звичайно кількість причинних факторів велика, але разом з тим дійсно важливих, тобто таких, що значно впливають на результати, не так вже і багато. Якщо слідкувати принципу Парето, серед багатьох причин, що породжують проблеми (наслідки), лише дві-три найбільш важливі (в цифрах це звучить так: «80% наслідків залежіть від 20% причин»). Такі причини потрібно знайти і управляти ними. Кращий спосіб вирішення такої задачі – візуалізація проблеми, тобто представлення в графічному вигляді. Дієвим інструментом при цьому є причинно-наслідкова діаграма Ісікави (рис. 2.3). К. Ісікава – ім’я японського вченого, який вважається автором даного методу, використаного вперше з метою визначення факторів, що впливають на якість продукції.
Етапи побудови діаграми:
формулювання проблеми;
запис проблеми з правого боку в середині чистого аркуша в прямокутнику - (голова «риб’ячого скелету»). Зліва до прямокутника підходить основна горизонтальна стрілка – “хребет»;
вибір головних причин (причини рівня 1), що впливають на результат. Їх називають «великі кістки». Вони також зображуються у вигляді прямокутника, який з’єднується з “хребтом» похилими стрілками;
вибір вторинних причин (причини рівня 2), що впливають на головні причини. Ці причини записуються і розташовуються у вигляді «середніх кісток», які примикають до «великих». Причини рівня 3, що впливають на причини рівня 2, розташовуються у вигляді «дрібних кісток», які примикають до «середніх» і т.д. Якщо на діаграмі наведені не всі причини, то одна стрілка залишається пустою;
Рис.
2.3 Діаграма причин і наслідків [22].
виявлення та фіксування всіх факторів, навіть тих, що здаються незначними, оскільки метою схеми є пошук найбільш правильного шляху і ефективного способу вирішення проблеми;
оцінка всіх причин (факторів) за допомогою експертів, ранжування причин за вагомістю і виділення найбільш важливих.
Діаграма причин і наслідків має універсальне застосування. Вона дозволяє менеджеру поглянути на проблему в цілому, а не на окремі її частини; знайти значну кількість причин; надати належні увагу дрібним причинам; чіткіше побачити зв’язки між причинами; обговорити проблему командою; виробити нові ідеї; оцінити ідеї колективного прийняття рішення.
Блок-схема (блок-діаграма). Будь-який процес, як то адміністрування, управління, навчання та ін., може бути детально вивчений шляхом складання блок-схеми, тобто графічного зображення поточної інформації, ідей чи компонентів системи. Це найкращий спосіб пояснити чи зрозуміти, що відбувається всередині замкненої системи. У бізнесі блок-схеми ілюструють рішення, які доводяться до кінця. Для її зображення використовуються стандартні символи, якими можна позначити всі можливі види діяльності (рис. 2.4).
1
1 – опис документа; 2 – початок і кінець етапів; 3 – опис дій; 4 – блок прийняття рішень; 5 – показує напрямок послідовного руху від однієї дії до другої; 6 – опис бази даних.
Рис. 2.4 Символи блок-схеми.
Блок-схеми і діаграми можуть бути чотирьох видів, а саме такі, що описують:
діяльність персоналу;
використання матеріалів;
використання обладнання;
потоки інформації.
Процес складання карт («ґрунтовка»). Спосіб, у який можна точно зобразити перебіг процесу. Полягає в інтерв’юванні людей, котрі виконують роботу на кожній окремій ділянці, аби зрозуміти головні напрями їхньої діяльності, інформаційні потоки та зв’язки між ними. Чернетка процесу малюється на аркуші паперу. Потім люди, яких попередньо інтерв’ювали, запрошуються оглянути ті частини процесу, за які вони відповідають, щоб перевірити дотримання точності їхніх описів у конструкції.
Уявні схеми. Спосіб репрезентувати багато різних компонентів складної проблем, інструментів для передачі складних ідей іншим.
Використання уявних схем передбачає такі дії:
центральна ідея (проблема) пишеться в центрі великого аркуша паперу;
ідеї, ініційовані центральною, зображуються за допомогою серії ліній, що виходять з центру;
як результат з’являється зображення уявної схеми, подібної до павутиння чи кореневої системи алгоритму, де лінії розходяться в усіх напрямах до країв паперу.
Схеми дають можливість зламати традиційні способи міркування над проблемою, наблизитися до проблеми буквально з чистим аркушем паперу, звільнюють людей від дотримання попередньої логіки.
Непередбачувані зміни у зовнішньому середовищі, внутрішні реалії підприємства вимагають необхідності прийняття багатьох рішень, але брак часу та ресурсів унеможливлює реалізацію цих рішень одночасно. Тому суб’єкт, що приймає рішення, повинен визначити, яким видам робіт чи рішенням віддавати перевагу. Основні способи формування пріоритетів наступні.
Метод АВС. Спосіб ієрархії завдань та рішень через розміщення їх як А-, В-, С-завдання відповідно до їх важливості (А – завдання найбільшої пріоритетності; В – важливі завдання, що мають меншу пріоритетність, але можуть набути її дуже швидко; С – завдання, які рано чи пізно привернуть увагу, але зараз можуть бути відкладені; D – завдання, що можуть взагалі лишитьсь невиконаними, їх можна просто відкинути) чи за ступенем терміновості.
Кольорове кодування. Використання кольорових крапок для позначення пріоритетності рішень. Різновид – техніка «робочий набір», що полягає у вживанні чотирьох основних кольорів для класифікації роботи, субординуючи її як «завдання» та «можливості», а також поділяючи її на персональну та спільну. Наприклад, синій колір може стосуватися завдань, які керівник вимагає виконувати чітко, згідно із затвердженим стандартом; жовтим кольором можна позначити завдання, де виконавець несе повну відповідальність за самостійну ініціативу в будь-якому напрямі.