5.2.5. Управління на рівні вищого навчального закладу. Автономія, самоврядування і академічні свободи

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу виконує його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо.

Вчена рада, яку очолює її голова - керівник закладу, є колегіальним органом вищого навчального закладу III або IV рівня акредитації і створюється в уста­новленому законодавством порядку терміном до п'яти років (для національного закладу - до семи років). Рішення вченої ради вводяться в дію актом керівника закладу. На факультетах, в інших підрозділах закладу можуть також утворюва­тися вчені ради, повноваження яких визначаються його керівником.

Дорадчим органом вищого навчального закладу І або II рівня акредитації є педагогічна рада, яку очолює керівник закладу.

У національному вищому навчальному закладі в обов'язкову порядку ство­рюється наглядова рада. Така рада визначає шляхи перспективного розвитку закладу, надає допомогу його керівництву в реалізації державної політики в галузі вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за діяльністю ке­рівництва, забезпечує ефективну взаємодію закладу з органами державного управління, громадськими організаціями. Наглядова рада може бути створена також у вищому навчальному закладі III або IV рівня акредитації за погоджен­ням із центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого знахо­диться заклад.

Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчального закладу III або IV рівня акредитації створюються робочі органи - ректорат, деканати, при­ймальна комісія, а І чи II рівня акредитації - адміністративна рада, приймальна комісія.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого на­вчального закладу є загальні збори (конференція) трудового колективу закладу. Порядок їх скликання та роботи визначається статутом закладу. Загальні збори (конференція) скликаються не рідше одного разу на рік. Вищий колегіальний орган громадського самоврядування приймає статут закладу, обирає претен­дента на посаду його керівника, щорічно заслуховує звіт керівника, затверджує

231

правила внутрішнього розпорядку, розглядає інші питання діяльності вищого навчального закладу.

Серед основних принципів управління вищим навчальним закладом - ав­тономія і самоврядування, що передбачають право:

• визначати форми навчання, форми та види організації навчального процесу;

• приймати на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників;

- надавати додаткові освітні послуги;

- розробляти та запроваджувати власні програми наукової і науково- виробничої діяльності;

• в установленому порядку створювати структурні підрозділи, включаючи територіально відокремлені;

• здійснювати видавничу діяльність;

• проводити спільну діяльність з іншими закладами, підприємствами, уста­новами та організаціями;

• брати участь у роботі міжнародних організацій

• запроваджувати власну символіку і атрибутику;

• звертатися з ініціативою до органів управління вищою освітою щодо вдо­сконалення нормативно-правових актів;

• користуватися земельними ділянками в установленому порядку.

Близькою за змістом до автономії і самоврядування, що передбачають збіль­шені повноваження і відповідальність вищих навчальних закладів у прийнятті рі­шень, є академічна свобода як фундаментальний принцип життя вищої школи. Він стосується свободи в дослідженнях і викладанні. У процесі інтеграції до європей­ських просторів вищої освіти та досліджень автономія і самоврядування, академіч­на свобода вітчизняних вищих навчальних закладах мають бути розширені.

5.2.6. Студентське самоврядування

У вищій школі функціонує студентське самоврядування. Мета його - забез­печення виконання студентами своїх обов'язків та захист їхніх прав, що сприяє формуванню в них навичок організатора, керівника. Студентське самоврядуван­ня здійснюється на рівні студентської групи, курсу, спеціальності, факультету, гуртожитку, студентського містечка, інших структурних підрозділів вищого на­вчального закладу.

Органи студентського самоврядування, що створюються у вищих на­вчальних закладах, можуть мати різні форми - сенат, парламент, старостат, студентські ради, деканати тощо. Вищим колегіальним органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів закладу. Рішення цих органів мають дорадчий характер.

Студентів доцільно залучати до прийняття рішень з питань організації на­вчального процесу, його вдосконалення. Скажімо, студентство може бути ко­рисним у визначенні якості, актуальності навчального матеріалу та рівня його викладання, а також у питаннях ідентифікації компетентностей, що мають бути сформовані. Ефективним механізмом мотивації студентів до участі в справах на­вчального закладу є їхнє систематичне опитування. Водночас участь студентів

232

часто формалізована їхнім поодиноким і по суті «безголосим» представництвом у колективних органах управління вищих навчальних закладів або наданням для вирішення важливих, проте не основних питань діяльності закладу - поселення в гуртожитки, організація дозвілля тощо.

Модернізація управлінської системи у вищій школі покликана формувати демократичну державно-громадську модель управління, концентрувати управ­ління на центральному рівні і враховувати зростання ролі регіонів та автономії і самоврядування навчальних закладів в управлінській діяльності, посилення впливу на якість освіти всіх зацікавлених сторін - студентів і випускників, ви­кладачів і роботодавців, конкуренції освітніх послуг, орієнтувати вищу освіту не на консервативно-традиційне відтворення, а на творчо-інноваційний розвиток, спиратися на науковий, аналітичний і прогностичний супровід управлінських рішень, моніторинг освітніх потреб, пропозицій у навчанні, якості вищої освіти, професійної мобільності фахівців на ринку праці.

Основні поняття: Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки, Вища атестаційна комісія, Державна акредитаційна комісія, органи громадського самоврядування, вчена рада, педагогічна рада, на­глядова рада, загальні збори (конференція) трудового колективу, сту­дентське самоврядування, автономія та самоврядування, академічна свобода, державно-громадське управління, вищий навчальний заклад, рівні акредитації, типи вищих навчальних закладів, університет, ака­демія, інститут, консерваторія, коледж, технікум (училище), націо­нальний заклад, структурні підрозділи, кафедра, факультет, інсти­тут, філія, відділення, предметна (циклова) комісія, статут, форма власності.

Контрольні запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте систему органів управління вищою освітою.

2. Назвіть центральні органи державного управління вищою школою.

3. Охарактеризуйте завдання Міністерства освіти і науки України та Вищої атестаційної комісії України.

4. Які органи здійснюють управління вищою освітою в Автономній Респу­бліці Крим, областях, Києві і Севастополі, інших містах?

5. Як співвідносяться освітні управлінські функції місцевих державних ад­міністрацій та органів місцевого самоврядування?

6. Як здійснюється управління приватним вищим навчальним закладом?

7. Назвіть органи громадського самоврядування у вищій освіті.

8. З якою метою утворено Громадську Раду освітян і науковців України?

9. Охарактеризуйте основні завдання Державної акредитаційної комісії.

10. Дайте характеристику органам управління вищих навчальних закладів.

11. Які функції виконують вчені, педагогічні, наглядові ради вищих на­вчальних закладів?

12. Що означає принцип автономії і самоврядування в управлінні вищою школою?

13. Сформулюйте завдання з розвитку автономії і самоврядування у вищій школі у зв'язку з інтеграцією до європейського простору вищої освіти.

14. Як ви розумієте поняття академічних свобод у вищій школі?

15. Які, на ваш погляд, існують проблеми в організації студентського само­врядування?

233

16. Сформулюйте основні напрями модернізації державного управління ви­щою освітою.

17. Для чого потрібно демократизувати управління у сфері вищої освіти?

18. У чому полягає суть державно-громадської моделі управління вищою освітою?

19. Дайте визначення вищого навчального закладу. Охарактеризуйте його місце в системі вищої освіти.

20. Назвіть мету і головні завдання вищого навчального закладу.

21. Дайте характеристику правового статусу вищого навчального закладу.

22. До яких рівнів акредитації відносять вищі навчальні заклади?

23. Які існують типи вищих навчальних закладів?

24. Хто може створювати і які саме вищі навчальні заклади?

25. Чи є ліцензування та акредитація обов'язковими для вищих начальних закладів?

26. Опишіть основні структурні підрозділи вищих навчальних закладів.

27. Які форми власності існують у вищих навчальних закладах? За якими ознаками визначається форма власності?

7

28. Чи надаються додаткові повноваження національному вищому навчаль-

ному закладу

5.3. Орієнтоване на результат фінансово- економічне забезпечення вищої освіти

5.3.1. Державне і недержавне фінансування вищої освіти

Адекватне за обсягами, складом і структурою фінансування, цілеспрямова­ний та ефективний фінансовий менеджмент являють собою ключові умови до­сягнення належних результатів в освіті взагалі, вищій освіті особливо. Головне джерело фінансування вищої школи - державний бюджет, хоча в окремих країнах недержавні асигнування є значними. В Україні частка вищих навчальних закла­дів недержавної форми власності становить 22% (15% студентів). Враховуючи, що з державного бюджету на потреби вищої освіти в країні спрямовуються ко­шти, які становлять не менше 1,8% валового внутрішнього продукту (ВВП), можна зробити екстраполюючу оцінку, за якою на недержавні джерела припадає принаймні 0,25% ВВП, а разом - понад 2% ВВП. Однак величина витрачених ко­штів мало свідчить про досягнуті результати і тому останніми роками розвине­ні та стабільні країни, зокрема країни Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) переходять до бюджетування, орієнтованого на вимірні та реалістичні результати.

Традиційно Україна порівняно з іншими освітніми рівнями відносно щедро фінансує вищу освіту. Проте глибока економічна криза в країні в 90-х роках минулого століття, падіння до 41% у 1999 р. порівняно з 1990 р. ВВП, з одно­го боку, зумовили дефіцит фінансового забезпечення вищої освіти, а з другого боку, актуалізували потребу в реформуванні вищої школи в напрямі піднесення її ефективності, зниження витратності в досягненні результатів.

Починаючи з 1994-1995 pp. відчутним став внесок недержавного сектора вищої освіти, частка якого має тенденцію до зростання. Оскільки з кожним ро­ком збільшувалося фінансування освітніх послуг за рахунок фізичних і юри-

234

дичних осіб, ці кошти для навчальних закладів (включаючи вищі) державної (і комунальної) форми власності з 2000 р. включаються до державного бюдже­ту у формі спеціального фонду. Тобто державний бюджет складається з двох фондів - загального (сформованого державою) та спеціального (сформовано­го закладом). Загалом, державне і недержавне фінансування вітчизняної вищої школи на рівні понад 2% ВВП відповідає кращим світовим показникам віднос­ного фінансування вищої освіти.

Спрямування фінансових потоків в Україні, як і в інших країнах, залежить від форми власності вищого навчального закладу. Хоча у світовій практиці по­ширена державна підтримка приватних закладів, які задовольняють державні стандарти щодо вищої освіти, у нашій країні це фактично неможливе через за­конодавчі обмеження. В Україні у 2008 р. серед 881 закладу І - IV рівнів акре­дитації 196 були приватної форми власності.

Роль різних джерел фінансування в забезпеченні доступу до вищої освіти можна бачити на прикладі прийому студентів на навчання. У 2008 р. у вищі на­вчальні заклади на початковий цикл навчання (освітньо-кваліфікаційні рівні молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста) за різними джерелами фінансу­вання прийнято 540 тис. студентів, з них 42,6% - за державний бюджет (загальний фонд), 5,3% - за місцеві бюджети, 0,3% - за кошти юридичних осіб та 51,8% - за кошти фізичних осіб. На завершальний цикл навчання (освітньо-кваліфікаційні рівні спеціаліста, магістра) прийнято 367 тис. осіб, з яких 31,9% - за державний бюджет (загальний фонд), 0,8% - за місцеві бюджети, 0,2% - за кошти юридич­них осіб та 67,1% - за кошти фізичних осіб. В обох випадках привертає увагу надто мала (0,3 - 0,2%) частка фінансування з боку юридичних осіб. На навчан­ня в аспірантурі в 2007 р. прийнято за державний бюджет 8,7 тис. (85%) осіб, не за державний бюджет - 1,5 тис. (15%) осіб, для підготовки в докторантурі - від­повідно 471 (93%) та 35 (7%) осіб.

Загальні закономірності та особливості регіонів і країн щодо світової прак­тики фінансування вищої освіти виявляються при розгляді статистичних даних. Такі дані на системній основі збираються Інститутом статистики ЮНЕСКО, який щорічно видає Глобальний освітній збірник, Центром освітніх досліджень та ін­новацій ОЕСР, який щорічно публікує статистичний збірник «Погляд на освіту», Європейською Комісією, що збирає і оприлюднює євростатистику тощо.

У ОЕСР (2005 р.), до якої входять ЗО успішних країн світу, річні державні та приватні видатки на освітні заклади на одну особу, що навчається (у денному еквіваленті), у середньому по країнах у доларах США з урахуванням парите­ту купівельної спроможності (ПКС) становлять у вищій освіті без досліджень і розробок - 8,1 тис, у вищій освіті, включаючи дослідження і розробки, - 11,5 тис, що в обох випадках більше, ніж на будь-яких інших освітніх рівнях.

Вища освіта в країнах ОЕСР у середньому фінансувалася з державних та приватних джерел в обсязі, що становив від ВВП 1,5% (1,1% - державні і 0,4% -приватні), а щорічні видатки на одного студента відносно ВВП на душу насе­лення - 40%. В Україні (2005-2008 pp.) ці показники лише за фінансування з державного бюджету становлять відповідно щонайменше 1,8% і 45%. З ураху­ванням фінансових ресурсів закладів недержавної форми власності зазначені вітчизняні індикатори будуть приблизно на 15% більші. Отже, держава і сус­пільство відносно добре фінансово підтримують вітчизняну вищу школу, чого не можна сказати про оптимальність розподілу та використання коштів - якості бюджету та фінансового менеджменту.

235

Щодо наукових досліджень та інноваційної діяльності у вищій школі, то на них у країнах ОЕСР (2005 р.) за обсягами фінансування в середньому припадає 29% від загальних видатків на вищу освіту. Натомість в Україні (2007 р.) - тро­хи більше 3% замість передбачених законодавством 10%.

5.3.2. Коди функціональної і економічної класифікації державних видатків

Фінансування освітньої галузі з державного бюджету в Україні з 2002 р. здійснюється за кодами функціональної бюджетної класифікації, з яких за функ­цією 0900 «Освіта» для вищої школи актуальні насамперед такі: 0940 «Вища освіта» (включаючи 0941 «Вищі навчальні заклади І і IIрівнів акредитації» і 0942 «Вищі навчальні заклади III і IVрівнів акредитації»), 0950 «Післядипломна осві­та», 0980 «Дослідження і розробки у сфері освіти».

У межах кожного функціонального коду видатки також підрозділяються за кодами економічної бюджетної класифікації, які передовсім поділяють на по­точні та капітальні.

Поточні видатки (код 1000) - це видатки на товари і послуги (1100), зокре­ма оплата праці працівників бюджетних установ (1110); нарахування на заробіт­ну плату (1120); придбання предметів постачання та матеріалів (1130); оплата комунальних послуг та енергоносіїв (1160); дослідження і розробки (1170). Капітальні видатки (2000) - це придбання основного капіталу (2100), зокрема придбання обладнання і предметів довгострокового користування (2110), ка­пітальне будівництво (2120), капітальний ремонт (2130). Також капітальними видатками є створення державних запасів і резервів (2200); придбання землі (2300); капітальні трансферти (2400).

У середньому по країнах ОЕСР (2005 р.) у вищій освіті частка капі­тальних видатків складає 10%, поточних - 90%, з них 68% на плату праці (44% - викладачів).

5.3.3. Державний (зведений), державний, місцевий бюджети вищої школи

Бюджет - це план формування і використання фінансових ресурсів для за­безпечення функцій, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Відповідно бюджет­на система складається з державного бюджету та місцевих бюджетів, які мають доходну і видаткову частини. Доходи бюджету - всі надходження на безпово­ротній основі, справляння яких передбачено законодавством. Видатки бюдже­ту - кошти, що спрямовуються на реалізацію програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. У вітчизняній бюджетній практиці оперують поняття­ми державного бюджету (зведеного), що є сукупністю власне державного і міс­цевих бюджетів.

Для вищої школи домінують видатки з державного бюджету. Наприклад, в Україні державний (зведений) бюджет вищої школи у 2008 р. за функціональ­ним кодом «Вища освіта» становив 18,6 млрд грн, з них 91,6% з державного та 8,4% з місцевого бюджетів. При цьому для вищих навчальних закладів І і II рів­нів акредитації ці показники становили 4,0 млрд грн (21,5% загальних зведених

236

видатків на вищу освіту) та 68,0 і 32,0%, а для закладів III і IV рівнів акредита­ції - 14,6 млрд гри (78,5%) та 98,1 і 1,9% відповідно. Централізація видатків у вищій освіті є найбільшою серед інших рівнів освіти, хоча для вищих навчаль­них закладів І і II рівнів акредитації, вона поступається професійно-технічним навчальним закладам (80,5%). Загалом видатки на вищу школу протягом 2000-2008 pp. коливалися в межах від 29 до 34% від усіх (державних, місцевих) бюджетних видатків на освіту. Видатки із зведеного державного бюджету на до­слідження і розробки в освіті становили лише 0,3 млрд грн, або 1,8% від зазна­ченого вище загального фінансування вищої школи.

У країнах ОЕСР (2005 р.) державні видатки на вищу освіту складають 73%, приватні - 27%. Розподіл кінцевого державного фінансування за центральним, регіональним, місцевим рівнями управління у вищій освіті відповідно стано­вить 79, 19 і 2%.

5.3.4. Загальний і спеціальний фонди бюджетів

Бюджет вищого навчального закладу складається з двох фондів - загального, що формується за рахунок державних коштів, та спеціального, що утворюється закладом за рахунок коштів, отриманих за надання дозволених законодавством платних послуг.

Перелік видів платних послуг, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форм власності фізичним та юридичним особам, визначається Кабінетом Міністрів України.

Характеристичною з точки зору суспільного й особистого попиту на освітні послуги і ступінь їх державного забезпечення є частка спеціального фонду в зве­деному бюджеті. Так, у 2008 р. ця частка для всіх рівнів освіти складала 15,3%. Зокрема, видатки на вищу освіту зі спеціального фонду бюджету становили 34,3%: для вищих навчальних закладів І і II рівнів акредитації - 18,6% та III і IV рівнів акредитації - 38,6%. Максимальну частку спеціального фонду поміж ін­ших ланок освіти має післядипломна освіта - 23,3%. Наведені дані свідчать про великий суспільний й особистий попит на вищу освіту, що виражається у знач­них сукупних інвестиціях юридичних та особливо фізичних осіб у цю сферу.

5.3.5. Оплата праці у вищій школі

Статтею 57 Закону України «Про освіту» (1996 р.) унормовується, що дер­жава забезпечує встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам на рівні, а науково-педагогічним працівникам вищих навчальних закладів III і IV рівнів акредитації на подвійному рівні се­редньої заробітної плати працівників промисловості. Однак ця норма фактично не виконується.

Педагогічним, науково-педагогічним працівників навчальних закладів в уста­новленому порядку здійснюються виплати надбавок за вислугу років, а також за вчені звання і наукові ступені та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» від ЗО серпня 2002 р. № 1298, іншими урядовими актами вдосконалюється оплата пра­ці освітян. З 2008 р. запроваджується третій етап Єдиної тарифної сітки.

237

У вітчизняній статистиці загалом не публікуються виокремленні дані щодо заробітної плати працівників вищої школи. Водночас можна зробити опосередко­вані оцінки її рівня для науково-педагогічних працівників, зважаючи на те, що він приблизно дорівнює рівню оплати праці в такому підвиді економічної діяльності, як «Дослідження і розробки». У 2008 р. середньомісячна заробітна плата праців­ників цього підвиду становила 2336 грн, що складало лише 129% від середньої заробітної платні в економіці в цілому та 116% порівняно з промисловістю.

Отже, оплата висококваліфікованої праці науково-педагогічних працівни­ків поступається заробітній платі, приміром, державних управлінців (2581 грн у 2008 p.). Це зумовлює відтік найбільш конкурентноздатних висококваліфікова­них фахівців в інші сфери економіки, розпорошення, надмірного сумісництва ка­дрового персоналу в багатьох вищих навчальних закладах з метою заробітчанства, відволікання від підтримання і зміцнення науково-педагогічних, дослідницько-інноваційних шкіл за основним місцем роботи, від професійного самовдоскона­лення, утрату молоддю мотивації до науково-педагогічної кар'єри.

5.3.6. Матеріально-технічна база

Нестача коштів у економічно кризовий період в Україні та неконтрольоване розширення мережі вищих навчальних закладів призвели до різкого зменшен­ня видатків на розвиток матеріально-технічної бази вищої освіти, закупівлю обладнання, приладдя, устаткування, створення засобів навчання, видання під­ручників, ремонт та будівництво навчальних приміщень. За рівнем фондоозб­роєності науковий сектор вищої освіти суттєво поступається іншим секторам науки - академічному, галузевому, промисловому, а технічної оснащеності та забезпеченості площами приміщень - академічному і галузевому секторам. Загалом упродовж останніх років фінансування вищої школи із загального фон­ду державного бюджету здійснюється в основному за соціальними статтями ви­трат: на заробітну плату, нарахування на неї, стипендію і частково на покриття комунальних послуг. Для придбання обладнання, матеріалів, поточних і капі­тальних ремонтів приміщень, будівництва об'єктів освітнього призначення ви­користовуються кошти спеціального фонду державного бюджету.

У цих умовах для фінансової підтримки освітньої системи запроваджено багатоканальне фінансування навчальних закладів передовсім із залученням коштів фізичних і юридичних осіб. Для багатьох вищих навчальних закладів до­даткові джерела фінансування стали єдиним способом модернізації матеріально-технічної бази, інформатизації навчальної, наукової, інноваційної, управлінської діяльності. Водночас чинне вітчизняне законодавство значно обмежує можли­вості вищої школи в залученні і особливо використанні зароблених коштів.

5.3.7. Принципи і моделі орієнтованого на результат фінансування

Орієнтація на досягнення заданого освітнього результату передбачає певні принципи і моделі фінансування.

Насамперед фінансування має бути чітко пов'язане з планами щодо кількісних і якісних показників у даному випадку вищої освіти. Тобто принциповим стає щіль­ний зв'язок між бюджетом і освітніми цілями та шляхами їх досягнення. Кількісні показники - чисельність студентів, якісні - рівні, галузі, напрями, спеціальності, спеціалізації і типи освіти, тобто освітні стандарти. Оскільки при фіксованому фі-

238

нансуванні якість освітніх послуг у першому наближенні можна вважати обернено пропорційною їх кількості, остільки слід контролювати оптимальність цього спів­відношення. Тобто стратегічні пріоритети і наявні ресурси мають бути узгоджені.

На практиці це означає, що, скажімо, не можна прямувати до майже всеза-гальної масової вищої освіти за обмежених фінансових ресурсів. Адже в тако­му разі стандарти вищої освіти в процесі їх виконання реально будуть знижені. Подібна ситуація спостерігається в Україні, коли у 2008 р. на початковий цикл навчання у вищій школі прийнято 540 тис. осіб (насправді кількість ліцензова­них місць для прийому значно більша), а двома роками раніше - 634 і 659 тис. Натомість кількість випускників навчальних закладів, які здобули повну серед­ню освіту в тому самому 2008 р., не перевищувала 600 тис. осіб (серед них 427 тис. випускників загальноосвітніх навчальних закладів, 93 тис. - професійно-технічних навчальних закладів, приблизно 70 тис. - вищих навчальних закладів І і II рівнів акредитації). У найближчі роки їх буде ще менше. Певні обмеження і селекція вступників до вищих навчальних закладів через незалежне зовнішнє оцінювання не розв'язує проблеми. Адже збереження і розпорошення надто ве­ликої кількості ліцензованих місць зумовлює те, що значна частка вступників вчиться в закладах, що мають неналежний рівень ресурсного забезпечення, а крім того, по суті усуває конкурентність при вступі. У результаті спостерігаєть­ся девальвація набутих у вищій школі кваліфікацій. Запобігти цьому може чітке кількісне і якісне планування освітніх результатів не тільки з огляду на суспіль­ні й особисті запити, а й відповідно до наявних коштів, постійного моніторингу, оцінювання та коригування процесу «витрати - результати».

За обмежених фінансових ресурсів для досягнення належного освітнього результату важливим чинником стає ефективний фінансовий менеджмент у ви-щій школі. Його основними складовими є залучення коштів, їхнє розподілення та використання.

Щодо залучення коштів то нині у вищій освіті заохочується багатоканальне її фінансування: мобілізація коштів державного, місцевих бюджетів, юридичних і фі­зичних осіб. Розподіл та використання ресурсів мають бути обґрунтованими, гнуч­кими і прозорими відповідно до потреб на основі чітких пріоритетів, критеріїв та формул фінансування з урахуванням результатів освітньої діяльності. Наприклад, в Україні сьогодні переважає базове фінансування вищих навчальних закладів за громіздкою системою нормативів (так звана нормативно-витратна модель базового фінансування). Натомість виділення коштів під зрозумілі стратегічні цілі та страте­гії їх досягнення з правом і відповідальністю самостійного розпорядження ними, з одного боку, та розподілення коштів на справжній конкурсній основі під замовлен­ня по суті відсутні, хоча поняття державного замовлення існує.

Домінування жорстких нормативів і відсутність самостійності та відпові­дальності в розподілі та використанні виділених коштів знижує ефективність діяльності вищої школи. Ця модель апріорного фінансування дає змогу щороку традиційно, стабільно і прогнозовано (від досягнутого), але витратно і негнучко планувати та розміщувати освітнє замовлення, а також зберігати мережу вищих навчальних закладів.

Проте у світі вироблено інші підходи для подолання недоліків зазначеної моделі. Серед них - ваучерна практика фінансування вищої освіти, яка передба­чає апостеріорне виділення коштів навчальним закладам за результатами фак­тичного залучення студентів. Така модель покликана стимулювати конкуренцію

239

між закладами. Крім того, у світі практикується державна фінансова підтримка приватних навчальних закладів, що спонукає їх до якісного виконання освітніх стандартів при збереженні переваг результативного, ефективного фінансового менеджменту в приватному секторі.

Слід очікувати, що в перспективі в Україні збережеться нормативно-витратне базове фінансування з поступовим переходом до виділення, розподілення і вико­ристання коштів з орієнтацією на освітні цілі, очікувані результати. Це потребує: стабілізації освітньої політики, визначення пріоритетів та стратегічних цілей ви­щої школи, формулювання на їхній основі реальної стратегії видатків, децентра­лізації управління вищими навчальними закладами, надання їм автономності й самостійності, а водночас і відповідальності у прийнятті рішень, запровадження системи неперервного моніторингу, оцінювання, контролю і корегування бюдже-тування, створення системи звітності та інформування зацікавлених осіб про фак­тичний стан, аби платники знали, за що і в якому обсязі вони сплачують.

Огляд в окремих країнах ОЕСР бюджетування, орієнтованого на результа­ти, дає змогу виділити ключові умови реалізації. Серед них: формулювання як негайних, так і віддалених результатів; звітність про заплановані дії та реальні досягнення; майбутні плани.

Впливаючи на суспільний і особистісний розвиток, сфера вищої освіти має роз­раховувати на сприятливу для її функціонування та вдосконалення систему оподат­кування, пільг, штрафних санкцій, інших фінансово-економічних умов, наприклад, податкові знижки для тих, хто інвестує у вищу освіту, створення національних й ін­ших фондів для потреб вищої школи тощо. Фінансово мають заохочуватися та під­тримуватися різноманітні заходи щодо зниження витратності вищих навчальних закладів (їх об'єднання, укрупнення, реструктуризація тощо), підвищення рівня доцільності (орієнтації на результат) бюджетних видатків, удосконалення обліку, аудиту, звітності, інформування громадськості. Крім того, у кризових умовах слід зменшувати будь-які видатки, що не є критичними для освітньої якості.

5.3.8. Маркетинг і реклама у вищій освіті

Маркетинг у вищій освіті - це вид людської діяльності, що спрямована на дослідження і прогнозування потреб, попиту та інтересів цільового ринку вищої школи і забезпечення бажаного їх задоволення найефективнішими засобами зі збереженням та зростанням добробуту як окремого споживача, так і суспільства в цілому. Такий маркетинг, будучи соціально-етичним, вимагає збалансованості трьох факторів: прибутку вищого навчального закладу, потреб і сподівань спо­живачів вищої освіти та інтересів суспільства.

В умовах розвитку ринкових відносин та інтеграції в європейський простір посилюється вплив на вищу школу ринку праці, що висуває вимоги до якос­ті вищої освіти, її стандартів у вигляді зміни попиту на тих чи інших фахівців, уточнення їхніх компетентностей. Урахування особливостей споживача на всіх етапах надання (виробництва та реалізації) послуг з вищої освіти є актуальною світовою тенденцією розвитку освітнього маркетингу. А класична маркетингова формула «продукт + місце + ціна + просування» {англ. - 4Р = Product + Place + Price + Promotion) перетворюється у «споживач + зручність + вартість + кому­нікація» {англ. - 4С = Consumer + Convenience +Cost + Communication).

Важливою складовою маркетингової діяльності є виявлення основних конкурентів, оцінка їхніх цілей, стратегій, сильних і слабких сторін тощо.

240

Необхідною умовою досягнення поставлених цілей на освітньому ринку є опти-мізація витрат на маркетингові заходи. Для цього проводиться аналіз маркетин­гових витрат у межах фінансово-економічної діяльності вищого навчального закладу - аналіз вартісної ефективності різноманітних маркетингових чинни­ків: переліку освітніх послуг, методів і засобів їх реалізації, територіальної спе­цифіки, науково-педагогічного складу, рекламних засобів і типів споживачів. Аналіз маркетингових витрат дає змогу виявити ефективні та неефективні ви­трати, а також внести відповідні зміни до бюджету.

Реклама у вищій освіті - інформація про вищий навчальний заклад, його освітні та інші послуги, науково-педагогічні кадри, результати дослідницько-інноваційної діяльності, що поширюються за допомогою різноманітних засобів, -покликана формувати або підтримувати інтерес до закладу та сприяти реалізації його послуг. З цією метою проводиться рекламна діяльність вищого навчального закладу - організація та управління процесом планування, створення, виробни­цтва, доведення рекламних повідомлень до цільової аудиторії і контроль ефектив­ності рекламних заходів. Як правило, результатом рекламної діяльності вищого навчального закладу, пов'язаної, наприклад, з упровадженням нової освітньої програми, є рекламна кампанія - комплекс рекламних заходів, що реалізуються відповідно до мети і концепції вищого навчального закладу.

У межах стратегічного планування діяльності вищого навчального закладу розробляється рекламна стратегія. Розроблення рекламної стратегії передбачає конкретизацію: цільової аудиторії; концепції освітніх послуг; засобів масової інформації, рекламних носіїв; змісту рекламного повідомлення. Необхідною складовою процесу управління рекламною діяльністю є контроль результатів на підставі аналізу ефективності реклами - вимірювання ступеня впливу ре­клами на споживача до і після проведення рекламної кампанії.

5.3.9. Комерціалізація і проблема якості вищої освіти

Економічна експлуатація великого суспільного та особистого попиту на вищу освіту має одним з негативних наслідків заробляння прибутку на попи­ті. У такому разі в освітній діяльності акценти зміщуються на мінімізацію ви­датків провайдера та максимізацію залучення користувачів освітніх послуг на платній основі, навіть не зважаючи на брак у закладі необхідних організа­ційних, кадрових, наукових, методичних, інформаційних й інших ресурсів та інколи просто вводячи в оману споживачів щодо справжньої спроможності за­кладу. Наприклад, з цією метою типовим є надмірне поширення неповних форм вищої освіти, насамперед заочної, та створення численних (проте часто мало-чисельних) позабазових структурних підрозділів (у 2008 р. найбільше таких підрозділів мала Міжрегіональна академія управління персоналом - 53, тобто у середньому по два на кожен з 27 регіонів країни), а головним критерієм та показником успішної діяльності вищого навчального закладу стає обсяг фінан­сових надходжень. Це створює безпосередню загрозу якості освіти. Адже за цієї ситуації частина недалекоглядних постачальників і споживачів вищої освіти по суті сходяться на елементарній «купівлі-продажу» дипломів (а не набутті необ­хідні компетентностей у вищій школі), особливо не турбуючись про подальшу долю випускника того чи іншого навчального закладу та про репутацію само­го закладу. Таке стає можливим при недостатній системі гарантування якості вищої освіти, недосконалості освітнього законодавства, надмірній кількості

241

інституційно слабких вищих навчальних закладів, відсутності інформування громадськості про їхнє національне та міжнародне визнання, якість наданих освітніх послуг, репутацію в роботодавців, реальну потребу у фахівцях того чи іншого освітнього рівня або напряму (спеціальності).

Захистом роботодавців від масової навали «некваліфікованих» фахівців з вищою освітою стали дедалі поширеніші корпоративна селекція, ранжування вищих навчальних закладів за якістю освітньої діяльності. Ставлення робото­давців до кваліфікацій і дипломів, наданих частиною «надто малих» і «надвели­ких» розпорошених по Україні вищих навчальних закладів недержавної форми власності та їхніх численних підрозділів у багатьох випадках є негативним.

Допомогти розібратися в такій ситуації може запровадження постійного моніторингу, оцінювання, контролю діяльності вищих навчальних закладів усі­ма зацікавленими сторонами та оприлюднення результатів. У цих умовах має бути посилена і законодавчо закріплена роль Державної акредитаційної комі­сії (ДАК). Упродовж 2006-2007 pp. за результатами перевірок рішенням ДАК України анульовано ліцензії 62 вищих навчальних закладів для відокремлених структурних підрозділів та припинено освітню діяльність 51 такого підрозді­лу. Ліквідація у 2008 - 2009 навчальному році ЗО вищих навчальних закладів також має сприяти підвищенню якості вищої освіти. З метою вдосконалення вітчизняної акредитаційної системи є перспективним створення Національного освітнього акредитаційного центру.

Основні поняття: державне і недержавне фінансування, коди функці­ональної і економічної класифікації видатків, державний (зведений), державний, місцевий бюджети, загальний і спеціальний фонди бюдже­ту, оплата праці; матеріально-технічна база, орієнтоване на резуль­тат фінансування, маркетинг і реклама, комерціалізація.

Контрольні запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте головні проблеми у фінансуванні вищої школи.

2. Яка частка валового внутрішнього продукту спрямовується на вищу осві­ ту?

3. Назвіть коди функціональної і економічної бюджетної класифікації ви­щої освіти.

4. Охарактеризуйте співвідношення місцевого і державного (центрального) бюджетів, загального і спеціального фондів у зведеному бюджеті вищої освіти.

5. Яку частку становлять недержавні вищі навчальні заклади у вищій освіті (за кількістю закладів, чисельністю студентів)?

6. Назвіть частку прийому студентів, аспірантів і докторантів не за держав­ним замовленням.

7. Чи виконується повною мірою освітянське законодавство щодо фінан­сування вищої освіти, оплати праці педагогічних і науково-педагогічних працівників?

8. Опишіть стан і динаміку розвитку матеріально-технічної бази навчаль­них закладів.

9. Поясніть роль і перспективи маркетингової діяльності в освітній галузі.

10. Поясніть своє розуміння комерціоналізації вищої освіти.

11. Порівняйте фінансування вищої освіти України і країн ОЕСР.

12. Що означає орієнтоване на результат фінансування?

242

ПІСЛЯМОВА

Як міг помітити уважний читач, колектив авторів намагався у змісті підруч­ника відобразити останні досягнення розвитку вищої школи і розуміння її зако­номірностей, тенденцій. З цією метою свідомо розширено і предмет, і контекст розгляду педагогіки вищої школи, що виявилося у виході за традиційні рамки теорії навчання і виховання у вищій освіті та історичного екскурсу її становлен­ня. Саме тому цей підручник не повторить, а суттєво доповнить існуючі книги подібного роду.

Для забезпечення системності, всебічності й глибинності у висвітленні комплексу різноманітних безпосередніх і дотичних питань педагогіки вищої школи розширено склад авторів, розгалужено його роботу і водночас посилено узагальнюючу роль редакційної колегії на чолі з президентом Академії педаго­гічних наук України В. Г.Кременем.

Автори цілком усвідомлюють, що будь-якому друкованому виданню іма­нентне певне відставання від дійсного стану теорії і особливо практики (адже певного часу потребують підготовка рукопису, процедури рецензування й на­дання грифу, друкування). Саме тому паралельна робота авторського колективу виявилася плідною для скорочення підготовчого періоду творення підручника. З огляду на зазначене та на відносно компактний його формат, зміст насамперед зорієнтовано не стільки на надання фактичної інформації, скільки на форму­вання розуміння загальних процесів, що відбуваються у вищій школі та в яких сучасний науково-педагогічний працівник має чітко орієнтуватися і самостійно розбиратися.

Автори свідомі і того, що стрімкий розвиток вищої освіти, її глобальна інте­грація та національна диференціація, дедалі більше потребуватимуть суб'єктів науково-педагогічної діяльності у вищій школі науково-дослідницького, творчо-інноваційного типу. У зв'язку з цим авторам хотілося б, аби підручник став справді підручною книгою, але не догматичною, а швидше спрямовуючою, надихаючою, спонукаючою, запрошуючою до роздумів. Тим більше, що вища школа Європи, України стоїть на порозі великих змін, зумовлених сучасними цивілізаційними викликами. І завдання всіх, хто причетний до вищої школи, гідно їх зустріти.

243

ЛІТЕРАТУРА

1. American Distance Education Consortium. [Електронний ресурс] - Режим до­ступу: http://www.adec.edu/.

2. Conclusions and Recommendations: Bologna Seminar on «Doctoral Programmes for the European Knowledge Society» (Salzburg, 3-5 February 2005). [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.eua.be/eua/jsp/en/upload/Salzburg_ Conclusions.H08990538850.pdf.

3. Education at a Glance 2008: OECD Indicators. - Paris: OECD Publications, 2008. -http://www.oecd.org./document.

4. European Association for Distance Learning (EADL). [Електронний ресурс] -Режим доступу: www.eadl.org

5. European Association of Distance Teaching Universities (EADTU). [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.eadtu.nl.

6. European Commission. Growth and Jobs. Background. [Електронний ресурс] -Режим доступу: h/.

7. European Distance Education Network (EDEN). [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.eden-online.org.

8. European Universities Continuing Education Network (EUCEN). [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.eucen.org

9. Global Education Digest 2008: Comparing Education Statistics Across the World. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.uis.unesco.org/.

10. Human Development Report, 2007/2008. - New York, USA, 2007. [Електронний ресурс] - Режим доступу: - http://hdr.undp.org.

11. International Standard Classification of Education. ISCED 1997 / UNESCO. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.uis. unesco.org/en/pub/pub.

12. International Standard Classification of Occupations. ISCO - 88. - http://www. ilo.org/public/english/bureau/stat/class/isco.htm.

13. Open and Distance Learning Quality Council. [Електронний ресурс] - Режим до­ступу: www.odlqc.org.uk.

14. Open University. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.open.ac.uk.

15. Prometeus (PROmoting Multimedia in Education and Training in EUropean Society). [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.prometeus.org.

16. Statistical classification of economic activities in the European Community // NACE Rev. 1. - Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 1996.

17. The European Higher Education Area - Achieving the Goals. - http://www. bologna-bergen2005.

18. Towards the European Higher Education Area: responding to challenges in a globalised world: London Communiquft. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:// www. dfes.gov.uk.

19. Turning Education Structures in Europe. General brochure. - http://tuning. unideusto.org. - 2007.

20. United States Distance Learning Association. [Електронний ресурс] - Режим до­ступу: www.usdla.org.

21. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. - К: «Либідь», 1998. - 560 с

22. Андрущенко В. ТІ. Вища освіта у пост-Болонському просторі: спроба прогнос­тичного аналізу. // Філософія освіти. - 2005 - №2. - С. 6 - 19.

244

23. Андрущенко В., Губерський Л., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. - К.: «Знання України», 2002. - 578 с.

24. Ашеров А. Т. Методи і моделі оцінки педагогічного впливу на розвиток пізнаваль­ної самостійності студентів / А. Т. Ашеров, В. Г. Логвіненко. - X.: УША, 2005. - 164 с

25. Балаев А. А. Активные методы обучения. - М.: «Профиздат», 1986. - 96 с.

26. Безпалько В. П. Теория учебника: Дидактический аспект. - М.: «Педагогика», 1988.-160 с.

27. Бейлинсон В. Г. Арсенал образования. - М.: 1986. - 288 с.

28. Беспалько В. П. Разработка методики дидактической оценки урока // Советская педагогика. - 1984. - №2 - С. 72 - 75.

29. Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии. - М.: «Педагогика», 1989. - 192 с.

30. БехІ. Д. Цілісність особистості як теоретико-прикладна проблема // Психолого-педагогічні засади розвитку особистості в освітньому просторі. - К. - Матер, метод, се­мінару АПН України 19 березня 2008 p. - ВЩ «Місто». - С. 48 - 55.

31. Бодалев А. А. О феномене «акме» и некоторых закономерностях его формиро­вания и розвития. Москва: Изд-во Мир психологии и психология в мире. - 1995.

32. Бойко А. М. Виховання людини: нове і вічне. - Полтава: «Техсервіс», 2006. -568 с

33. Бойко А. М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. - К.: ІЗМН, 1996. - 232 с

34. Бойко В. В. Диалог лектора со слушателями: психологические аспекты. - К.: «Знання», 1987.

35. Болюбаш Я. Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. - К.: ВВП «Компас», 1997. - 64 с.

36. Бондар В. I. Дидактика. - К., «Либідь», 2005. - 264 с.

37. Бондар В. І. Модульно-рейтингова технологія навчання навчальної дисципліни (на матеріалі дидактики). - К., 1999. - С 48.

38. Бондаревская Е. В. Реализация идей личностно-ориентированного образования в начальной школе: монография. Архангельск: Изд-во Поморский ун-т. - 2006.

39. Буга П. Г. Создание учебных книг для вузов. - М: Изд-во МГУ, 1987. - 61 с.

40. Булах І. Є., Мруга М. Р. Створюємо якісний тест: Навч. посіб. - К.: «Майстер-клас». - 2006.

41. Вайнгленко Т. В. Сутність та зміст професійно-педагогічного самовдосконален­ня Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Педагогіка і психологія: 36. наук, праць. - Чернівці: Рута, 2005. - Вип. 278. - С 13 - 20.

42. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005.

43. Викторова Л. Г. О педагогических системах. - Красноярск. 1989. - 101 с.

44. Вища освіта в Україні: Навч. посіб. / В. Г. Кремень, С. М. Ніколаєнко, М. Ф. Степко та ін. К.: «Знання», 2005. - С. 233 - 237; 251 - 253.

45. Вища освіта України і Болонський процес: Навч. посібник / За ред. В. Г. Кременя. - Тернопіль: «Навчальна книга», 2004. - 384 с

46. Вища освіта України - Європейський вимір: стан, проблеми, перспективи: Доповідь міністра освіти і науки Івана Вакарчука на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України (21 березня 2008 року, м. Київ) // Освіта України. - 2008. - 25 берез. - №23.

47. Вища освіта України - європейський вимір: стан, проблеми, перспективи: Матеріали до підсумкової колегії (21 березня 2008 року, м. Київ) // Освіта України. -2008. - 19 берез. -№21-22.

48. Вілюжаніна Т. А. Особливості смислової сфери особистості на різних етапах вузівської підготовки // Психологічні проблеми формування особистості фахівця: 36.

245

наук. пр. Донецького ін-ту післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників Донецького ін-ту психології і підприємництва, Регіональної асоціації психологів Донбасу / За ред. Ю. Е. Максименко, Л. О. Кіяшко. - Донецьк: «Стакер». - 2004. - С 299 - 313.

49. Вітвицька С. С Основи педагогіки вищої школи. - К, 2003. - С. 265.

50. Вітвицька С. С Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. - К.: Центр на­вчальної літератури, 2005. - С. 165-213.

51. Вступне слово до Проекту ТЬЮНІНГ - гармонізація освітніх структур у Європі. Внесок університетів у Болонський процес. [Електронний ресурс] - Режим до­ступу: http://tuning.unideusto.org.

52. Вульфов Б. 3., Иванов В. Д. Основы педагогики: Учеб. Пособие. - М., 2000.

53. Вульфсон Б. Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI века. -М., 1999.

54. Габрусевич С. А., Зорин Г. А. От деловой игры - к профессиональному творче­ству: Учеб. метод, пособие. - Минск: «Университетское», 1989. - 126 с.

55. Галямина И. Г. Проектирование государственных образовательных стандартов высшего профессионального образования нового поколения с использованием компе-тентностного подхода: Матер, к шестому заседанию методол. семинара 29 марта 2005 г. -М., 2006.

56. Гельфман Э. Г., Холодная М. А. Психодидактика школьного учебника. Интеллекцуальное воспитание учащихся. - СПб.: «Питер», 2006. - 84 с.

57. Глоссарий современного образования. / Нар. укр. акад., Под. общ. ред. Е. Ю. Чсик і Сост.: Астахова В. И. и др. - X.: Изд-во НУА, 2007. - 524 с.

58. Глузман А. В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования. - К., 1997.

59. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: «Либідь», 1997. - 376 с.

60. Гронлунд Р., Норман Е. Оцінювання студентської успішності: Практ. посіб. - К.: «Навч. - метод, центр Консорціум із удосконалення менеджменту - освіти в Україні», 2005.-312 с.

61. Гузій Н. В. Основи педагогічного професіоналізму: Навч. посіб. - К: «НПУ іме­ні М. П. Драгоманова», 2004. - 155 с

62. Гузій Н. В. Педагогічний професіоналізм: історико-методологічні та теоретичні аспекти: Монографія. - К.: «НПУ імені М. П. Драгоманова», 2004. - 243 с

63. Д. О'Коннор, Ян Мак-Дермотт. Искусство системного мышления. Творческий подход к решению проблем и его основные стратегии / Пер. с англ. - К.: «София», 2002. - 304 с.

64. Дем'яненко Н. М. Болонський процес і Велика хартія університетів: класичний університет в єдиному Європейському регіоні вищої освіти (1988 - 2003) // Науковий вісник Миколаївського державного університету: 36. наук, праць. - Вип. 10. Педагогічні науки: У 2 т. - Миколаїв: МДУ, 2005. - Т. 2. - С 5 - 9.

65. Дем'яненко Н. М. Етапи педагогічної парадигми в історії класичного універси­тету України // Наукові записки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2004. - Т. V. Факультет соціології та психології, Інститут журналістики. -С 42-48.

66. Дем'яненко Н. М. Загальнопедагогічна підготовка вчителя в Україні (XIX -перша третина XX ст.). - К.: ІЗМН, 1998. - 320 с.

67. Дем'яненко Н. М. Світова інтерпретація ідеї університету: методологія, теорія, досвід реалізації // Рідна школа. - 2008. - №11. - С. 63 - 66.

68. Дем'яненко Н. М. Система тьюторства: актуалізація ретродосвіду Британії для вищої школи України // Постметодика. - 2007. - №6 (77). - С. 15 - 18.

69. Дем'яненко Н. М., Важинський І. П. Ретроспектива педагогічної освіти в Україні (друга половина XIX - початок XX ст.). - М.: МПА, 2002. - 216 с

246

70. Демьяненко Н. М., Прудченко І. І. Історія вищої жіночої освіти в Україні: Київський Фребелівський педагогічний інститут (1907 - 1920 pp.). - К.: Вид-во Л. Галіциної, 2005. - 492 с.

71. Десятое Т. Національні рамки кваліфікацій в країнах ЄС: порівняльний аналіз: Науково-методичний посібник / За ред. Ничкало Н. Г. - Вид-во «АртЕк», 2008.

72. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Галузеві ви­пуски. - Краматорськ: Видавництво центру продуктивності.

«" 73. Дубасенюк О. А. Методичні рекомендації куратору академічної групи з вихов­ної роботи серед студентів педуніверситету. - Житомир: Житомир, держ. пед. універси­тет, 2000.

74. Елканов С. Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. -М.: Просвещение, 1989. - 189 с.

75. Енциклопедія освіти. - / Академія пед. наук України; голов. Ред. В. Г. Кремень. -К.: «Хрінком інтер», 2008 - 1040 с.

76. Есаулов А. О. Контроль навчальних досягнень студентів (теоретико-методичний аспект). - К.: Національний аграрний університет, 2005. - 148 с.

77. Жалдак М., Латиський В., Шут М. Комп'ютерно-орієнтовані засоби навчання математики, фізики, інформатики // Інформатика. - №3-4. - 2006. - 95 с

78. Жарова Л. В. Организация самостоятельной учебно-познавательной деятель­ности учащихся: [учеб. пособ. ] / Л. В. Жарова. - Л.: ЛГПИ, 1986. - 79 с.

79. Завязинский В. И. Теория обучения: Современная интерпретация: Учеб. Пособие для студ. Высш. Пед. Учеб. Заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2001.-22 с.

* 80. Закон України «Про атестацію наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації»: Проект // Бюлетень ВАК України. - 2008. - №8.

81. Закон України «Про вищу освіту». [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon rada.gov.ua.

82. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про осві­ту». - http://zakon.rada.gov.ua.

83. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». [Електронний ре­сурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

84. Закон України «Про освіту». [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua.

85. Законопроект потребує доопрацювання як у концептуальному, так і в конкретно-редакційному плані / В. Луговий, М. Степко, Н. Дем'яненко, О. Слюсаренко та ін. / Педагогічна газета. - 2008. - лип. - №7.

86. Засоби і технології єдиного інформаційного освітнього простору: 36. наук, праць За ред. В. Ю. Викова, Ю. О. Жука / Інститут засобів навчання АПН України. -К: «Атіка», 2004. - 240 с

87. Захарова И. Г. Информационные технологии в образовании: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2003. - 192 с.

88. Збірник нормативно-правових актів щодо взаємного визнання документів про осві­ту, наукові ступені та вчені звання / Уклад.: В. Д. Шинкарук, Р. В. Бойко, К. М. Левківський, 3.1. Логвін, Н. Л. Губерська; За заг. ред. І. О. Вакарчука. - К.: «Знання», 2008.

89. Игра в тренинге. Возможности игрового взаимодействия /под ред. Е. А. Левановой - СПб.: «Питер», 2007. - 208 с.

90. Исаев И. Ф. Профессионально-психологическая культура преподавателя высшей школы. - М., 1992 - С. 6 - 12.

91. І Істория педагогики / Под. ред. А. И. Пискунова. - М., 1997. - 4.1. От зарожде­ния воспитания в первобытном обществе до середины XVII в.

92. Ігри дорослих. Інтерактивні методи навчання / У поряд. Л. Галіцина. - К.: Ред. загальнопед. газет, 2005. - 128 с

247

93. Ідея університету: Антологія / Упоряд. М. Зубрицька. - Львів, 2002.

94. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод, посіб. авт. -уклад.: О. Пометун, Л. Пироженко. - К: АПН, 2002. - 135 с

95. Інформаційне забезпечення навчального процесу: інноваційні засоби і техно­логії: Колективна монографія. - К.: Атіка, 2005. - 252 с

96. Інформаційні технології і засоби навчання: 36. наук, праць / За ред. В. Ю. Бикова, Ю. О. Жука / Інститут засобів навчання АПН України. - К: «Атіка», 2005. - 272 с

«■ 97. Калашник Н. Г. Самостійна робота - потужний засіб сучасної освіти і вихован­ня: [навч. -метод, посібник] / Н. Г. Калашник, В. Л. Вертегел. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2005. - 326 с

98. Капська Л. Й. Педагогіка живого слова. - К: ІЗМН, 1997

99. Карлов Н. Вначале была школа. // Alma mater. - 2003. - №10. - С. 43 - 44.

100. Кларин М. В. Корпоративный тренинг от А до Я: Науч. -практ. пособие. -2-е изд., испр. и доп. - М.: Дело, 2002. - 224 с.

ІОІ.КлимовЕ.А. Психология профессионала. - Москва-Воронеж: МОДЭК, 1996. -400 с.

102. Коджаспиров Г. М., Коджаспирова А. Ю. Словарь по педагогике. - Москва: ИКЦ, «МарТ»; Ростов н/Д: Издательский центр «МарТ», 2005. - 448 с.

103. Козаков В. А. Самостійна робота студентів як дидактична проблема / В. А. Козаков. - К.: НМК ВО, 1990. - 48 с.

104. Козаков В. А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение: [учеб. пособ. ] / В. А. Козаков. - К.: «Высшая школа», 1990. -248 с.

105. Комар О. А. Модернізація сучасного навчально-виховного процесу // 36. Наукових праць. Частина II. - К: «Мінімум», 2005. - С 159 - 166.

106. Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи стан­дартів вищої освіти: Додаток 1 до наказу Міносвіти України від 31 липня 1998 р. №285 зі змінами та доповненнями, що введені в дію розпорядженням Мін-ва осв. і науки України від 5 березня 2001 р. №28-р // Інформ. вісник «Вища освіта». - 2003. - №10. - 82 с

107. Кондратюк О. П. Система виховної роботи в професійно-технічному навчаль­ному закладі: Навчально-методичний посібник. - К: «Кондор», 2006. - 216 с

108. Концепція педагогічної освіти. Схвалено колегією Міністерства освіти України 23 грудня 1998 р. // Інформ. зб. МО України. - 1999. - №8. - С 8 - 23.

102. Кремень В. Г. Освіта в Україні. - №47,12 жовтня 2001 p. - С. 4 - 6.

103. Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні. - К.: Грамота, 2005. - 448 с.

11І.Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. - К.: «Грамота», 2007. - 576 с

112. Кремень В. Г. Якісна освіта в контексті загальноцивілізаційних змін // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2007. - №2.

113. Кремень В.Г. Трансформація особистості в освітньому просторі сучасної цивілі­зації // Педагогіка і психологія. - 2008. - №2. - с 5 14.

114. Кузнецова Н. О специфике формирования университетского образования в России // Высшее образование в России. - 2007. - №6. - С. 120 - 125.

115. Кузьмина Н. В. Профессионализм деятельности преподавателя и мастера про­изводственного обучения. - М.: «Высш. шк.», 1989. - 119 с.

116. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. - К: «Знання», 2005. -486 с.

117'.Кузьмінський А. І., Єфіменко В. І. Тест навчальних досягнень особистості як за­сіб педагогічного вимірювання. - Черкаси: ЧУГУ, 2002. - 64 с

118. Культура спілкування. За ред. П. М. Щербаня. К.: ІЗМН, 1997. - 328 с

118. Кучерявий О. Г. Взаємозв'язок самовиховної активності майбутнього педагога і його інтегральної готовності до самостійної праці // Наукові записки: Зб. наук, ста-

248

гей Національного педагогічного ун-ту ім. М. П. Драгоманова / Укл. П. Дмитренко, О. Макаренко. - К.: НПУ, 2000. - 4.3. - С. 73 - 78.

120. Кучерявий О. Г. Потреба майбутнього педагога в професійному самовихованні у вимірах теорії особистісно зорієнтованого виховання // Теоретичні питання освіти та ви­ховання: 36. наук, праць / За заг. ред. акад. М. Євтуха. - К.: КДЛУ, 2000. - №7. - С. ЗО - 32.

121. Кучерявий О. Г. Професійне самовиховання майбутніх педагогів у процесі їх цілісної підготовки: Монографія. - К.: «Вища шк. », 1999. - 224 с

122.Кучерявий О, Г. Професійне самовиховання майбутнього педагога як творчий саморух до самореалізації особистості // Теоретичне питання культури, освіти та ви­ховання: 36. наук, праць. - К.: КДЛУ, 2002. - №19. - С 62 - 65.

123. Ладыжец Н. С. Развитие идеи западного университета: Соціально-философский анализ. - Ижевск, 1991.

124. Ладыжец Н. С. Университетское образование: идеалы, цели, ценностные ориен­тации. - Ижевск, 1992.

125.Левшин М. М. Атрибутивність системного мислення студентів у особистісно-орієнтованому навчанні. // Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис. - 2006. - Додаток З, Т. 2. - С 230 - 235.

126. Левшин М. М. Інтегративно-синергетична модель проектування особистісно-орієнтованих технологій навчання і виховання. // Вища освіта України. - №1. - 2004. -С 36 - 40.

127. Левшин М. М. Про спірально-циліндричну структуру змісту підручника // Проблеми сучасного підручника: 36. наук, праць. - К.: «Педагогічна думка», 2000. -Вип. 2. - 196 с

128. Левшин М. АС Різновекторна модельованість навчального матеріалу в контексті здійснення особистісно-орієнтованого підходу // Вища освіти України. - 2006. - №1. -С 13-17.

129. Левшин М. М., Прохур Ю. 3. та ін. Системно-діяльнісне навчання як за­сіб реалізації інтегративного підходу на прикладі вивчення курсів математики та інформатики. // Нові технології навчання: К.: Наук, -метод, центр вищої освіти, 2005. - Вин. 39. - С 33 - 48.

130. Левшин М. Самостійна пізнавальна діяльність студентів як педагогічна катего­рія / М. Левшин, О. Муковіз // Вища освіта України (додаток 1). Тематичний випуск: «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології». - Т. 1. - Рівне: РДГУ, 2007. -№2,-С 118-122.

131. Левшин М., Прохур Ю., Муковіз О. Електронний підручник у системі навчально-методичного забезпечення // Вища освіта України. - 2007. - №1. - С. 60 - 67.

132.Лефф Гордон. Тривиум и три философии // Альма матер. Вестник высшей школы. - 2003. - № 1. - С. 49 - 54.

ХЪЪ.ЛитошенкоД. Современные модели подготовки кадров высшей квалификации в свете исторического опыта европейского университетского образования XVI - XVIII вв. // Alma Mater. - 2003. - №7. - С. 38 - 43.

134. Луговий В. І. Інформація, інформаційне суспільство та інформаційна роль осві­ти (теоретико-методологічний погляд) // Науковий часопис Національного педагогіч­ного університету імені М. П. Драгоманова. Серія №7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: 36. наук, праць. - Вип. 11 (24). - К: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007.

135. Луговий В. І. Культурно-інформаційна теорія освіти і педагогічний понятійно-категоріальний апарат // Новий колегіум: науковий інформаційний журнал. - №5 (42), 2007.

136. Луговий В. І. Проблема високих педагогічних технологій та особистішої орі­єнтації їх в освіті (теоретико-методологічний аспект) // Вища освіта України №2 (додаток 1). Тематичний випуск «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, техно­логії». - Т. 1. - Рівне: РДГУ, 2007.

249

137. Луговий В. І. Проблема понятійно-термінологічного стандарту в моніторингу якості освіти // Вища освіта України. - Додаток 3 (т. 7). - 2007 р. - Тематичний ви­пуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору: Моніторинг якості освіти».

138. Луговий В. І. Стандартизація стандартів вищої освіти // Вища освіта України №3 (додаток 2). - 2008 р. - Тематичний випуск «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології». - Т. 1.

139. Луговий В. Державна політика і управління в освіті // Десять років становлен­ня (досвід досліджень, розробок і впроваджень у сфері державного управління). - К.: Вид-во НТДУ, 2005.

140. Луговий В. І., Таланова Ж. В. Критерій науковості у визнанні кваліфікацій ви­щої освіти // Лісабонська стратегія, як визначальний чинник Європейської інтеграції в галузі освіти і науки: Збірн. наук, статей за матер. XVI Міжнар. наук.-практ. конфер. (Ужгород - Гирляни, 6-9 травня 2008 р.) / Відпов. редактор м. Полюжин; укл. К. Мовчан. - Ужгород: Ліра, 2008 - с 8 - 16.

141. Майборода В. К. Вища педагогічна освіта в Україні: історія, досвід, уроки (1917-1985 pp.). - К: «Либідь», 1992. - 196 с.

142. Максвелл Дж. К. Статьи и речи. - М., 1968.

143.МалафіїкІ. В. Дидактика: Навч. посіб. - К.: Кондор, 2005. - С. 135 - 254. 144. Маркова А. К. Психология профессионала. - М., 1996.

145.Маркова А. К. Психология профессионализма. - М.: Международный центр «Знание», 1996. - 308 с.

146. Международная стандартная отраслевая классификация всех видов экономической деятельности. 3-й пересмотренный вариант: Стат. док. - Нью-Йорк: ООН, 1990. - Сер. М, №4, Rev. 3.

147. Мерсер М. Шлях до вдосконалення фінансового менеджменту задля досяг­нення кращих результатів: Тематичний документ «Удосконалення фінансування та фі­нансового менеджменту сектора освіти та професійної підготовки в Україні / Проект Європейської комісії «Підтримка спільної ініціативи Світового банку та Європейської комісії з питань розвитку людського капіталу для економічного зростання, конкуренто­спроможності та інноваційного розвитку в Україні». - К., 2008.

148. Методичні рекомендації щодо структури, змісту та обсягів підручників і на­вчальних посібників для вищих навчальних закладів. - К.: «Знання», 2005. - 8 с

149. Минакова С. В. Преподаватель в зеркале студенческой аудитории // Вестник высшей школы. - 1986. - №11. - С. 13 - 18.

150. Мороз А. Г. Профессиональная адаптация молодого учителя. - К., 1998- С. 34 -40,119-147,288-295.

151. Мороз В. Д. Самостійна навчальна робота студентів / В. Д. Мороз. - X.: ХМК, 2003. - 64 с.

152.Муковіз О. Організація самостійної пізнавальної діяльності студентів у педаго­гічних навчальних закладах / О. Муковіз // Вища освіта України (додаток). - 2006. -№1(15). - С 65-69.

153. Муковіз О. П. Методика роботи в системі Moodle // Комп'ютер у школі та сім'ї. -2007. -№7. - Є. 11-14.

154. Навчання в дії: Як організувати підготовку вчителів до застосування інтеракт. технологій навчання: Метод, посіб. / А. Панченков, О. Пометун, Т. Ремех. - К.: А. П. Н. - 2003. - 72 с

155. Наказ Міністерства освіти і науки України від 21. 01. 2004 №40 «Про затвер­дження Положення про дистанційне навчання», м. Київ. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.mon.gov.ua.

156. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. 2007: Стат. зб. / Держкомстат України; За ред. Н. С. Власенко; Відп. за випуск. І. В. Калачова. - К.: ДП «Інформ.-вид. центр Держкомстату України», 2008.

250

157 Національна доктрина розвитку освіти [Електронний ресурс] - 2002. - №347. -Режим доступу до файлу: http: wwv.mon gov.ua la\vs/Ukaz__Pr_347.doc.

158. Національний класифікатор України: Класифікатор професій. ДК 003: 2005 / Держспоживстандарт України. - К : -Юрінком Інтер», 2006.

159. Національний класифікатор України: Класифікація видів економічної діяль­ності. ДК 009: 2005. - К.: «Держспоживстандарт України», 2005.

160. Неперервна професійна 'хвіта: проблеми, пошуки, перспективи: Моногр. / За ред. І. А. Зязюна. - К.: Вид-во «Віпол». 2000. - 636 с

161. Нугуманова Л. Н. Компе "ентностный подход в профильном обучении // Педагогическое образование и наука. - 2008. - №6.

162. Образование и общество: готова ли Россия инвестировать в своё будущее? [Текст]: 0-23 докл. / Обществ, палата Рос. Федерации. - М.: Изд. Дом ГУ ВШЭ, 2007.

163. Огнев'юк В. О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку. - К.: «Знання України», 2003. - 450 с

164. Огнев'юк В. О. Осягнення освіти: підсумки XX століття. - К.: «Навчальна кни­га», 2003. - 111 с

165. Організація самостійної роботи студентів в умовах інтенсифікації навчання / [Алексюк А. М, Аюрзанайн А. А.. Підкасистий П. І., Козаков В. А. ] - К: ІСДО, 1993. - 335 с

166. Ортега-и-Гассет X. Миссия университета (Фрагменты) // Альма Матер. Вестник высшей школы. - 2003. - №7. - С. 44 - 49, 54.

167. Освіта України. Нормативно-правові документи. - К., 2001. - 470 с.

168. Освітньо-кваліфікаційна характеристика магістра за спеціальністю специ­фічних категорій 8.000005 «Педагогіка вищої школи» кваліфікації 231 «Викладач уні­верситетів та вищих навчальних закладів»: Галузевий стандарт вищої освіти України; Затверджено та надано чинності Наказом МОН України від 31.03.2005 р. №193 / Красильникова Г. В., Левківський К. М., Науменко І. М., Носенко Е. Л., Петренко В. Л., Присенко М. О. - К.: МОН України, 2005.

169. Основні засади розвитку вищої освіти. - Частина 4 / За ред. І. О. Вакарчука. Упорядн.: В. Д. Шинкарук, Я. Я. Болюбаш, І. І. Бабин. К.: «Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова», 2008.

170. Павловський К. Трансформації вищої освіти в XXI столітті: польський погляд. -К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. - 230 с

171. Педагогика профессионального образования. Под ред. В. А. Сластёнина. - М.: «Академия», 2004. - 368 с.

172. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. для студ. высш. и сред. учеб. заведений / С. А. Смирнов, И. Б. Котова, Е. Н. Шияном и др.; Под ред. С. А. Смирнова. - 3-е изд., испр. и доп. - М.: Издательский центр «Академия», 1999. - С. 147 - 167.

173. Педагогика: Учебное пособие для студ. педагогич. вузов и пед. колледжей / Под. ред. И. Пидкасистого. - М.: «Педагогическое общество России», 1998. - С. 208 - 234.

174. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / 3. Н. Курлянд, Р. I. Хмелюк, А. В. Семенова та ін.; За ред. 3. Н. Курлянд. - 3-тє вид. перероб. і доп. - К.: «Знання», 2007. -495 с.

175. Педагогіка. Інтегрований курс теорії та історії: Навчально-методичний посіб­ник: У 2 ч. / За ред. А. М. Бойко. - Ч. 2. - К.: ВІПОЛ; Полтава: АСМІ, 2004. - 504 с

176. Педагогічна культура вчителя. За ред. П. М. Щербаня. - К.: «ВІЛ», 2008. - 300с.

177. Педагогічні технології (монографія за ред. С. О. Сисоєвої) - К: «Віпол», 2001. -502 с.

178. Пелех Ю. В. Теоретико-методичні засади формування ціннісно-смислової го­товності майбутніх педагогів до професійної діяльності // Педагогіка вищої школи:

251

методологія, теорія, технології. - Вища освіта України №3 (додаток 2). - Т. 1. - К. -«Гнозис». - 2008. - С 362 - 369.

179. Пелех Ю. В., Пагута Т. І. Ціннісно-смислова готовність майбутнього педагога до професійної діяльності // Психолого-педагогічні засади розвитку особистості в освіт­ньому просторі. - К. - Матер, метод, семінару АПН України 19 березня 2008 р. - ВІЦ «Місто». - С 266-271.

180. Петерсон Олаф. Университет в ранний период современной Европы: традиции и новации // Альма Матер. Вестник высшей школы. - 2000. - №10. - С. 31 - 37.

181. Пидкасистый П. И. Самостоятельная деятельность учащихся / П. И. Пидкасистый. - М.: «Педагогика», 1972. - 184 с. (Дидактический анализ процесса и структуры воспроизведения и творчества).

182. Поваренков Ю. П. Психологическое содержание профессионального становле­ния человека. - М., 2002.

183. Подласый И. П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2-х кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАД ОС, 1999. - Кн. 1. Общие основы. Процесс обуче­ния. - С. 316 - 329.

184. Пометун О. I., Пироженко Л. В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчан­ня. - К.: «А. С. К. », 2004. - 192 с.

185. Попков В. А., Коржуев А. В. Дидактика высшей школы - М.: «Академия», 2004. -192 с.

186. Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2006-2008 роки» №3075-IV від 4 листопада 2005 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

187. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Державної програ­ми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006 - 2010 роки» від 7 грудня 2005 р. №1153. [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

188. Постернак С Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1918 pp. - К, 1920. - С. 13.

189. Потребностей // Социология высшей школы. Подготовка специалистов для народного хозяйства: Сб. науч. тр. ~ Горький, 1982. - С. 116 - 129.

190. Праця України 2007: Стат. збірник / Держкомстат України; Відп. за вип. Н. В. Григорович. - К., 2008.

191. Присенко М. О. Проблеми становлення та розвитку стандартизації вищої освіти в Україні // Проблеми освіти: Наук. зб. / Кол. авт. - К.: Інститут інноваційних техноло­гій і змісту освіти МОН України, 2007. - Вип. 54.

192. Про забезпечення дальшого розвитку вищої освіти в Україні: Указ Президента України від 25 вересня 2008 р. №857. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua.

193. Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста: Пост. Каб. Мін. України від 20 черв. 2007 р. №839. [Електронний ресурс] -Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

194. Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і науко­вих кадрів: Пост. Каб. Мін. України від 1 берез. 1999 p. №309. [Електронний ресурс] -Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

195. Про затвердження Порядку присвоєння вчених звань професора і доцента: Пост. Каб. Мін. України від 31 грудня 2004 р. №1791. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

196. Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра: Пост. Каб. Мін. України від 13 груд. 2006 р. №1719. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua.

252

197. Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки: Розп. Каб. Мін. України від 12 лип. 2006 р. №396-р. - http://zakon.rada.gov.ua.

198. Проблемы школьного учебника. Вып. 8. (О конструировании учебника). - М.: «Просвещение», 1980. - 335 с, илл.

199. Проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту». [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.mon.gov.ua.

200. Профессиональная педагогика (Батышев С. Я. и др.) - М, 1997. 201.Психолого-педагогічні аспекти реалізації сучасних методів навчання у вищій

школі: Навч. посіб. / За ред. М. В. Артюшиної, О. М. котикової, Г. М. Романової. - К.: КНЕУ, 2007. - 528 с

202. Розов М. Идея университетского образования // Высшее образование в России. - 2007. - №6. - С. 125 - 132.

203. Рувинский Л. И., Соловьева А. Е. Психология самовоспитания. - М.: «Просвещение», 1982. - 143 с.

204. Рыданова И. И. Основы педагогического общения. - Минск, 1998.

205. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педаго­гічних факультетів. - К.: «Абрис», 1997. - 416 с.

206. Садовничий В. А. Московскому государственному университету им. М. В. Ломоносова - 250 лет // Высшее образование сегодня. - 2005. - №1. - С. 12 - 16.

207. Самоукина Н. В. Психология и педагогика профессиональной деятельности. -М., 2000.

208. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учеб. пособие. - М.: «Нар. Образование», 1998. - 226 с.

209. Серый А. В., Яницкий М. С. Ценностно-смысловая сфера личности. - Кемерово, 1999. - 92 с.

210. Сидорчук Н. Г. Організація самоосвітньої діяльності майбутніх учителів у про­цесі вивчення педагогічних дисциплін // Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. / Колектив авторов. - К: ІЗМН, 1996. - Вин. 6. - С 143 - 151.

211. Симонов В. И. Диагностика личности и профессионального мастерства препо­давателя. - М., 1995.

212. Скотт Питер. Реформы высшего образования в странах Центральной и Восточной Европы: попытка анализа // Alma Mater. Вестник высшей школы. - 2001. -.\°11.-С. 52-59.

213. Сластёнин В. А. Профессионализм педагога: акмеологический контекст // Педагогическое образование и наука. - 2002. - №4. - С. 4 - 9.

214. Сластёнин В. А., Исаев И. Ф., Шиянов Е. Н. Педагогика. - М., 2002

215. Слюсаренко О. Структура та компонентний склад, показники і критерії оціню­вання професійної компетентності державного службовця як основи його кар'єрного розвитку//Вісн. НАДУ. - 2006. - №2.

216. Солдатенко М. М. Теорія і практика самостійної пізнавальної діяльності: Монографія. - К.: «Вид-во НПУ ім. М. Драгоманова», 2006. - 198 с

217. СохорА. М. Логическая структура учебного материала. Вопросы дидактическо­го анализа. - М.: «Педагогика», 1974. - 192 с.

218. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти. - К.: «Ленвіт», 2006.

219. Статистичний щорічник України за 2007 рік / Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка; Відп. за вип. П. П. Забродський. - К: «Консультант», 2008.

220. Суворов Н. Дотации и привилегии университетов // Развитие личности. -2006. - №3. - С. 236 - 243.

221. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу. - К., 1971.

222. Таланова Ж. В. Взаємозв'язок підготовки кадрів вищої кваліфіка­ції і дослідницько-інноваційного потенціалу в регіонах України та країна ОЕСР:

253

статистично-кореляційний і порівняльний аналіз // Вища освіта України. - 2009. - № 1 -с 106-112.

223. Таланова Ж. В. Ідентифікація вищої освіти та її результату (порівняння між­народного і національного досвіду) // Вища освіта України №3 (додаток 2). - 2008 р. -Тематичний випуск «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології». - Т. 1.

224. Таланова Ж. В. Проблема ідентифікації найвищого (6-го) освітнього рів­ня за Міжнародною стандартною класифікацією освіти в Україні // Вища освіта України.-2008.-№1.

225. Таланова Ж. В. Типи, види, форми та елементи докторської підготовки в євро­пейських країнах ОЕСР // Вища освіта України. - № 2. Додаток 1. - 2009 р. - Тематичний випуск «Наука і вища освіта в Україні: міра інтеграції». - 308 с - С. 244 - 252.

226. Таланова Ж. В. Трансформація підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в Україні в процесі реформ упродовж 1987 - 2008 років і досвід для сьогодення // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: 36. наук. пр. / редкол.: Т. І. Сущенко (голова ред.) та ін. - Запоріжжя. - 2009. -вин. 54. - 500 с - С. 420 - 429.

227. Терентьєва Н. О. Вища (університетська) освіта: становлення і розвиток: Навчально-методичний посібник. - Черкаси, 2005. - 191 с

228. Терещенко Ю. І. Інституалізація педагогіки вищої школи як самостійної га­лузі наукового знання. // Вища освіта України №2 (додаток 1). Тематичний випуск «Педагогіка вищої школи: Методологія, теорія, технології». - Т. 1. - Рівне: РДГУ, 2007. - С 50 - 54

229. Терещенко Ю, І. Поняття «Педагогіка вищої школи» філософське бачення сут-нісного №4, 2006 - С 53 - 57.

230. Тищенко С. П. Юнацький вік. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний редактор В. Г. Кремень. - К.: «Юрінком Інтер», 2008. - 1040 с

231. Толковый словарь терминов понятийного аппарата информатизации образова­ния. - ИИО РАО, 2006. - 88 с.

232. Трайнев И. В. Конструктивная педагогика: Учебное пособие / под общей ред. В. Л. Матросов. - М.: ТЦ «Сфера», 2004. - 320 с.

233. Тупальский Н. И. Основные проблеми вузовского учебника. - Минск: «Вышейшая школа», 1976.

234. Уваров П. Ю. Университеты и идея европейской общности // Европейский аль­манах. История. Традиции. Культура. 1993. - М., 1993.

235. Удосконалення законодавства про вищу освіту - вимога часу: Доповідь міністра освіти і науки Вакарчука І. О. на слуханнях Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти 18 червня 2008 року // Освіта України. - 2008. - 11 лип. - №51 - 52.

236. Ушаков Е. В. Введение в философию и методологию науки: Учебник - М: Издательство «Экзамен», 2005. - 528 с.

237. Фейгенберг И. М. Лекция, отвечающая требованиям времени // Вестник высшей школы. - 1989. - №1. - С. 33 - 36.

238. Філософія освіти XXI століття: проблеми, перспективи: 36. наук. пр. / За заг. ред. В. П. Андрущенка. - К.: «Знання», 2000. - Вип. 3. - 520 с

239. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт. -упоряд.: Андрущенко В. П. та ін. / - К: «Знання України», 2002. - 670 с

240. Філософія управління: підручник / В. Г. Кремень, С. М. Пазиніч, О. С Пономарьов. - Вид. 2-ге, доповн. і переробл. - Харків: НТУ «ХПІ», 2008.

241. Фіцула М. М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. - К.: «Академвид», 2006. -352 с (Альма-матер).

242. Формирование системного мышления в обучении / Под ред. 3. А. Решетовой. -М.: «Юнити - Дана», 2002. - 344 с.

243. Фрагменты ранних греческих философов. - М., 1989.

254

школы. - 2000. - №10. - С. 15 - 19.

246. Цільова комплексна програма «Вчитель» // Освіта України. - 1996. - №64.

247. Шамова Т. И., Третьяков П. И., Капустин М. П. Управление образовательными системами. - М.: «Владос», 2001. - 320 с.

248. Шевцов А. Г. Моделюємо педагогічний процес. // Освіта, 2-9 квітня 2003 p. -С. 8.

249. Шестакова Т. В. Педагогічні умови та організаційно-методична система фор­мування готовності майбутніх педагогів до професійного самовдосконалення // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. - Київ-Вінниця: ДОМ «Вінниця», 2006. - Випуск 12. - С 444 - 453.

250. Шинкарук В. Д. Основні напрями модернізації структури вищої освіти України // Основні засади розвитку вищої освіти. - Частина 4 / За ред. І. О. Вакарчука. Упорядн.: В. Д. Шинкарук, Я. Я. Болюбаш, 1.1. Бабин. К: «Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова», 2008.

251. Щербань П. М. Навчально-педагогічні ігри у вищих навчальних закладах: Навч. посіб. - К.: Вища пік., 2004. - 207 с

252. Щербань П. М. Прикладна педагогіка. - К.: «Вища школа», 2002. - 215 с

253. Ющенко В. Освіта як державний пріоритет // Урядовий кур'єр. - 2008. - З жовт. - №184.

255

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ