6.2. Методика забору на дослідження повітря

Забір проб повітря здійснюється за допомогою спеціальних приладів. У них використовується принцип примусового осадження аерозольних частин на щільних або рідких середовищах,які потім досліджують мікробіологи.

6.3.Методика забору на дослідження грунту( на прикладі сибірки)

Загальні положення: проби грунту беруть невеликими порціями з верхнього шару в місцях найбільш ймовірного забруднення. Лопатою з ПХР-МВ у 2-3 місцях знімають верхній шар грунту не глибше 0,5 см або збирають поверхневі шари у лунці. Взяті проби поміщають у стерильну тару,яка щільно закупорюється. При взятті проб з рослинністю зрізають ножицями листки або траву з краплями осілої рідини або порошкоподібної речовини і пінцетом кладуть у стерильну тару.

Обстеженню підлягають ділянки,що підозрюються на зараження збудником сибірки. Площу,що досліджується,розбивають на квадратні ділянки зі стороною не більше 4 м. Грунтовим буром відбирають проби грунту масою 20-30г кожна, по кутах і в центрі кожної ділянки. Проби грунту з території, підозрюваної в поверхневому обсіменінні збудником сибірки, беруть на глибину до 15 см. Перед взяттям проб на території скотомогильників верхній шар грунту на місці взяття проби знімають на 2-3 см і пробу беруть н глибині до двох метрів через кожні 25 см. Вийнятий з глибини і не використаний для проб грунт з метою знезараження змішують з сухим хлорним вапном,що містить 25% активного хлору в співвідношенні 1 частина хлорного вапна на 3 частини грунту,злегка зволожують і скидають у шурф. Місце відбору проб дезінфікують розчином хлорного вапна, інструменти – вогнем паяльної лампи.

6.4. Методика забору на дослідження матеріалу хворих( на прикладі чуми)

Для лабораторного дослідження відбирається матеріал в залежності від клінічної форми:

• при усіх формах обов´язково відбирається кров для виділення збудника;

• при бубонній формі – відділяєме бубону;

• при шкірній формі – вміст виразки або інших шкірних уражень;

• при легеневій формі – мокрота і слиз з зіву;

• при ураженні – кишечнику фекалії;

• при ураженні мозкових оболонок – ліквор.

Матеріал необхідно забирати до початку специфічного лікування стерильними інструментами в стерильний посуд. Пунктат бубону ( везикул, пустул,карбункул) беруть шприцом, місткістю 5 мл,шкіру на місці уколу обробляють спиртом,змащують розчином йоду,знову протирають спиртом. Голку з широким діаметром вводять з таким розрахунком,щоб досягти центральної частини бубону,після чого,дещо відтягнувши поршень,повільно витягують. Оскільки ексудат у чумному бубоні знаходиться в проміжках щільної тканини,кількість його незначна і часто заповнює лише простір у голці. Після виймання голки з бубону через неї набирають у шприц 0,5 мл стерильного м´ясо – пептонного бульйону (рН-7,2),весь вміст витискають у стерильну пробірку і закривають гумовою пробкою. Якщо неможливо отримати матеріал із бубону, вводять 0,3 мл стерильного фізіологічного розчину, після чого тим же шприцом відтягують його і витискують у стерильну пробірку. При прориві бубону матеріал забирають із периферійної щільної частини,як зазначено вище,і окремо-виділення. Обидві взяті проби досліджують окремо. Пунктат із набряку набирають у шприц і переносять у стерильну пробірку. При підозрі на легеневу форму чуми,мокроту для дослідження забирають у стерильні широкогорлі банки з притертими пробками або кришками,що закручуються. При відсутності мокроти матеріал забирають ватними тампонами із зіва. При всіх формах чуми,беруть кров із вени в кількості 10 мл,засіваючи одразу 5 мл на 50 мл м´ясо-пептонного бульйону (рН- 7,2),решту крові використовують для посіву на агар,зараження біопробних тварин,постановки серологічних реакцій