Література

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 344 с. (Альма-матер).

2. Радевич-Винницький. Етикет і культура спілкування: Навч. посіб. – 2-ге вид., переоб. і доп. – К.: Знання, 2006 – 291 с.

3. ualibrarium.narod.ru

ІСР № 7

Невербальні засоби спілкування

Завдання:

1. Підготуйте доповідь на тему: «Форми невербального спілкування (жести, міміка, пози)».

2. Схематично відтворіть емоційні стани людини на основі мімічних ознак.

Мета роботи:

• ознайомитися з невербальними засобами спілкування (міміка, пози, детальніше – жести);

• ознайомитися з мімічними ознаками різних емоцій (гнів, презирство, страждання, страх, здивування, радість);

• сформувати вміння оформлювати текст доповіді та бібліографічний опис літератури;

• навчитися застосовувати теоретичні знання на практиці, зокрема сформувати вміння ідентифікувати емоції людини за мімічними ознаками;

• навчитися дотримуватися літературних норм у писемному мовленні;

• навчитися працювати з довідковою літературою.

Методичні рекомендації до виконання завдань

Перше завдання

1. Приступаючи до написання доповіді, слід пам’ятати, що її приблизний обсяг становить 2 – 3 сторінки писаного тексту.

2. Перш ніж приступити до підготовки доповіді, слід ознайомитися з § 28 навчального посібника Т. Б. Гриценко (Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 536 с.), а також дотримуватися наступних рекомендацій: при написанні доповіді слід дотримуватися загальноприйнятої структури: вступ, основна частина та висновок. У вступі слід визначити тему доповіді, актуальність проблеми, її значення, сформулювати мету. В основній частині подати характеристику проблеми. У висновках слід наголосити на основній думці доповіді, підсумувати найбільш важливі положення. Останній етап підготовки відповіді на конкретне питання – список використаної літератури (див. ІСР № 6).

Приклад письмової доповіді на тему: «Шляхи формування мовної компетентності студента»

Останнім часом все більшої ваги в лінгводидактиці набуває дослідження мовної та мовленнєвої компетентності.

У загальному розумінні компетентністю називають «особливий тип організації предметно-специфічних знань, який дозволяє приймати ефективні рішення у відповідній галузі діяльності [1; с. 244]». Мовна та мовленнєва компетентність постає з дихотомії мови та мовлення. Дефініція «мовна компетентність» тлумачиться дослідниками неоднаково. Зокрема одні звужують значення мовної компетентності до знання правил аналізу й синтезу мовних одиниць (А. Арутюнов), сукупності знань про систему мови, котрі дозволяють конструювати та аналізувати речення (Н. Хомський); інші – пов’язують знання про систему мови з комунікативною метою, здатністю спілкуватися (В. Костомаров, О. Митрофанова). На наш погляд, останнє визначення мовної компетентності співвідносне не з мовою, а мовленням, оскільки комунікативна мета, під якою розуміють «стратегічний результат, на який скероване конкретне спілкування, конкретний комунікативний акт [2, с. 120]», є складовою стратегії спілкування. Вважаємо, що мовна компетентність – знання не тільки про структуру та систему мови, усі мовні одиниці в їхньому взаємозв’язку, але й про правила утворення мовних конструкцій та речень, функції одиниць певної мови.

Результатом сформованої мовної компетентності студента можна вважати мовну компетенцію, складовими якої є інформаційний та оперативно-діяльнісний компоненти. Інформаційний компонент передбачає сформованість у студента знань про мовну систему та її структуру, норми сучасної української літературної мови, мовні засоби функціональних стилів тощо. Складовими оперативно-діяльнісного компоненту є вміння і навички оперувати набутими знаннями про мову: аналізувати, зіставляти мовні явища та факти; з’ясовувати роль і функцію мовних одиниць; розмежовувати варіанти норм; співвідносити на основі аналізу мовних ознак усний чи писемний словесний масив з певним функціональним стилем; володіти навичками систематизації мовних явищ тощо. Між названими компонентами мовної компетенції діалектичний зв’язок, як між загальним та окремим, теорією і практикою.

Не претендуючи на вичерпність висвітлення шляхів формування мовної компетентності студента, пропонуємо такі:

• робота з науково-навчальною та довідковою літературою;

• робота з лексикографічними виданнями різних типів, зокрема й з електронними словниками;

• науково-дослідна робота;

• укладання власного словника-довідника, словника термінів певного фаху;

• виокремлення в тексті одиниць різних мовних рівнів, здійснення фонетичного, семантичного, морфологічного, синтаксичного аналізу мовних фактів;

• спостереження за дотриманням мовних норм, правилами утворення мовних конструкцій;

• зіставлення мовних ознак функціональних стилів, визначення ролі та функцій мовних одиниць у тексті.