Завдання

1. Прочитати даний теоретичний матеріал

2. Скласти короткий конспект за питаннями.

2.1. Внесок вчених та у розвиток біології на Україні.

0. Охарактеризувати значення біології для медицини, сільського господарства, екології.

Питання для закріплення нового матеріалу

1. Чому В.І. Вернадського вважають засновником біогеохімії, який його внесок у розвиток біохімії.

2. Який внесок С.М. Гершензона в розвиток генетики.

3. В яких напрямках працював І.І. Шмальгаузен ?

4. Чому Інститут біології південних морів НАН України носить ім’я О.О. Ковалевського?

5. За вивчення якого біологічного процесу І.І. Мечников став лауреатом Нобелівської премії.

6. Як Мечников пов'язаний з м. Одесою ?

7. Який внесок Навашина Сергія Гавриловича в біології.

8. Чому Ботанічний сад Київського університету носить ім’я Фоміна О.В.

9. Чому Одеський медичний університет носить ім’я Пирогова М.І.

10. Як Гамалія М.Ф. пов'язаний з м. Одесою.

11. Охарактеризуйте основні аспекти значення біології.

12. Чому взаємини людини і природи є глобальною проблемою людства.

Література

1. Тагліна О. В. Біологія 10 клас (рівень стандарту, академічний рівень), Підруч. для загальноосвіт. навч. закл., - Х.: Веста, Вид-во «Ранок», 2010

2. Балан П.Г. Біологія, 10 кл., Підруч. для загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень), П.Г. Балан, Ю.Г. Верес, В.П. Поліщук – К.: Генеза, 2010.

3. Межерін С.В., Межеріна Я.О., Біологія, 10 кл., Підруч. для загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень) – К.: Освіта, 2010.

Видатні вчені - біологи України

Серед всесвітньо відомих учених-біологів багато наших співвітчизни­ків.

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945) - український і російський геолог, біогеохімік, академік Національної академії наук України (з 1919) і її перший президент (1919-1921), академік Російської академії наук (з 1912). Один із засновників вчення про біосферу. На­родився в Петербурзі. Закінчив Петербурзький університет (1885), У 1888-1888 рр, працював у Мінералогічному музеї Петербурзького університе­ту. З 1890 р. приват-доцент, в 1898-1911 рр, — професор Московського університету. З 1914 р, — директор Геологічного і мінералогічного музею Пе­тербурзької Академії наук. У 1917-1921 рр. працював в Україні, будучи академіком-фундатором, брав активну участь у створенні НАН України. Є заснов­ником Інституту загальної і неорганічної хімії НАН України. У 1922-1933 рр, — директор Радієвого інституту, в 1928-1945 рр. — директор лабораторії геохімічних проблем АН СРСР, завідувач біогеохімічної лабораторії.

Наукові інтереси Вернадського охоплювали широкий спектр проблем. Його вважають засновником геохімії, зокрема біогеохімії. Він провів перші дослідження закономірностей будови і складу земної кори, гідросфери і ат­мосфери. Вивчав міграцію хімічних елементів у земній корі. Саме Вернадський є творцем теорії провідної ролі живих істот в геохімічних процесах. Його праці визначили головні напрями розвитку сучасної мінералогії.

Незважаючи на те, що за фахом Вернадський був геологом, він — автор багатьох пріоритетних досліджень у біології. Останні 20 років свого життя нау­ковець присвятив вивченню хімічного складу тварин і рослин. Першим встано­вив зв'язок між мікроорганізмами і певними геологічними процесами. Саме він дав наукове визначення біосфері, а сукупність організмів біосфери назвав живою речовиною, яка, трансформуючи сонячне випромінювання, залучає неорганічні речовини в кругообіг. Він також є автором низки філософських праць із проблем природознавства, а також з історії науки.

З метою увіковічення пам'яті цього великого вченого в Україні на його честь названо одну з найбільших наукових бібліотек країни, а в Російській ака­демії наук засновані золота медаль і премія імені В.І. Вернадського.

Гершензон Сергій Михайлович (1906-1998) - видатний вітчизняний генетик, академік НАНУ (1978). Один із небагатьох вчених-біологів — Герой соціалістичної праці. Народився в Москві, Закінчив Московський університет (1927). В 1931-1935 рр. працював у Москві в Біологічному інституті їм, К.А. Тимірязєва, в 1935-1937 рр. — в Інституті загаль­ної генетики ім. М.І. Вавилова Російської академії наук. В 1937-1948 рр. — завідувач відділом Інституту зоології їм. 1.1. Шмальгаузена, одночасно завідуючи кафедрою генетики і дарвінізму Київського національного університету ім. Тара­са Шевченка, У 1948-1958 рр. — в період, коли було репресовано багато вчених-генетиків, його практично усунули від наукової і викладацької роботи і він дивом залишився живим, У 1963-1968 рр. — заступник директора Інституту мікробіології і вірусології НАНУ, в 1968-1973 рр. — завідувач сектора молекулярної біології і генетики АН УССР. В 1973 р. — перший директор Інституту молекулярної біології і генетики НАНУ,

С.М. Гершензон — видатний еволюціоніст і генетик-експериментатор. Відкрита ним мутагенна дія ДНК, яку він описав у своїй статті (разом із М. Тарновським та П, Ситко), вважається першим експериментальним доказом того, що саме ДНК є найважливішою речовиною генетичних процесів. Але, на жаль, Нобелівську премію за це відкриття пізніше отримав інший науковець — Герман Меллер. Окрім хімічного мутагенезу, Сергій Гершензон виявив феномен «генів, що втекли» та зворотню транскрипцію. Однак Нобелівській комітет не помічав досягнень радянських вчених, оскільки на той час відбувалися гоніння в СРСР на генетику. С. Гершензон є автором пріоритетних досліджень з моле­кулярної структури вірусів комах. Значну увагу приділяв теоретичним питан­ням біології, зокрема ідеї еволюційного розвитку живого.

Шмальгаузен Іван Іванович 11(23).04.1884, Київ — 07.10.1963, Москва

Зоолог-морфолог, академік Академії наук УРСР (1922), академік Академії наук СРСР (1935), заслужений діяч науки УРСР (1935).

Закінчив Київський університет (1907). Син професора Київського університету, члена-кореспондента Петербурзької академії наук І.Ф. Шмальгаузена; учень академіка АН СРСР і УРСР О.М. Северцова. Професор Воронезького (з 1918), Київського (з 1921) і Московського (1939-1948) університетів. У 1939-1948 роках у Московському університеті завідував організованою ним кафедрою дарвінізму.

В 1930-1941 роках директор Всеукраїнського науково-дослідного інституту зоології та біології (тепер Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України). У 1936-1948 роках директор Інституту еволюційної морфології АН СРСР (нині Інститут еволюційної морфології та екології тварин ім. О.М. Северцова АН СРСР), у 1948-1955 роках старший науковий співробітник, у 1955-1963 роках завідувач лабораторією ембріології Зоологічного інституту АН СРСР.

І.І. Шмальгаузену належать численні праці з еволюційної морфології, вивчення закономірностей росту тварин, встановлення факторів і закономірностей еволюційного процесу. Ряд робіт присвячено історії розвитку та порівняльної анатомії непарних плавників риб і походження кінцівок наземних хребетних. Запропонував свою теорію росту тварин організмів, в основу якої покладено уявлення про зворотні співвідношення між швидкістю росту організму й швидкістю його диференціювання. У ряді досліджень розробив теорію стабілізуючого відбору як істотного чинника еволюції. З 1948 р. займався вивченням питання про походження наземних хребетних.

Ковалевський Олександр Онуфрійович 7(19).XI.1840, Варкаваська волость Вітебської губернії (тепер Прейльський район Латвії) — 9(22).XI.1901, Петербург

Біолог, один з основоположників порівняльної ембріології і фізіології, експериментальної та еволюційної гістології, академік Петербурзької академії наук (1890).

Закінчив Петербурзький університет (1863). Отримав ступінь магістра за дисертацію "Історія розвитку ланцетника — Amphioxus lanceolatus", ступінь доктора за дисертацію "Про розвиток Phoronis". Професор Казанського (1968), Київського (1969), Новоросійського в Одесі (1874) і Петербурзького (1891-1894) університетів.

Один із засновників Севастопольської біологічної станції і в 1899-1901 роках перший її директор. У 1948 р. станції присвоєно ім'я О.О. Ковалевського, а в 1963 р. на її базі створено Інститут біології південних морів ім. О.О. Ковалевського НАН України.

Встановив загальні закономірності розвитку хребетних та безхребетних тварин, поширюючи на останніх вчення про зародкові листки, чим довів взаємну еволюційну спорідненість цих груп тварин. Відкрив фагоцитарну органи у безхребетних і показав їх роль у метаморфозах комах. Праці О.О. Ковалевського лягли в основу філогенетичного напрямку в ембріології.

Ілля Ілліч Мечників (1845 - 1916) один з основоположників ембріології, імунології та мікробіології. Лауреат Нобелівської премії (1908 р.), яку одержав за відкриття явища фагоцитозу (1882 р.) Народився в 15 травня 1845 році під Харковом. Закінчивши гімназію із золотою медаллю, він поступив на природне відділяння Харківського університету, чотирилітній курс якого пройшов за два роки. Після цього був Гессенській університет, Геттінген і Мюнхен, потім Неаполь. У 1868 р. він був вибраний приват-доцентом Петербурзького університету, і звідси в 1882 відправився до Мессіни, щоб продовжити дослідження безхребетних тварин. Тут він зробив велике відкриття фагоцитозу, що принесло йому Нобелівську премію і світову славу. Після цього Мечників повернувся до Одеси, де очолив першу в Росії бактеріологічну станцію, яка повинна була займатися виготовленням вакцин проти сказу. У 1888 р. він поїхав до Парижа до Пастера за порадою, той запропонував йому лабораторію в своєму інституті, де Мечників і пропрацював до кінця своїх днів (1916). І. І. Мечников з відмінністю закінчив природний факультет Харківського університету в 1864 р. і по клопотанню Н. І. Пірогова одержав закордонне відрядження за казенний рахунок. Після захисту магістерської дисертації в 1867 р. Мечників був вибраний доцентом природного факультету Новоросійського університету, але наступного року перейшов в Санкт-Петербурзький університет, також доцентом, захистив дисертацію на ступінь доктора зоології і одержав звання екстраординарного професора. Обидві його дисертації були присвячені питанням ембріології безхребетних. "Мені вдалося одержати місце доцента при кафедрі зоології в Петербурзькому університеті, - згадував Мечників, - і я сподівався остаточно влаштуватися там. На жаль, умови, з якими я там зустрівся, виявилися далеко не сприятливими. У ті часи при кафедрі не було лабораторії, так що працювати доводилося в нестерпно холодному взимку приміщенні, серед двох шаф зоологічного музею". У 1872 р. Мечників був запрошений в Новоросійський університет ординарним професором зоології, де викладав протягом 10 років. У 1886 р. Мечників створив (спільно з Н. Ф. Гамалєєй) і очолив першу в Росії і другу в світі бактеріологічну пастерівську станцію. Але і тут йому не вдалося спокійно попрацювати. У 1887 р. Мечників виїхав до Парижа, щоб "знайти собі там тихий притулок для наукової роботи". Такий "притулок" надав йому Л. Пастер, запросивши в свій інститут на посаду завідувача лабораторією. Тут Мечників почав нарешті працювати в таких умовах, про які мріяв. Зв'язки з Росією він не поривав - сам зрідка приїжджав, а також приймав для спеціалізації в своїй лабораторії російських учених і лікарів. Праці Мечникова зробили величезний вплив на російську науку. Його по праву називають одним з основоположників еволюційної ембріології і мікробіології; він був вчителем багатьох російських біологів і практично всіх російських мікробіологів. Не будучи лікарем, Мечників збагатив медицину багатьма відкриттями, створивши порівняльну патологію запалення і фагоцитарную теорію імунітету. У 1902 р. Петербурзька Академія наук вибрала Мечникова почесним членом. У 1908 р. Мечникову, спільно з німецьким імунологом П. Эрліхом, була присуджена Нобелівська премія по фізіології і медицині за роботи по теорії імунітету, і приїзд його на батьківщину в 1909 р. вилився в потік вшановувань і демонстрацій. З 1905 р. Мечників був заступником директора пастерівського інституту, але коли в 1913 р. йому запропонували зайняти вакантне місце директора Інституту експериментальної медицини в Петербурзі, він відмовився. Помер Мечників в Парижі. Урна з його прахом знаходиться в бібліотеці Пастерівського інституту.

Навашин Сергій Гаврилович (1857 - 1930)

Цитолог і ембріолог рослин, засновник наукової школи. Відкрив подвійне запліднення (1898) у покритосеменних рослин. Заклав основи морфології хромосом і каріосистематики.

Народився 2 грудня 1857 року у с.Царевщина, нині Балтайського району Саратовської області.

Академік АН СРСР (1918; член-кореспондент 1901), академік АН УРСР (1924). Після закінчення Московського університету (1881) викладав там же, в Петровськой сільськогосподарській академії і Петербурзькому університеті.

Професор Київського (1894-1915) і Тбіліського (1918-23) університетів. Один із засновників (1923) і перший директор (до 1929) Біологічного інституту ім. Тімірязева в Москві. Відкрив у берези проникнення пилкової трубки в семяпочку через її підставу - халазу; згодом довів наявність халазогамії і у інших однопокривних рослин. Фундаментальне значення мало відкриття їм у покритонасінних рослин подвійного запліднення, що пояснило природу їх триплоїдного ендосперма, а також природу ксеній. Заклав основи вчення про морфологію хромосом та її таксономічне значення.

Помер 10 листопада 1930, Дитяче Село, нині м. Пушкін Ленінградської області.

Фомін Олександр Васильович (1869 – 1935). Народився в с. Єрмолівка (тепер – Саратовська обл., РФ). Закінчив Московський університет. Працював у Київському університеті, на Вищих жіночих курсах, в Інституті ботаніки АН України, був його директором. З його участі розпочато видання довідника „Флора України”. Багато зробив у справі збереження і розширення колекції Ботанічного саду Київського університету, який носить його ім`я. Вивчав морфологією, систематику і флористику вищих рослин. Академік АН України.

Холодний Микола Григорович (1882 – 1953). Народився в Тамбові. Закінчив Київський університет, у якому працював, одночасно працював в Інституті ботаніки АН України, що носить його ім`я. Наукові праці присвячено вивченню різних питань фізіології рослин. Розробив фітогормональну теорію тропізмів, відому під назвою теорії Холодного – Вента. Широко відомі його дослідження, присвячені залізобактеріям. Розробив оригінальні методики їх досліджень. Займався питаннями екології, ґрунтознавства, виникнення життя на Землі, еволюції та історії науки.

Гришко Микола Миколайович (1901 – 1964). Народився в Полтаві. Закінчив Полтавський та Київський сільськогосподарські інститути. Був директором Інституту ботаніки АН України. Засновник і перший директор Центрального республіканського ботанічного саду АН України. Працював у Глухівському та Київському сільськогосподарських інститутах, Київському університеті. Основні праці – в галузі генетики, селекції, акліматизації рослин. Автор першого підручника „Курс загальної генетики” українською мовою. Академік АН України.

Топачевський Олександр Вікторович (1897 – 1975). Народився в с. Бобрівка (тепер – Київська обл.). Закінчив Київський інститут народного господарства. Академік АН України. Працював в Інституті ботаніки, очолював Інститут гідробіології, професор Київського університету. Основні праці присвячено морфології, систематиці та філогенії водоростей, а також санітарній та технічній гідробіології. Сформулював ідею первинності амебоїдних форм. Був головою Українського гідробіологічного товариства.

Палладін Олександр Володимирович (1885 – 1972). Народився у Москві. Закінчив Петербурзький університет. Працював у Харківському університеті, Інституті сільського господарства, методичному інституті, у Київському університеті. Заснував Інститут біохімії АН України. Основні наукові праці – в галузі біохімії нервової та м`язової систем. Вивчав особливості обміну речовин у м`язах в умовах роботи, відпочинку, тренування, що є основою теорії фізичної культури. Академік АН України.

Палладін Володимир Іванович (1859 – 1922). Батько О. В. Палладіна. Народився у Москві. Закінчив Московський університет. Учень К. А. Тімірязєва. Професор фізіології та анатомії рослин Харківського, Варшавського, Петербурзького університетів. Був директором Нікітського ботанічного саду і одночасно читав лекції в Таврійському університеті в Сімферополі.

Заболотний Данило Кирилович (1866 – 1929). Народився в с. Чеботарка (тепер – с. Заболотне Вінницької обл.). Закінчив Новоросійський в Одесі та Київський університети. Академік АН України, був її президентом (1928 – 1929 рр.). Працював ректором Одеського медичного інституту, директором заснованого за його ініціативи Інституту мікробіології та епідеміології АН України. Основні наукові праці присвячено вивченню інфекційних хвороб, зокрема чуми та холери. Першим у Росії широко застосовував лікування антидифтерійною сироваткою. Один із засновників Міжнародного товариства мікробіологів.

Богомолець Олександр Олександрович (1881 – 1946). Народився в Києві. Закінчив Новоросійський університет в Одесі. Працював у цьому та Саратовському університетах, Московському медичному інституті. Організатор і директор Інституту експериментальної біології та патології України та Інституту клінічної фізіології АН України. Основні праці присвячено питанням патологічної фізіології, ендокринології, онкології, проблемам довголіття. Академік АН України, понад 15 років був її президентом. Один з найкрупніших організаторів науки в Україні. Його ім`я носить Інститут фізіології НАН України.

Чаговець Ростислав Всеволодович (1904 – 1982). Народився у Києві. Закінчив Київський інститут народної освіти. Працював у Київському медичному інституті, Інституті біохімії АН України. Галузі наукових досліджень – експериментальна вітамінотерапія, біохімія м`язів. Застосував метод визначення окисно-відновних властивостей за допомогою поляризованих електродів. Академік АН України.

Костюк Платон Григорович (нар. 1924 р.). Народився в Києві. Закінчив Київський університет та Київський медичний інститут. Працював в Інституті фізіології тварин Київського університету, очолює Інститут фізіології НАН України. Академік НАН України. Основні праці присвячено загальній фізіології нервової системи. Досліджував фізико-хімічні процеси при збудженні та гальмуванні нервових клітин. Вперше застосував нові методи дослідження окремих клітин мозку.

Пирогов Микола Іванович (1810 – 1881). Народився у Москві. Закінчив Московський університет. Професор кількох університетів, піклувальник Одеського та Київського навчальних округів. З 1886 р. жив у с. Вишня (поблизу Вінниці), організував там лікарню. Один із засновників хірургії як наукової дисципліни, основоположник військово-польової хірургії. Його ім`я носить Одеський медичний інститут.

Гамалея Микола Федорович (1859 – 1949). Народився в Одесі. Закінчив Новоросійський університет в Одесі та Військово-медичну академію в Петербурзі. Працював у Парижі у Л. Пастера, разом з І. І. Мечниковим заснував в Одесі Бактеріологічну станцію. Керував протиепідемічними заходами під час епідемії чуми в Одесі. Заснував Бактеріологічний інститут в Одесі. Основні наукові праці присвячено розробці питань загальної патології, імунології. Створив протихолерну та противіспову вакцини, розробив санітарно-профілактичні засоби боротьби з чумою, холерою, тифом та іншими захворюваннями.

Буланкін Іван Миколайович (1901 – 1960). Народився в с. Теньки (Татарстан). Закінчив Харківський інститут народної освіти. Працював у Харківському та Томському університетах. Понад 15 років був ректором Харківського університету. Займався біохімією білків, віковою та порівняльною біохімією. Розробив методи добування очищених препаратів жилатину та консервованої крові. Академік АН України.

Іванов Михайло Федорович (1871 – 1935). Народився в Ялті. Закінчив Харківський ветеринарний інститут. Засновник Українського науково-дослідного інституту тваринництва степових районів „Асканія-Нова”, що носить його ім.`я. Основні наукові праці присвячено племінній справі, селекції та акліматизації тварин. Розробив методику виведення нових та удосконалення існуючих порід свиней та овець. Один із засновників зоотехнічної дослідної справи.