2.2. Зміст, функції прогнозування інноваційних процесів

Виділення функцій в інноваційному менеджменті зумовлене різноманітністю управлінської діяльності в ланцюзі «ідея — наукові дослідження — розробки — проектування — виробництво — реалізація інновацій».

Під функціями інноваційного менеджменту розуміється вид діяльності, яка необхідна для реалізації загальних завдань управління інноваціями.

У теоретичних працях і практичній діяльності є кілька підходів до класифікації функцій інноваційного менеджменту.

На погляд авторів, до функцій, які відображають зміст інноваційної діяльності, належать:

прогнозування (передбачення);

формування інноваційних цілей, планування;

координація;

організація;

стимулювання (активізація);

контроль.

Названі функції окреслюють предметні сфери управлінської діяльності, кожна з яких спрямована на вирішення специфічних і різноманітних питань взаємодії між окремими підрозділами фірми, що потребують здійснення великої кількості конкретних заходів.

Прогнозування. Функція прогнозування (від грец. prognosis — передбачення) в інноваційному менеджменті спрямована на розроблення прогнозів науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміється науково обґрунтована думка про можливі зміни техніко-економічного, технологічного, соціального стану об'єкта управління в цілому і його окремих частин. Прогноз — це підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень про напрями розвитку в майбутньому. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Альтернативність означає можливість вибору одного рішення із взаємовиключаючих можливостей. Для складання прогнозу про майбутній стан об'єкта необхідні наукові дослідження закономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, соціальних потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності.

Під час розроблення прогнозу від спеціалістів вимагається дотримання об'єктивності й наукової сумлінності та недопущення суб'єктивізму в оцінці минулого, теперішнього і майбутнього. Отже, прогнозування — це не тільки функція сучасного менеджменту, яка ґрунтується на дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу (вимоги, відповідальність, нормативи, мотивація). Прогнозування неможливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації.

Перед початком прогнозування завжди ставиться мета прогнозу. Поставлення мети може починатися з питання [10]:

Теза: Куди можна потрапити з даної точки і які будуть загрози?

Антитеза: Куди і для чого ми бажаємо рухатися з даної точки?

Синтез: Куди можна потрапити з даної точки і який шлях найімовірніший?

Бачення визначає мету, яка, у свою чергу, випливає з певної стратегії, що показує, де організація планує опинитись у визначений час.

Основним завданням функції прогнозування є пошук найефективніших шляхів розвитку досліджуваного об'єкта на основі всебічного ретроспективного аналізу та вивчення тенденцій його змін. У системі інноваційного управління прогноз забезпечує вирішення таких важливих завдань:

визначення можливих цілей і пріоритетних напрямів розвитку прогнозуючого об'єкта;

оцінка економічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об'єктів прогнозу;

визначення заходів, необхідних для забезпечення впровадження одного з варіантів прогнозу;

оцінювання необхідних ресурсів для здійснення намічених програмою заходів щодо розвитку об'єкта.

Існує великий арсенал методів прогнозування: методи екстраполяції, експертні (евристичні) методи, метод написання сценаріїв, метод Дельфі, метод Монте-Карло, метод колективної генерації ідей.

Прогнозування інновацій — це спосіб визначити перебіг подій у майбутньому, виходячи з того, що відбувалось у минулому. Отже, всі методи прогнозування ґрунтуються на аналізі тенденцій. Вирізняють п'ять типів прогнозів, побудованих на аналізі тенденцій:

1. Припущення — наявність можливої кореляційної залежності якої-небудь інновації від спостерігаючих тенденцій.

2. Метафора (від грец. metaphora ‑ переміщення) або аналогія. Цей тип прогнозу означає виявлення спільних рис або подібності в кількох об'єктів чи процесів.

Квазімодель (від лат. quasi — ніби), тобто майже модель. Ця модель допомагає перевірити прогнози розвитку якого-небудь процесу.

Емпірична модель (від грец. — досвід). Ця модель будується на досвіді. Вона передбачає майбутнє за допомогою математичної залежності, яка узгоджується з емпіричними параметрами.

Аналітична модель. Ця модель означає передбачення і пояснення послідовності подій за допомогою фундаментальних законів, які мають широке застосування.

Методи екстраполяції. Ці методи застосовуються для передбачення того, що існуючі тенденції розвитку прогнозованого об'єкта збережуться в майбутньому. При цьому майбутнє розглядається як пряме і безпосереднє продовження минулого (теперішнього).

Існують різні прийоми екстраполяції – метод побудови «наївної моделі»; метод екстраполяції на основі середньої, метод екстраполяції на основі середнього темпу зростання; екстраполяція на основі інтерполяційних багаточленів; екстраполяція на основі лінійного тренда, побудованого на двох крайніх точках чи двох середніх групових точках [4].

Основними джерелами вихідної інформації для прогнозування є:

статистична, фінансово-бухгалтерська й оперативна звітність організацій;

науково-технічна документація за результатами виконання НДДКР, включаючи огляд, проспекти, каталоги на іншу інформацію про розвиток науки і техніки як у своїй країні, так і за кордоном;

патентно-ліцензійна документація, наукові публікації.

Методи екстраполяції дають змогу використовувати накопичений минулий досвід і поточні припущення відносно майбутнього з метою його визначення. Прогнозування за допомогою екстраполяції до певної міри дає можливість передбачити розроблення нових технологій, яких можна очікувати, виходячи з тенденцій розвитку, коли це може статися і наскільки це допустимо економічно.

Проте екстраполяція тенденцій не передбачає розуміння причин, які лежать в основі якого-небудь явища. Достатньо того, що ці (приховані) причини не змінюються в часі. Коли виникають зміни в рівновазі сил, то з'являється необхідність пояснення, створення концепцій, теорії моделей, що роблять можливим одержання складніших прогнозів, точність яких залежатиме від надійності та повноти інформації.

Література: [10 — 13].