Лекція № _____

Тема: «Стабільність і апірогенність ін’єкційних розчинів»

План лекції:

1. Стабільність ін’єкційних ліків.

2. Відсутність механічних домішок.

3. Апірогенність.

1. Стабільність ін’єкційних ліків.

Стабільність – це здатність препаратів зберігати фізико-хімічні властивості і активність протягом певного строку їх зберігання. На стійкість л.ф. впливає температура (підвищення температури всього на 10^о підвищує швидкість хімічної реакції у 2 рази), Кисень і вуглекислота повітря, мікробне забруднення, світло. Для підвищення стійкості л.ф. для ін’єкцій використовують стабілізацію фізичними, хімічними та комплексними методами.

До фізичних методів належать :

• кип’ятіння води з наступним швидким її охолодженням. При цьому вміст вільного кисню зменшується з 9 до 1,4 мг/л, зменшується також вміст вуглецю діоксину, який може утворювати осади з деякими лік. речовинами;

• насичення води для ін’єкцій вуглецю діоксином – вміст вільного кисню при цьому зменшується до 0,18 мг/л;

• адсорбція активованим вугіллям, що сприяє апірогенності розчинів.

Хімічні методи здійснюються додаванням у розчини хім.. речовин – стабілізаторів. Вибір стабілізатора залежить від природи речовини. Стабілізатори можна умовно розділити на 3 групи:

1. антисептики;

2. речовини, які перешкоджають гідролізу солей і омиленню складних ефірів;

3. антиокислювачі – речовини, що перешкоджають окисленню.

Стабілізація розчинів солей, утворених слабкими основами і сильними кислотами. До цієї групи солі алкалоїдів і азотистих речовин – атропіну сульфат, пілокарпіну гідро хлорид, стрихніну нітрат, новокаїн, дибазол, димедрол та ін.

водні їх розчини мають нейтральну або слабко кислу реакцію. Нагрівання підвищує їх гідроліз. Стабілізатором цієї групи лік. речовини є хлористоводнева кислота 0,1 н, яка подавляє гідроліз солей, окислення фенольних і альдегідних груп. Омилення складних ефірів. Для її приготування беруть 4,4 мл 8,3 % НCl і Н₂О ао/100 гр.

Стабілізація розчинів солей, утворених сильними основами і слабкими кислотами – натрію нітрат, кофеїн-бензоат натрію, натрію тіосульфат. Вони стійкі тільки в лужному середовищі, а в кислому і навіть слабко лужному легко гідролізується. Стабілізатором для цієї групи лік. речовин є 0,1 н NaOH або NаСО₃.

Стабілізація розчинів речовини, що легко окислюються – кислота аскорбінова, вікасол, натрію саліцилат, стрептоцид розчинний, сульфацил-натрію, тіаміну хлорид, етил морфіну гідрохлорид, адреналін, аміназин, новокаїн амід та ін. Окислення в значній мірі посилюється під впливом температури, світла, значення РН, кисню та ін. Продукти їх окислення більш токсичні або фізіологічно не активні. Окислювально-відновні процеси попереджають додаванням антиоксидантів, які розподіляють на прямі і непрямі.

До прямих антиоксидантів належать сильні відновники, які мають вищу здатність до окислення, ніж лік. речовини – ронгаліт, натрію сульфат, натрію мета бісульфіт, тіосечовина, цистеїн, метіонін – кисень, розчинний в ін’єкційному розчині витрачається на окислення стабілізатора, тим самим захищаючи препарат від окислення.

До непрямих антиоксидантів належать речовини, що зв’язують у практично нерозчинні сполуки катіони металів, що потрапляють у розчини як домішки з лік. препаратів і являються каталізаторами окислювальних процесів – трилон Б, унітіол.