3.2. Впровадження європейських стандартів – основа стратегії розвитку адвокатури України

Демократичні правові інститути держави є запорукою і головною гарантією демократичної державної влади, та становлення демократії будь-якої держави. Серед правових інститутів вагоме місце посідає інститут адвокатури. Історичні факти наводять приклади того, що сильна і незалежна адвокатура є несумісна з будь-яким тоталітарним чи авторитарним режимом, адже сама суть цієї професії прирікає її на незалежне існування [151, с.68]. Поштовхом до розвитку таких інститутів як адвокатура у післявоєнний період, стала зміна правосвідомості міжнародної спільноти, усвідомлення таких цінностей, як права і свободи людини та громадянина. Одним із перших кроків у цьому напрямку стало закріплення принципу поваги до прав людини в Статуті ООН. Цей міжнародний документ беззаперечно вплинув на філософію цієї професії [151, с.67]. Західноєвропейські держави, особливо, які належать до романо-германського типу правової системи, мають максимально розвинутий інститут представництва. Адже цього потребує прогресуюче приватне право, підприємницька діяльність, а також ринкова економіка. Будь-яка демократична держава, з розвинутою економікою, з високим рівнем правосвідомості соціуму повинна сприяти належному рівню існування цього правозахисного інституту [151, с.68]. Одним з перших ключових документів у системі європейського законодавства, що регулює діяльність міжнародної адвокатури, стали «Основні положення про роль адвокатів». Основним завданням положень стало здійснення впливу на правову політику країн-учасниць Європейського Союзу, укріплення морально-політичного фундаменту правосвідомості європейської спільноти щодо адвокатури [9]. Основні положення сформульовано і викладено з метою допомогти країнам-учасницям ЄС у здійсненні впливу і забезпеченні належної ролі адвокатури. «Належна роль адвокатів має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодавства та його застосуванні як адвокатами, так і суддями, прокурорами, членами законодавчої та виконавчої влади і суспільством в цілому; ці принципи мають також застосовуватися до осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката» [9]. Положення вищевказаного документа послужили основою для прийняття нового міжнародного документа – «Стандартів юридичної професії» [28]. Стандарти достатньо чітко окреслили і сформулювали статус адвокатури як важливого соціально-правового інституту, головним завданням якого є відстоювання і захист прав і свобод людини і громадянина. Питання реалізації європейського вибору України постало практично одночасно з відновленням державної незалежності. Сьогодні цей курс став офіційним зовнішньополітичним курсом України. Прагнення приєднатися до єдиної Європи є природнім та історично обумовленим. Крокування на шляху до євроінтеграції об'єктивно збігається з пріоритетами внутрішнього державотворення. Воно передбачає створення правової, соціальної та демократичної держави, реальне забезпечення та захист основних прав та свобод людини і громадянина, побудову держави, що посідає гідне місце серед розвинених держав світу.

Україна, визначивши основнi напрями спiвробiтництва з Європейським Союзом (ЄС), є органiзацiєю, яка в процесi свого розвитку досягла високого рiвня полiтичної iнтеграцiї, унiфiкацiї права, економiчного спiвробiтництва, соцiального забезпечення та культурного розвитку, розробила „Програму інтеграції України до Європейського Союзу” [16].

Програма покликана стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всіма спектрами співробітництва – політичним, соціальним, фінансовим, економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним тощо.

Нацiональнi iнтереси сучасної України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. Необхiдним є чiтке та всебiчне визначення зовнiшньополiтичної стратегiї щодо iнтеграцiї України до європейського полiтичного, iнформацiйного, економiчного та правового простору. Зважаючи на це, Указом Президента України вiд 11 червня 1998 року затверджені Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського Союзу [20].

Проголошення незалежності України зумовило активізацію державотворчих процесів, які спрямовані на побудову демократичного громадянського суспільства та становлення України як рівноправного партнера світової спільноти. Утвердження самостійної, правової, демократичної та економічно стабільної держави на сьогодні є основним критерієм існування Української держави як повноправного члена ЄС. Однією з найважливіших умов досягнення цієї мети є побудова системи адвокатури, яка б відповідала новим суспільно-політичним та економічним реаліям, створення законодавства, норми якого відтворюють модель демократичного правового інституту адвокатури. Розбудова правової держави неможлива без належного функціонування правових інститутів, діяльність яких спрямована на захист прав і свобод людини. Одним з таких є адвокатура – складова частина правової системи, призначена професійно виконувати правозахисну функцію у передбаченому законом порядку. Рівень демократизації адвокатури, обсяг професійних прав адвокатів та їх обов'язків, ступінь незалежності адвокатури, гарантії здійснення адвокатської професії, забезпеченість громадян правовою допомогою, її професіоналізм та доступність свідчать про демократизм самої держави, повагу в ній до прав людини. Демократичні засади побудови адвокатури, незалежний, волелюбний характер її природи створили цьому інституту репутацію надійного гаранта забезпечення прав і свобод людини. Як зазначалося вище, сьогодні відносини, пов’язані із адвокатською діяльністю, а також правові основи, принципи побудови і функціонування адвокатури в Україні, врегульовано Законом України “Про адвокатуру” [13]. Закон побудований на досить демократичних засадах з урахуванням багатьох міжнародно-правових документів, що регламентують діяльність адвокатури. В загальному, концепція Закону побудована на загальноприйнятих міжнародних стандартах. Вона неодноразово піддавалась міжнародним експертизам і отримувала позитивні відгуки. Однак, у зв’язку з прийняттям 1996 року Конституції України, інших нормативних актів, закон потребує подальшого розвитку, внесення певних змін та уточнень. Зміни повинні бути спрямовані на демократизацію правової системи України, її належне функціонування, створення гарантій захисту прав і свобод людини. Це допоможе посилити правозахисну діяльності адвокатури, забезпечить її організаційне зміцнення, виконання нею конституційних завдань, і водночас – підвищення відповідальності адвокатів за виконання своїх професійних обов’язків. Проблема вдосконалення Закону «Про адвокатуру» активно обговорюється впродовж останніх років. На розгляд Верховної Ради внесено декілька законопроектів, метою яких є зміцнення адвокатури як правового, незалежного інституту. Закони та інші нормативно-правові акти щодо розвитку та функціонування інституту адвокатури в Україні повинні відповідати стандартам Європейського Союзу в цій галузі. З цією метою необхідно взяти до уваги наступні моменти. Українське законодавство в галузі адвокатури повинно підпадати під сферу регулювання законодавства Європейського Союзу. Це означає, що положення нового закону України «Про адвокатуру» в цілому повинні відповідати Загальному кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, який було прийнято делегацією двадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Стразбурзі в жовтні 1988 року [3], а також Рекомендаціям Парламентської Асамблеї Ради Європи від 26.09.95 та Резолюції (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи про юридичну допомогу і консультації від 2 березня 1978 року. Дотримання положень перелічених документів дозволить забезпечити вирішення низки питань адвокатської діяльності, встановить правові основи, принципи побудови і функціонування адвокатури в Україні, розширить правові і організаційні можливості діяльності адвокатів і адвокатських утворень. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства – міжнародний документ, який регулює діяльність адвокатів в країнах Співтовариства, визначає особливу роль та місце адвоката в суспільному житті будь-якої країни-учасниці ЄС. До цього має прагнути і Україна. Для того, щоб посісти належне місце в суспільстві, адвокатура має розвиватися. Адвокатам потрібно не самоізолюватися, виправдовуючись відновленням корпоративності, а навпаки, залучати до своїх рядів усіх гідних юристів, всіляко сприяючи їм на цьому шляху. Основною передумовою повноцінного функціонування адвокатури, виконання нею її важливої соціальної ролі в демократичному суспільстві є дотримання адвокатами особливих деонтологічних вимог і правил. До таких правил слід віднести правила професійної етики та поведінки адвоката. Прогалиною в Законі України „Про адвокатуру” є відсутність встановлених етичних норм діяльності адвокатів. Тобто, немає встановлених правил професійної етики адвокатів. У той час, Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства в розділі I закріплює правила професійної етики, які передбачають їх добровільне виконання тими, на кого поширюється їх дія.

Відповідно до законодавства України, адвокатура – інститут незалежний і недержавний. Критично слід поставитися до спроб структурувати адвокатуру в Україні в нових проектах законів “Про адвокатуру” [14, с.3]. Зокрема, до спроби утворити загальнодержавний орган адвокатського самоуправління – Національну професійну палату адвокатів України, членство в якій має бути обов’язковим. Доцільність створення об’єднання викликає сумнів, оскільки буде порушено принцип незалежності адвоката. Як варіант, об'єднання може мати місце лише на умовах добровільності членства, коли кожен адвокат самостійно вирішуватиме для себе необхідність та доцільність участі в ньому. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства [3] в розділі II вказує, що завдання, які виконуються адвокатом у процесі професійної діяльності, вимагають його абсолютної незалежності і відсутності будь-якого впливу на нього. Отже, закріплена в чинному законодавстві України норма про незалежність і недержавність інституту адвокатури збігається з нормами законодавства Європейського Союзу і зміни не потребує.

У розділі III Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства міститься норма, відповідно до якої професійна діяльність адвокатів підлягає страхуванню. З метою адаптації норм українського законодавства до стандартів європейської системи права подібну норму варто запровадити і в Україні.

Ще однією з найбільш складних проблем організації адвокатури є оплата юридичної допомоги, що надається адвокатам.

У світовій практиці це питання вирішується так. Розмір гонорару адвоката, що визначається у розумних межах і співвідносний з характером послуг останнього, повинен бути заздалегідь відомий клієнту в повному обсязі. Незалежно від існування будь-якої угоди між клієнтом і адвокатом, розмір гонорару регулюється згідно зі статутом об'єднання адвокатів, членом якого є адвокат. У випадку одночасного членства адвоката в кількох об'єднаннях застосовується той статут, зміст якого найбільше відповідає змісту договору, укладеного між клієнтом та адвокатом.

Якщо адвокат вимагає попередньої виплати гонорару або компенсації можливих витрат, пов'язаних з виконанням замовлення клієнта, ці суми не повинні перевищувати розумних розмірів. У разі нездійснення клієнтом попередньої виплати, адвокат має право відмовитися від подальшої участі у розгляді справи або від надання послуг клієнту.

Адвокат не повинен укладати з клієнтом “pactum de guota litis”, під яким розуміється угода, що укладається між адвокатом і клїєнтом до винесення остаточного рішення стосовно справи, що розглядається, у якій клієнт є однією із зацікавлених сторін. Згідно з вищевказаною угодою клієнт зобов’язується у випадку винесення остаточного рішення на його користь виплатити адвокату винагороду у вигляді грошової суми або у будь-якій іншій формі. Угода про виплату адвокату гонорару згідно з вартістю майна, що оспорюється, не є „pactum de quota litis”, якщо розмір винагороди визначено згідно з офіційною шкалою гонорарів або за наявності контролю з боку компетентного органу, юрисдикція якого поширюється на адвоката.

Наведені стандарти організації та функціонування адвокатури вже закріплені у відповідному законодавстві провідних країн світу та дотримуються на практиці. Український же законодавець має враховувати положення вказаних стандартів при розробці нового закону „Про адвокатуру", а адвокатська спільнота застосовувати їх у своєму повсякденному професійному житті. Отже,впроваджуючи стратегію входження (інтеграцію) України до європейського полiтичного, iнформацiйного, економiчного i правового поля Європейського Союзу, необхідно максимально наблизити, адаптувати законодавство України до нормативної бази Європейського Союзу. Адаптацiя законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближеннi iз сучасною європейською системою права, метою якої є розвиток полiтичної, пiдприємницької, соцiальної, культурної активностi громадян. Адаптація сприятиме економiчному розвитку держави та поступовому зростанню добробуту громадян, зростанню рівня їх життя та наближенню стандартів життя до тих, що склалися в державах-членах ЄС. З цією метою необхідним є реформування правової системи України, поступове приведення її у відповідність до європейських стандартів, включаючи всі галузі права. Інститут адвокатури потребує особливої уваги. Реформування і оновлення цієї галузі є вкрай необхідним, оскільки тільки за умови належного його функціонування можливим є розвиток демократії та верховенства права. Це, своєю чергою, є одним із головних критерії набуття Україною членства в ЄС. Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави став вступ нашої країни 9 листопада 1995 року до Ради Європи та ратифікація 17 липня 1997 року Верховною Радою Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини та одинадцяти Протоколів до неї [23]. Саме завдяки ефективному забезпеченню прав особи, що зокрема передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав, Конвенція стала першим міжнародним правовим документом, спрямованим на захист широкого спектру громадянських та політичних прав. Фактично, наша держава визнала для себе обов'язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. В Україні також було запроваджено механізм гармонізації правової системи нашої держави з нормами й стандартами Ради Європи. Європейська Конвенція з прав людини є одним з основних міжнародних правозахисних документів. Щоправда, цей міжнародний документ не містить окремої правової норми щодо прав адвокатів. Однак права, які вона гарантує адвокатам країн Європейського Співтовариства, носять загальнолюдський характер [177].

Фактом є те, що Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод, водночас встановлюючи мінімальні стандарти в цій галузі, виступає гарантом, так би мовити, взірцем для законодавства країн Європейського Союзу [177].

Оскільки Європейська Конвенція з прав людини не містить прямої норми, яка б закріплювала права адвокатів, судити про їх зміст та обсяг ми можемо з позиції аналізу норм прецедентного права Європейського суду з прав людини. Рішення ЄСПЛ доводять факт захищеності професійних прав адвокатів Європейської Спільноти. Європейський суд з прав людини, застосовуючи окремі норми Конвенції та здійснюючи їх тлумачення, фактично надає і забезпечує режим посиленого захисту прав адвокатів. Саме тих прав, які в українському законодавстві ми називаємо професійними правами адвоката і гарантіями адвокатської діяльності [177, с.1].

У будь-якій демократичній і правовій державі адвокату належить особлива роль. Правозахисник повинен діяти як в інтересах клієнта, так і в інтересах утвердження верховенства права в цілому, утвердження і гарантування прав людини, закріплених Конституцією України.

Сьогодні стратегічною метою України є набуття членства в Європейському Союзі. Її досягнення залежить від вирішення проблем, пов’язаних зі зміцненням політичних та економічних свобод у державі. Поступове планомірне вирішення цих глобальних проблем може стати запорукою партнерства України з Європейським Союзом до моменту набуття нею членства.

Україна повинна чітко знати і виконувати критерії членства у ЄС і всіляко сприяти виконанню європейських вимог щодо посилення принципів верховенства права у функціонуванні української правової системи. Реалізація правових засад інтеграції України до ЄС повинна відбуватись із забезпеченням ефективнішого функціонування правових інститутів.

Виступаючи у Європейському Парламенті, Президент України Віктор Ющенко сказав, що “новий Президент та уряд України чітко визначились і зі складовими майбутніх рішень, і з їх формою. Це норми і стандарти Європейського Союзу, його законодавство, правова, політична, економічна та соціальна культура. Європейська інтеграція є найбільш ефективною і, фактично, єдиною можливою програмою реформ для сучасної України” [86, с.1].

Сильна і професійна адвокатура є чи не найголовнішою ознакою будь-якої правової держави і громадянського суспільства, оскільки цей правовий інститут є гарантією демократії та забезпечення реального захисту законних інтересів і прав громадян та юридичних осіб у державі.

Для виконання завдань, покладених на адвокатуру України, її розбудова має проводитись на чітко визначених законодавчих засадах та при умові дотримання гарантій адвокатської діяльності. При цьому найбільш ефективним є такий стан справ, при якому питання законодавчого врегулювання діяльності адвокатури має здійснюватись з урахуванням думок та пропозицій самих адвокатів шляхом залучення їх до участі в розробці законів, що регулюють питання адвокатури в Україні.

Україна, проголосивши себе незалежною, правовою і демократичною державою, керуючись міжнародними принципами з перших же днів прагне до наближення своєї правової системи до стандартів європейської системи права. Для реалізації цього прагнення необхідним є реформування таких важливих правових інститутів, як інститут адвокатури та інститут судового захисту. Саме реорганізація цих інститутів максимально наблизить українське законодавства до європейських стандартів [151, с.69].

Загальноприйняті міжнародні стандарти чітко обумовлюють місце і роль адвоката в житті кожної європейської держави і суспільства. Наші ж стандарти дещо застаріли і вимагають перегляду і вдосконалення. Норми як чинного, так і нового законодавства в галузі адвокатури мають узгоджуватись із вимогами законодавства ЄС.

Отже, інститут адвокатури в Україні розвивався у рамках європейської правової цивілізації, у генетичному її логічному зв’язку з такими історично-європейськими цінностями як справедливість, верховенство права, законність, правова держава, тощо.А тому, українській адвокатурі необхідно особливу увагу приділити таким європейським стандартам функціонування цього правового інституту:

• незалежність адвокатів у своїй діяльності;

• адвокат повинен діяти в інтересах права в цілому та в інтересах тих людей, чиї інтереси він захищає;

• конфіденційність у діяльності адвоката;

• дух корпоративної єдності, що виявляється у довірі та взаємному співробітництві адвокатів різних країн співтовариства;

• надаючи юридичну допомогу, адвокати повинні додержуватися прав людини і основних свобод, визнаних нормами національного та міжнародного законодавства;

• адвокат має діяти вільно і наполегливо, відповідно до закону і визнаних професійних стандартів і етичних норм.

Закон України "Про адвокатуру" [13], що діє в Україні з 1992 року, за 15 років відіграв важливу роль у розвитку адвокатури України, утвердженні її незалежності, значному розширенні процесуальних прав адвоката, зміцненні гарантій адвокатської діяльності, запровадженні демократичних засад організації адвокатури тощо.

Однак зазначений закон у питанні становлення української адвокатури як правозахисного інституту має значні недоліки. Це, передовсім, відсутність чіткої системи організації адвокатури, всілякі спроби руйнування єдності адвокатів шляхом створення загальнодержавного органу адвокатського самоврядування, недосконалі норми у сфері оподаткування і страхування адвокатів, відсутність достатніх професійних і соціальних гарантій адвокатської діяльності, проблема захисту прав самих адвокатів тощо.

Норми українського законодавства, що стосуються адвокатури, мають збігатися і перебувати у сфері регулювання законодавства Європейського Союзу. Та, як вже зазначалося вище, існують недоліки і прогалини у національному законодавстві, які вкрай необхідно подолати і заповнити. Так, наприклад, українськими адвокатами практично не реалізується право на захист своїх професійних прав, в той час як міжнародні норми регулюють питання правового захисту прав адвокатів. Положення щодо гарантій адвокатської діяльності містяться у статтях «Основних принципів ООН щодо ролі юристів» [9, с.3], який був прийнятий на VIII Конгресі ООН із запобігання злочинам у серпні 1990 року. Цей документ на нормативному рівні дає можливість адвокатам здійснювати їх професійні обов’язки без залякування та переслідування, можливість вільно пересуватись і спілкуватись зі своїм клієнтом у своїй країні та за кордоном, а також виключає можливість піддавати покаранню чи погрожувати його застосуванням, та можливість застосування санкцій до адвокатів за дії, здійснювані, згідно зі встановленими професійними стандартами та обов’язками чи етичними нормами. Основні принципи вказують на особливість адвокатської діяльності у суспільстві, яка має поважатися і гарантуватися урядами при розробці національного законодавства та його застосування адвокатами, прокурорами, суддями, а також органами законодавчої та виконавчої влади. А це означає, що моральна і юридична відповідальність адвоката за дотримання його професійної етики значно зростає як перед державою, так і перед суспільством. Він, своєю чергою, зобов’язаний дотримуватися вимог професійної етики, закріплених “Загальним кодексом правил для адвокатів країн Європейського співтовариства“, прийнятого делегацією країн-учасниць у Страсбурзі в жовтні 1988р [3], та “Правилами адвокатської етики“ [12, с.93], що схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 2 жовтня 1999 року.

Рада Європи щоразу звертає увагу України на нагальну проблему вдосконалення національного законодавства та відповідності його норм вимогам Ради Європи та стандартам СОТ. Особливо підкреслюється необхідність реформування адвокатської професії в Україні, оскільки ця галузь правової системи України потребує докорінних змін. Вже досить тривалий час обговорюється питання реформування системи адвокатури в Україні. Багатьох фахівців у галузі права тривожить питання щодо чинної редакції Закону України «Про адвокатуру» 1992 р., який абсолютно не відповідає вимогам часу та є однією із перешкод у процесі приєднання України до європейської спільноти. Саме позитивістські позиції сприйняття юридичної природи основних прав людини, залишені Україні у спадщину з радянських часів, є перешкодою на шляху приведення української системи захисту до європейського рівня. Адже українські науковці-позитивісти не визнають “de facto” прямої дії конституційних норм про права і свободи людини і громадянина у застосуванні їх при вирішенні судових справ. На думку науковців, застосування цих норм судами можливе лише після їх конкретизації шляхом прийняття законів, які і визначатимуть зміст цих прав та встановлюватимуть обмеження на їх реалізацію. Так, наприклад, прийняття Закону України «Про свободу слова» зможе конкретизувати положення ст. 34 Конституції України, яка закріплює право на свободу слова [97, с.94]. Україна, вступаючи до Ради Європи, зобов’язалася забезпечити виконання зобов'язань щодо адаптації національного законодавства до права ЄС. Тому варто якомога швидше завершити цей довготривалий процес реформування системи адвокатури. Отже, інститут адвокатури, як інститут правозахисту, як інститут в якому основним завданням є захист прав і законних інтересів суб’єктів права, розвивається як в Україні, так і в світі. Саме розвиток міжнародних і регіональних утворень, універсалізація прав людини, сприяють становлення міжнародних стандартів правової допомоги. Можемо з упевненістю сказати, що в Україні настав час універсалізації європейської адвокатури.