Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
На правах рукопису
Святоцька Вікторія Олександрівна
УДК 347.965(477)
Інститут адвокатури України:
становлення та розвиток
Спеціальність: 12.00.01 –
теорія та історія держави, права та політико - правових вчень
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Н
ауковий
керівник:
Кульчицький Володимир Семенович
доктор юридичних наук, професор
Львів-2010
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Теоретичні та методологічні засади історико – правового дослідження становлення та розвитку інституту адвокатури в Україні 13
Історіографія та джерельна база дослідження 13
Методологія дослідження 23
1.3. Адвокатура – невід'ємна складова розвитку європейської правової цивілізації 34
РОЗДІЛ 2. Історико-правове становлення та розвиток адвокатури в Україні 75
2.1. Зародження адвокатської діяльності на українських землях ( кінець IX - середина XVIII ст.) 75
2.2. Становлення адвокатури як самостійного суспільного інституту в Україні (XVIII-поч. XX ст.) 83
2.3. Інститут адвокатури на західноукраїнських землях під час перебування їх під пануванням Австрії та Австро-Угорщини, а також у складі ЗУНР. 96
2.4. Особливості розвитку адвокатури на західноукраїнських землях на початку XX ст. 115
2.5. Адвокатура у державному механізмі Радянської України 131
РОЗДІЛ 3. Становлення адвокатури України як основного інституту правозахисту 143
3.1. Розвиток правових і організаційних засад адвокатури України (1991-2009 рр.) 143
3.2. Впровадження європейських стандартів – основа стратегії розвитку адвокатури України 152
ВИСНОВКИ 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 170
ВСТУП
Актуальність теми.
Інститут адвокатури у такому вигляді, як він існує в наш час, володіє рядом властивостей, які ми вважаємо самі по собі зрозумілими. Проте визнання суспільством ролі адвокатури як єдиного незалежного професійного правозахисного інституту, покликаного захищати права та свободи, представляти законні інтереси особи на основі принципів верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму та конфіденційності, стало можливим у результаті складного історико – правового процесу, який триває і потребує наукового дослідження. Відтак проголошення у статті 59 Конституції України найважливішої соціальної функції адвокатури – забезпечення права на захист від обвинувачення, та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах – поєднало минуле і майбутнє цього інституту. Адвокатура утвердилася у суспільній свідомості як важливий соціальний інститут, унікальність історичного розвитку якого полягає у прогресивних змінах, незалежних від прогресу чи регресу права та держави.
Надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає розуміння та врахування діалектики минулого – майбутнього цього інституту. Як історична цінність адвокатура є системоутворюючим елементом сучасного громадянського суспільства та правової держави.
Отже, перспективи розвитку громадянського суспільства та правової держави в Україні пов’язані у тому числі, і з перспективами розвитку адвокатури. У свою чергу розвиток України як демократичної, соціальної, правової держави потребує її утвердження як впливової європейської держави, гідної членства у Європейському Союзі.
Однією з умов досягнення членства в ЄС є побудова системи адвокатури, яка б відповідала новим суспільно – політичним і економічним реаліям, створення законодавства, норми якого відтворюють модель європейського інституту адвокатури.
Серед історико – правових аспектів євроінтеграційних прагнень України особливе місце займає історія адвокатури, оскільки існування та вивчення цього інституту поза межами європейської правової традиції неможливе. Зміст основних етапів історії адвокатури більшості європейських країн, в тому числі і України, тотожний – це становлення адвокатської професії, професійної спільноти адвокатів, соціального інституту правозахисту.
Україна долучилася і до процесів універсалізації, стандартизації правової допомоги. Вироблені європейські та світові стандарти професійної діяльності слугують для адвокатів України системою орієнтирів при збалансуванні, практичному узгодженні ними своїх багатоманітних професійних прав і обов’язків відповідно до статусу, основних завдань адвокатури та принципів її діяльності. Відтак дослідження інституту адвокатури в Україні як складової загальної історії адвокатури дає змогу не тільки заповнити певні прогалини в історико – юридичному знанні про цей інститут, а й на цій основі сприяти досягненню головної мети – актуалізації історико – правового досвіду адвокатури, тобто пізнання його з вирішенням сучасних нагальних проблем.
Досвід наукового осмислення проблем розвитку інституту адвокатури є цінним здобутком у сфері правознавства, однак він потребує свого подальшого вивчення, узагальнення і використання в цілому. Наукове і практичне опрацювання проблем адвокатури в Україні та у більшості інших пострадянських державах примножується роботою у напрямку розроблення невирішених питань, а також переосмисленням підходів до розуміння понять «адвокатська діяльність», «адвокат», «адвокатура», структури та організації адвокатури, її соціального призначення та місця серед інших соціальних інститутів, етичних засад адвокатської діяльності, сучасного стану законодавства про адвокатуру, тенденції розвитку та інших питань сучасного та майбутнього цього інституту.
Необхідність подальшого наукового осмислення та переосмислення історії адвокатури в Україні зумовлюють зміни підходів до праворозуміння у вітчизняному правознавстві, до розуміння правового захисту та правової допомоги, природи прав і свобод людини і громадянина, переосмислення значення і місця інституту адвокатури у становленні громадянського суспільства та правової держави в Україні, інтеграція нашої держави до Європейського співтовариства, та інші зміни у державно – правовій сфері.
Сьогодні відносини, пов’язані із адвокатською діяльністю, а також правові основи, принципи побудови і функціонування адвокатури в Україні врегульовано Законом України “Про адвокатуру”. Закон, введений в дію 1992 року, побудований на досить демократичних засадах з урахуванням багатьох міжнародно-правових документів, що регламентують діяльність адвокатури. В загальному, концепція Закону України “Про адвокатуру” побудована на загальноприйнятих міжнародних стандартах. Вона неодноразово піддавалась міжнародним експертизам і отримувала позитивні відгуки. Однак, у зв’язку з прийняттям 1996 року Конституції України, інших нормативних актів закон потребує подальшого розвитку, внесення певних змін та уточнень. Зміни повинні бути спрямовані на демократизацію правової системи України, її належне функціонування, створення гарантій захисту прав і свобод людини. Це допоможе посилити правозахисну діяльності адвокатури, забезпечить її організаційне зміцнення, виконання нею конституційних завдань, водночас – підвищення відповідальності адвокатів за виконання своїх професійних обов’язків.
Після прийняття нового Закону про адвокатуру процес подальшого її вдосконалення триває. Проте, без всебічного забезпечення механізму функціонування цього специфічного демократичного інституту, без створення надійних гарантій захисту конституційних прав і свобод громадян, розбудова правової держави може стати проблематичною.
В роботі наведені стандарти організації і функціонування світової адвокатури, які вже закріплені у відповідному законодавстві провідних країн світу та дотримуються на практиці. Дослідження цих стандартів функціонування європейської адвокатури дозволить встановити певні недоліки і прогалини, які існують в українській адвокатурі. Вивчення адвокатури за законодавством деяких зарубіжних держав може вказати на ті недоліки, які існують в організації вітчизняної адвокатури, а також окреслити напрямки подолання прогалин у національному законодавстві.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом наукових досліджень кафедри історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми “Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах”, державна реєстрація № 0105U007451. Науковий керівник теми проф. Тищик Б.Й.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний історико – правовий аналіз інституту адвокатури в Україні.
Відповідно до поставленої мети, дисертантка зосередила увагу на вирішенні таких основних завдань:
– розробити понятійний апарат дослідження інституту адвокатури в Україні;
– проаналізувати проблему історії адвокатури в українській історіографії;
зібрати та узагальнити джерела дослідження;
розробити методологічні основи дослідження історії адвокатури в Україні;
дослідити зародження професії адвоката в античні часи, формування професійних спільнот адвокатів у середньовічній Європі;
вивчити і пояснити поступову трансформацію адвокатури в основний суспільний інститут правозахисту;
виявити історичні зв’язки та наступність у розвитку адвокатури у більшості європейських держав, в Україні в тому числі;
здійснити періодизацію історії адвокатури в Україні, описати основні етапи розвитку адвокатури;
виокремити особливості розвитку інституту адвокатури на українських землях у складі інших держав;
дослідити розвиток законодавства про адвокатуру на різних етапах історії адвокатури;
сформулювати власне концептуальне бачення наступності у розвитку адвокатури України.
Об’єктом дослідження є інститут адвокатури в Україні на різних етапах його розвитку.
Предметом дослідження є історія адвокатури в Україні як історія фахової спільноти у її необхідному зв’язку з іншими соціальними явищами: правом, економікою, державою, від зародження адвокатської професії до формування єдиного незалежного професійного правозахисного інституту.
Методи дослідження.
Методологією дослідження є спеціально сформована для аналізу історії адвокатури в Україні сукупність підходів, методів і прийомів пізнання. Базовим для цієї сукупності був цивілізаційний концептуальний підхід, який створює багато можливостей для дослідження інституту адвокатури в Україні, оскільки акцентує увагу на тому, що інститут адвокатури розвивався в рамках європейської правової цивілізації, у генетичному зв’язку з такими історичними європейськими цінностями як справедливість, верховенство права, законність, правова держава, самоорганізація та самоврядування.
Філософською основою дослідження стала філософія історії, яка базується на критиці історичного пізнання, відносності цього пізнання, історичному характері всіх цінностей, абсолютності становлення і відносності істини, філософії людини як історичної істоти.
Концептуальний підхід і філософія дослідження обумовили систему загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання історії адвокатури.
Методологічну основу дисертаційного дослідження становить система філософських, історичних, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів. У роботі використано, зокрема, діалектичний метод – у процесі виявлення особливостей розвитку інституту адвокатури України. Соціологічний – у процесі визначення чинників, що впливають на діяльність адвокатури. Системно-структурний – у процесі аналізу структури адвокатури. Історико-правовий – у процесі дослідження закономірностей заснування і розвитку адвокатури України. Формально-юридичний – у процесі дослідження нормативно-правових актів, зокрема, Закону України „Про адвокатуру”.
Науково-теоретичною базою дослідження є наукові доробки таких відомих вчених, як Н. Алексєєв, С. Алексєєв, М. Антонович, А. Бойков, Т. Варфоломеєва, І. Гловацький, К. Гутаріна, Ю. Дорошенко, В. Євдокімов, О. Жуковська, В. Зубарєв, О. Святоцький, М. Кобилецький, В. Кульчицький, В. Медведчук, Е. Міхеєва, М. Михеєнко, О. Немировська, П. Пилипчик, С. Підгорний, С. Платонов, А. Ткач, Б. Тищик, О. Скрипник, Ю. Фролов, П. Шевчук, М. Штефан, О. Якименко та ін.
Емпіричною основою роботи є: джерела права Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Польського Королівства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Козацько-Гетьманської держави, Російської імперії, Австро-Угорщини, ЗУНР, УНР за Центральної Ради, УРСР, у яких були правові норми, які свідчили про становлення та розвиток інституту адвокатури на українських землях. Окрім цього, джерельною базою дисертації є Конституція України, ЗУ ”Про адвокатуру”, Кримінально-процесуальний кодекс України та інші нормативно-правові акти, які регламентують організацію та діяльність інституту адвокатури у період становлення та розвитку України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що ця робота є цілісним та самостійним дослідженням, яке присвячено проблемам організації і діяльності адвокатури у період від зародження цього інституту в античних країнах до сьогоднішнього її стану в Україні. У дисертації на основі аналізу архівних матеріалів, відомостей довідкових видань, законодавчих матеріалів комплексно досліджено особливості організації і діяльності, принципи і напрями діяльності, компетенцію та функції адвокатури України.
Наукова новизна дисертаційного дослідження характеризується такими положеннями:
Уперше:
– на основі вивчення нормативно-правових актів і архівного матеріалу доведено, що попри конкретно-історичну непослідовність державної політики стосовно адвокатури, саме вона виявилась найбільш адаптованою до фундаментальних економічних, політичних, соціальних та правових змін, оскільки опиралася на потужну правову позицію і розуміння суспільством її самоочевидної цілісності та необхідності;
– доведено, що адвокатура в Україні пройшла значний історичний шлях розвитку від найбільш простих форм, коли адвокатська діяльність носила консультаційний характер, до спеціалізованих, коли адвокатура вже сформувалася як інститут, і спрямованих на професійний захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина;
– досліджено зародження первинних форм адвокатської діяльності у Європі, зокрема початки адвокатської професії у Римській імперії, де функції представництва та консультування могли здійснюватися не тільки адвокатами, а й прокураторами. З’ясовано статус та коло повноважень цих представників, на основі чого проведено їх розмежування;
– встановлено історичну наступність розвитку інституту адвокатури як визначальну рису її історії;
– викладено термінологічний апарат дослідження історії адвокатури в Україні, встановлено герменевтичний зв'язок теоретичних понять і юридичних термінів, які на відповідному рівні відображали та відображають історико-правовий процес становлення та розвитку адвокатури в Україні;
– встановлено та розкрито зміст функції представництва в судовій системі Київської Русі;
– проведено дослідження правового статусу та функції захисника у періоди перебування українських земель у складі Росії, Австро-Угорщини, Польщі, зокрема: 1) прокуратора за часів польсько-литовської доби; 2) інституту присяжного повіреного за часів перебування українських земель під владою Російської імперії; 3) інституту адвокатури за часів перебування Західної України під владою Польщі у XX ст. та 4) загалом України у складі Радянського Союзу;
– враховуючи дослідження історичного шляху розвитку інституту адвокатури у світі та в Україні, а також чинні вимоги та стандарти щодо інституту адвокатури у Європейському Союзі, запропоновано авторське бачення концепції розвитку адвокатури в Україні.
Набуло подальшого розвитку:
– положення про причини, передумови та обставини розвитку адвокатури в Україні, аргументи на користь того, що процеси її розвитку визначалися чинниками соціально-економічного і політико-правового характеру і в цілому збігалися з подібними у європейських державах, відповідали загальним закономірностям;
– історико-правові знання про співвідношення власного та запозиченого історичного досвіду в еволюції адвокатури в Україні;
– історико-правові засади концепції розвитку адвокатури в сучасній Україні, яка передбачає адаптацію до чинних вимог і стандартів Європейського Союзу щодо інституту адвокатури.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що :
– отримані висновки та теоретичні положення певною мірою поглиблять знання у вітчизняній історико-правовій науці з проблем становлення, функціонування та розвитку інституту адвокатури в Україні та можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях;
– матеріали дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні занять з курсу „Історія держави і права України”, спецкурсу „Адвокатура України”, при підготуванні відповідних навчальних посібників;
– висновки та узагальнення, сформульовані в роботі, можуть бути враховані при проведенні досліджень, спрямованих на реформування інституту адвокатури, з метою запобігання деформацій і помилок.
Структура та обсяг роботи обумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок, у тому числі 20 сторінок списку використаних джерел (253 назви).
Публікації:
1.Святоцька В.О. Деякі питання адаптації законодавства України про адвокатуру до європейських стандартів / В.О. Святоцька // Право України. – 2005. – № 10. – С.87-89.
2.Святоцька В.О. Адвокатура в Україні за магдебурзьким правом / В.О. Святоцька // Право України. – 2006. – № 7. – С.125-126.
3.Святоцька В.О. Європейські стандарти функціонування адвокатури / В.О. Святоцька // Право України. – 2007. – № 12. – С.69-71.
4.Святоцька В.О. Інститут присяжних повірених за судовими статутами 1864 року / В.О. Святоцька // Право України. – 2009. – № 8. – С.147-153.
5.Святоцька В.О. Адвокатська професія в античних країнах / В.О. Святоцька // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2009. – Вип. 49. – С.54-59.
Конференції:
Прийняла участь, та опубліковані тези таких конференцій:
1.Cвятоцька В.О. Практика суду Європейського Союзу в сфері європейського екологічного права: досвід для адвокатури України / Святоцька В.О. // Європейське екологічне право : п’ята міжнар. наук.-практ. конф., (Львів, 31 березня – 04 квітня 2008 р.). – Львів, 2008. – С. 78-80.
2.Святоцька В.О. Організація адвокатури держав – членів Європейського співтовариства (Німеччина, Франція) / Святоцька В.О. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : Матеріали XV регіон. наук.–практ. конф., (Львів, 4-5 лютого 2009 р. ). – Львів, 2009. – С.34-36.
3.Святоцька В.О. Історичні аспекти становлення інституту адвокатури в Україні / Святоцька В.О. // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : Матеріали XVI регіон. наук.–практ. конф., (Львів, 8-9 лютого 2010 р.). – Львів, 2010. – С.83-85.
Дисертаційна робота побудована за тематичним принципом і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.