9. Інститут Верховного комісара із заохочення та захисту прав всіх людей

Інститут Верховного комісара із заохочення та захисту прав всіх людей¹ був заснований на 48-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1993 р.

Верховний комісар ООН з прав людини призна­чається Генеральним секретарем ООН та затверджується Генеральною Асамблеєю. Він обіймає посаду, рівну заступнику Генерального секретаря ООН, та є посадовою особою ООН, що несе основну відповідальність за діяльність Організації Об'єднаних Націй у сфері прав людини.

Верховний комісар з прав людини призначається на чоти­рирічний термін, на нього покладено ряд завдань, зокрема: сприяння і захист ефективної реалізації всіх прав людини; спри­яння міжнародній співпраці в цілях дотримання прав людини; стимулювання і координація дій у сфері прав людини в рамках системи ООН; надання допомоги в розробці нових стандартів у сфері прав людини; сприяння ратифікації договорів про права людини.

Верховний комісар з прав людини ставить перед урядами питання, що викликають стурбованість, реагує на порушення прав людини, а також повинен вживати заходів щодо серйозних порушень прав людини і здійснювати попереджувальні дії.

Основними повноваженнями Верховного комісара є:

- заохочення та захист прав людини;

- надання консультативних послуг та технічної і фінансо­вої допомоги на прохання зацікавлених держав і, за необхідно­сті, регіональних організацій з прав людини з метою підтриман­ня миру та здійснення програм у сфері прав людини;

- розвиток міжнародного співробітництва у сфері заохо­чення та захисту прав людини, в тому числі розширення такого співробітництва;

- підтримання діалогу з урядами всіх країн в цілях забез­печення поваги всіх прав людини;

- здійснення раціоналізації, адаптації, укріплення та оптимізації механізмів ООН у сфері прав людини з метою підвищен­ня їхньої дієвості та ефективності тощо.

Головний недолік для ефективного функціонування цієї міжнародної установи ООН – у Верховного комісара відсутні повноваження для розгляду індивідуальних скарг, тобто отримувати і розглядати повідомлення індивідів і груп осіб про порушення їхніх прав тією чи іншою державою — членом ООН. Основною зброєю проти масових порушень основних прав і свобод людини у Комісара залишаються рекомендації Генеральній Асамблеї, ЕКОСОР та Раді з прав людини.

Отже, виходячи з повноважень, інститут Верховного комі­сара ООН з прав людини є більш політичним, ніж дієвим правозахисним інститутом, що пояснює проведення неодноразових дискусій у Генеральній Асамблеї з приводу доцільності створен­ня та ефективності діяльності цього інституту.

10. Повноваження спеціалізованих установ оон у сфері захисту прав людини: юнісеф, моп, юнеско

Крім вищезгаданих органів ООН існує ряд її підрозділів, створених Генеральною Асамблеєю для виконання вузько спе­ціальних функцій. Діяльність таких органів стосується і прав людини, що витікають з поставлених перед ними завдань та функцій. Вони контролюються та координуються ГА та ЕКОСОР.

В системі ООН функціонує ЮНІСЕФ — Дитячий фонд ООН. Він був створений як тимчасовий орган у 1946 p., але з 1953 р. функціонує на постійній основі. Основна мета діяльно­сті ЮНІСЕФ — захист і підтримка прав дітей на безпечне здо­ров'я, щасливе дитинство, освіту. Програми ЮНІСЕФ спрямо­вані на допомогу дітям і сім'ям і грунтуються на переконанні, що сім'я — це найсприятливіше оточення для дитини. В задачі Фонду входить також співробітництво з урядами з метою забез­печення благополуччя дітей та підлітків.

Серед спеціалізованих установ системи ООН найбільш активну політику в галузі прав людини проводять також Міжна­родна організація праці та Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.

Головною метою Міжнародної організації праці (МОП) є сприяння заохоченню та захисту широкого кола трудових прав людини, а саме: права на працю, права на соціальне забезпечен­ня, прав та свобод профспілок тощо. Різноманітні види діяль­ності МОП стосуються, окрім трудових, ще й ряду соціальних, культурних, політичних та інших прав і свобод людини, напри­клад права на свободу зборів та асоціацій. Організація зробила значний внесок у заборону дитячої праці, становлення прав робітників-мігрантів, регламентацію трудового законодавства для жінок, підлітків, людей похилого віку та інших верств насе­лення. Конвенції МОП захищають права корінних народів тощо. Значним є також внесок МОП у розробку та прийняття міжнародно-правових актів (конвенцій) та процедур опосеред­кованого контролю за їх виконанням. У конвенціях МОП містяться деталізовані й чітко сфор­мульовані норми міжнародного права у сфері трудових відно­син. У сфері основних прав людини вони визначають стандар­ти свободи асоціації (Конвенції № 11, № 84, № 87, № 98, № ПО, № 135, № 141 та ін.); стандарти щодо примусової праці (Конвенції № 35, № 36, № 136); стандарти щодо рівних можли­востей і поводження (Конвенції № 82, № 100, № 117); стандар­ти у сфері умов праці, у сфері соціального забезпечення, сфері колективних трудових відносин та ін. На початок 2008 р. МОП прийняла 187 конвенції та 200 рекомендації з питань трудових відносин¹.

Держави зобов'язані щорічно подавати в МОП доповіді про заходи з реалізації ратифікованих ними конвенцій. Окрім цих функцій, МОП здійснює ще і надання інформації та технічної допомоги державам.

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та куль­тури (ЮНЕСКО) — ця спеціалізована установа ООН, головним завданням якої є сприяння співробітництву між народами шля­хом розвитку освіти, науки та культури в інтересах забезпечен­ня загальної поваги до прав та основних свобод людини. ЮНЕ­СКО виконує значну роботу у сфері сприяння заохоченню прав людини на освіту та культурний розвиток. Велика кількість про­грам була спрямована на боротьбу з неписьменністю в різних регіонах світу. ЮНЕСКО ухвалила ряд правозахисних конвен­цій, наприклад: Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти 1960 p., Конвенцію про охорону всесвітньої куль­турної і природної спадщини 1972 p., Угоду про імпорт матеріалів просвітницького, наукового та культурного характеру 1950 р. Організація має право здійснювати міжнародний контроль за виконанням її конвенцій та направляти рекомендації своїм чле­нам з різних питань.

1 Cassese A. Protection of Human Rights // International Law. — Oxford: University Press, 2001. - P. 352-353.

1 A/R.ES/1904 (XVIII).

1 UN GA Res. 2625.

2 UN GA Res. 3281 (XXIX).

3 A/RES/53/243.

4 A/RES/59/280.

1 Question of the violation of human rights and fundamental freedoms, including policies of racial discrimination and segregation and of apartheid, in all countries, with particular reference to colonial and other dependent countries and territories // E/RES/I235(XLII), Suppl. I -3.

1 Procedure for dealing with communications relating to violations of human rights and fundamental freedoms // Resolution I503<XLV[IT) of the Eco­nomic and Social Council.

1 Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 48/141 «Верховний комісар із заохочення та захисту всіх прав людини» віл 20 грудня 1993 року. таріату для Комісії з прав людини, наглядових органів за дотри­манням договорів (експертних комітетів, що контролюють дотримання договорів) й інших органів ООН з прав людини. Воно також веде роботу у сфері прав людини на місцях, надає консультаційні послуги і технічну допомогу. За даними УВКПЛ, установа отримує 400000 повідомлень про порушення прав людини щорічно.