7. Процедури розгляду індивідуальних повідомлень відповідно до резолюцій 1235 та 1503 екосор

У 1947 р. Комісією з прав людини була зроблена заява про те, що вона «не має повноважень здійсню­вати будь-які дії стосовно скарг з прав людини». Комісія відмовляла у розгляді скарг про порушення прав людини в дер­жавах - членах ООН, зокрема, й тому, що навіть такі постійні члени Ради Безпеки ООН як Франція, Великобританія, США мали на той час внутрішні проблеми щодо расизму і расової дискримінації (у США до 1960-х р. XX ст. були чин­ними різні расистські закони, тоді як держава була зобов'язана положеннями Статуту ООН щодо прав людини).

У 1966 р. ЕКОСОР вирішила майже вдвічі збільшити кількість членів Комісії. Після цього до її складу входило 32 члени, з яких 20 були представниками країн, що розвиваються. Представники цих країн наполягали на впровадженні міжнародної петиційної системи, у зв'язку з чим Комісія погодилась розглядати щорічно питання про порушення прав людини та основних сво­бод, включаючи політику расової дискримінації та сегрегації і політику апартеїду у всіх країнах, а особливо в колоніях та на інших залежних територіях.

У 1967 р. ЕКОСОР ухвалила резолюцію 1235, яка уповноважувала Комісію з прав людини та Підкомісію з питань запобігання дискримінації і захисту меншин вивчати інформа­цію, що міститься в повідомленнях фізичних осіб, «стосовно грубих порушень прав людини та основних свобод, що мають свій прояв у політиці апартеїду, яка проводиться в Південно-Африканській Республіці... та расової дискримінації, що особ­ливо практикується в Південній Родезії», та «після ретельного дослідження ситуацій, що свідчать про послідовні порушення прав людини, доповідати та надавати рекомендації ЕКОСОР¹¹. Відповідно до резолюції 1235 Комісія здійснює різні пуб­лічні процедури нагляду за дотриманням прав людини. Такі процедури є публічними, а не конфіденційними, як процедури, передбачені в резолюції 1503. Комісія може розслідувати пору­шення прав людини, які здійснюються в певній країні (Афгані­стані, Кубі, Сальвадорі, Гвателупі, Ірану, Іраку), чи розглядати певні грубі порушення прав людини у всьому світі (тортури, найманство, виконання покарань, релігійна нетерпимість, про­даж дітей), робити доповіді ЕКОСОР і давати рекомендації щодо їх усунення.

У відповідності з процедурами резолюції 1235 Комісія ство­рила різні тематичні механізми («спеціальні процедури»²) кон­тролю за додержанням прав людини. До них належать групи спеціальних доповідачів, незалежних експертів, представників Генерального секретаря та представників Комісії з прав люди­ни.

Одним з перших тематичних механізмів стала ухвалена у 1980 р. Робоча група з насильницьких або недобровільних зник­нень. З моменту створення Робоча група розглянула понад 50000 таких справ з 70 країн. Члени групи відвідали країни, де ця проблема є найбільш гострою (Болівія, Перу, Сомалі, Мек­сика, Філіппіни та ін.).

Іншим важливим тематичним механізмом є заснована у 1991 р. Робоча група з довільного затримання, яка має мандат: а) досліджувати випадки довільного затримання або будь-якого іншого затримання не узгоджено з міжнародними стандартами, які містяться в Загальній декларації прав людини та у відповід­них міжнародно-правових документах, ухвалених заінтересова­ними державами, за умови, що у таких справах не було ухвале­но ніякого заключного рішення національними судами у відпо­відності з національним законодавством; Ь) шукати і отримува­ти інформацію від урядів та міждержавних і недержавних орга­нізацій, також від занепокоєних індивідів, їхніх сімей та пред­ставників; с) надавати ґрунтовну доповідь Комісії на її щорічній сесії. Мандат Робочої групи є єдиний недоговірний механізм, який спеціально передбачає розгляд індивідуальних скарг.

Багато зусиль щодо контролю за дотриманням прав люди­ни докладала Комісія завдяки функціонуванню тематичного механізму спеціальних доповідачів та незалежних експертів.

Щодо захисту прав людини в певних країнах, то 14 неза­лежних експертів відповідають за ситуацію в Афганістані (з 1984 p.), Ірані (1984 p.), колишній Югославії (1992 p.), М'янмі (1992 p.), Камбоджі (1993 p.), Екваторіальній Гвінеї (1993 p.), окупованих територіях Палестини (1993р.), Сомалі (1993 p.), Судані (1993 p.), Демократичній Республіці Конго (1994 p.), Бурунді (1995 p.), Гаїті (1995 p.), Руанді (1997 p.).

З 1982 р. ситуацію щодо брутальних, найбільш поширених, масових порушень певних прав людини вивчають і готують доповіді 16 спеціальних доповідачів. Серед них спеціальні доповідачі з питань: катувань (1985); релігійної ворожнечі (1986); найманства (1987); продажу дітей, дитячої проституції і порнографії (1990); збройних конфліктів (1993); права на розвиток (1998); права на освіту (1998); права на адек­ватне житло (2000); права на достатнє харчування (2000) тощо. Отримані результати спря­мовуються Раді (заключення, рекомендації), але їх діяльність не має безпосереднього дієвого впливу на будь-яку країну. Повно­важення спеціальних процедур, якщо вони стосуються певної країни, переглядаються щорічно, а тематичні повноваження — кожні 3 роки.

Таким чином, резолюція 1235 встановила процедури та меха­нізми вивчення, а не розгляду індивідуальних скарг.

В цьому напрямку важливе значення мала резолюція Економічної та Соціальної Ради 1503 від 27 травня 1970 р. з питань про проце­дуру розгляду повідомлень стосовно порушень прав людини та основних свобод¹. У 2000 році Економічна і Соціальна Рада внесла певні зміни до даної процедури.

Резолюцією 1503 ЕКОСОР уповноважує Підкомісію з питань запобігання дискримінації і захисту меншин призначи­ти робочу групу з числа її членів у складі не більше п'яти осіб з належним дотриманням принципу географічного розподілу, яка збиратиметься раз на рік на закриті засідання тривалістю не більше десяти днів безпосередньо перед сесією Підкомісії для розгляду всіх повідомлень, включаючи відповіді урядів на ці повідомлення, отримані Генеральним секретарем (п. 1).

ЕКОСОР доручає Підкомісії з питань запобігання дискри­мінації і захисту меншин розглядати на закритих засіданнях повідомлення, направле­ні їй у відповідності з рішенням більшості членів робочої групи, і будь-які відповіді урядів, що їх стосуються, іншу відповідну інформацію з метою визначити, чи слід звернути увагу Комісії з прав людини на особливі ситуації, які свідчать про система­тичні, достовірно підтверджені грубі порушення прав людини і які вимагають розгляду Комісією (п. 5).

Рада ухвалила, зокрема, «якщо Комісія з прав людини призначає спеціальний комітет для проведення розслідування з відома зацікавленої держави, то: а) склад цього комітету визна­чається Комісією; члени комітету є незалежними особами, компетентність і безсторонність яких не викликає сумнівів; питання про їх призначення налається такому уряду для отри­мання його згоди; Ь) комітет сам встановлює свої правила про­цедури; комітет застосовує правило кворуму; комітет уповнова­жений отримувати повідомлення і заслуховувати свідків (виділе­но. — В.М.), якщо це необхідно; розслідування проводиться з відома зацікавленого уряду; с) робота комітету носитиме конфі­денційний характер, справи розглядатимуть на закритих засі­даннях, повідомлення не підлягатимуть ніякому розголосу* (п. 7). Така процедура є конфіденційною, доки Комісія не прийме рішення надати рекомендації ЕКОСОР. ЕКОСОР приймає рішення опубліковувати матеріали, що стосуються порушення прав та свобод в конкретних країнах. Проте, починаючи з 1987 р. головуючий Комісії має повноваження офіційно об'являти, в яких країнах обговорюються ситуації на основі процедури, передбаченої резолюцією 1503 (XLVIII).

Як зазначалося, повідомлення відповідно до процедури 1503 можуть бути подані фізичною особою або групою осіб, якщо їх права були порушені або якщо вони безпосередньо або з надій­ного джерела дізнались про порушення прав людини. Повідом­лення можуть бути подані протягом розумного періоду з часу використання всіх можливих національних засобів захисту порушених прав.

Повідомлення не можуть подаватись анонім­но, без подання достатніх доказів, носити образливий чи полі­тичний характер або грунтуватись лише на інформації з засобів масової інформації.

Першочерговою характеристикою повідомлення є те, що воно має нести в собі інформацію про масові та грубі порушення прав людини. В петиції повинно бути зазначено такі детальні обставини, як прізвища, імена, місце, посадові особи чи органи, пов'язані з цим пору­шенням і підтверджені суттєвими доказами, наприклад, пока­зами свідків.

Особа, яка подає петицію, повинна продемонстру­вати, що порушення вже відбулось та всі національні засоби захисту були використані. Має бути порушено права, що пере­дбачені Міжнародним Біллем прав людини.

Найбільш часто повідомлення подають неурядові організації. У липні 1996 p., внаслідок трьох років обговорення ЕКОСОР ухвалила нову схему проведення консультацій з міжнарод­ними та національними неурядовими організаціями. У резуль­таті була прийнята резолюція 1996/31, в якій передбачаються нові правила для проведення консультацій між ЕКОСОР і неурядовими організаціями. У ній викладені стандартні умови для акредитації неурядових організацій на конференціях ООН, спрощений процес подачі заяв для отримання консультативно­го статусу при ЕКОСОР і надано право національним неурядо­вим організаціям звертатися з проханням про надання їм кон­сультативного статусу при ЕКОСОР.

«Загальний статус» нада­ється визнаним міжнародним неурядовим організаціям, які зай­маються практично всіма питаннями, та є на порядку денному ЕКОСОР. «Особливий консультативний статус» надається тим неурядовим організаціям, які спеціалізуються в галузі лише пев­них питань, що входять до компетенції ЕКОСОР. «Обмежений статус» надається неурядовим організаціям, які, на думку ЕКО­СОР, можуть періодично допомагати їй в роботі.