5. Підкомісія із заохочення та захисту прав людини як орган оон у сфері контролю за додержанням прав людини на універсальному рівні.

На своїй першій сесії у 1947 р. Комісія з прав людини засну­вала Підкомісію з попередження дискримінації та захисту меншин, яка у 1999 р. була перейменована ЕКОСОР на Підкомісію з зао­хочення та захисту прав людини. До складу Підкомісії входять 26 експертів, які виконують свої повноваження протягом чотирьох років. Розподіл місць здійснюється за обумовленим географіч­ним принципом.

Комісія визначила серед основних її завдань такі: здійснювати дослідження головним чином в світлі Загаль­ної декларації прав людини та давати рекомендації Комісії з прав людини стосовно попередження будь-якої дискримінації прав людини та основних свобод і захисту расових, національ­них, релігійних, мовних меншин; та виконувати будь-які інші функції, які можуть бути доручені їй ЕКОСОР та Комісією з прав людини.

Члени Підкомісії обираються Комісією з прав людини з осіб, запропонованих урядами країн. На відміну від членів Комісії, які є представниками урядів країн - членів, члени Під­комісії працюють в особистій якості. Вони збиралися на щоріч­ні сесії у Женеві протягом чотирьох тижнів до 1999 р. та трьох тижнів — з 2000 р. У засіданнях Підкомісії мають право брати участь спостерігачі від держав, органів ООН та її спеціалізова­них установ, міждержавних та недержавних організацій, які мають консультативний статус у ЕКОСОР.

Нині Підкомісія має шість робочих груп: Робоча група з повідомлень (розглядає індивідуальні скарги); Робоча група з питань сучасних форм рабства; Робоча група з питань корінних народів; Робоча група з питань національних меншин; Робоча група з питань здійснення правосуддя та Робоча група з міжна­ціональних корпорацій.

Незважаючи на постійну критику як вчених, так і практи­ків щодо слабкості та подекуди й упередженості у діяльності Комісії з прав людини та її Підкомісії, тривалий час саме ці органи ООН відігравали найважливішу роль у сфері контролю за додержанням прав людини на універсальному рівні. Проте з метою вдосконалення цих міжнародних механізмів 15 березня 2006 р. у рамках ООН на грунті Комісії ООН з прав людини була створена Рада ООН з прав людини.

6. Рада з прав людини як допоміжний орган га оон

У своїй доповіді на 51 сесії ГА ООН від 21 березня 2005 р. під назвою «При більшій свободі: до розвитку, безпеки і прав людини для всіх»¹ Генеральний секретар ООН запропонував створити Раду з прав людини. Нова Рада з прав людини дозволить провести ретельну переоцінку ефек­тивності міжурядового механізму Організації Об'єднаних Націй при розв'язанні проблем прав людини.

15 березня 2006 р. Генеральна Асамблея ухвалила резолю­цію 60/251 про створення Ради з прав людини. У преамбулі визнається, що мир і безпека, розвиток і права людини є тими принципами, на яких заснована система Орга­нізації Об'єднаних Націй. Всі права людини носять універсальний, неподільний, взаємопов'язаний, взаємо­залежний і взаємодоповнюючий характер. Рада повинна:

- відповідати за сприяння загальній повазі і захисту всіх прав людини і основних свобод для всіх без будь-яких відмінностей і на справедливій і рівній основі;

- розглядати ситуа­ції, пов'язані з порушенням прав людини, включаючи грубі і систематичні порушення, і давати щодо них свої рекомендації;

- служити форумом для обговорення тематичних питань щодо всіх прав людини;

- давати рекомендації Генеральній Асамблеї щодо подальшого розвитку міжнародного права в галузі прав людини;

- сприяти повному виконанню зобов'язань в галузі прав людини;

- на основі об'єктивної і достовірної інформації провести всеосяжні періодичні огляди виконання кожною державою її зобов'язань і обов'язків в галузі прав людини; такий огляд повинен бути механізмом співпраці, заснованим на інтерактивному діалозі з відповідною країною за її активної участі і з урахуванням її потреб у створенні потен­ціалу;

- давати рекомендації щодо заохочення і захисту прав людини;

- представляти щорічну доповідь Генеральній Асамблеї;

- Рада повинна виконувати, аналі­зувати, вдосконалити і раціоналізувати всі мандати, процедури, функції і обов'язки Комісії з прав людини для збереження системи спеціальних процедур, експертних консультацій і процедури подачі скарг; Рада повинна заверши­ти цей огляд протягом року після проведення своєї першої сесії;

До складу Ради будуть входити 47держав - членів, кожна з яких буде обиратися більшістю членів Генеральної Асамблеї шляхом прямого таємного голосування; члени Ради повинні обиратися на основі принципу справедли­вого географічного розподілу, а місця в Раді повинні розподіля­тися між регіональними групами таким чином: група африкан­ських держав — 13 місць; група азіатських держав — 13 місць; група східноєвропейських держав — 6 місць; група держав Латинської Америки і Карибського басейну — 8 місць і група західноєвропейських і інших держав — 7 місць; члени Ради повинні виконувати свої повноваження протягом трьох років і не мають права на негайне переобрання після двох підряд тер­мінів повноважень.

Членство в Раді відкрите для всіх держав – членів ООН; Генеральна Асамблея біль­шістю у дві третини голосів присутніх членів, що беруть участь в голосуванні, може припинити членство в Раді будь-якого члена Ради, який здійснює грубі і систематичні порушення прав людини.

Рада проводить не менше трьох сесій на рік, включаючи основну сесію, причому загальна тривалість цих сесій повинна складати не менше десяти тижнів. Спеці­альні сесії проводяться на вимогу одного з членів Ради при підтримці однієї третини членів Ради.

Особливості нового органу ООН з прав людини.

1. Держави - члени вирішили зробити Раду з прав люди­ни не головним органом ООН, а допоміж­ним органом Генеральної Асамблеї.

2. Рада служить форумом для обговорення тематичних питань, пов'язаних з правами людини. Основним напрямом її роботи є допомога державам у виконанні зобов'язань в галузі прав людини на основі діалогу, створення потенціалу і надання технічної допомоги. Рада надає рекомендації Генеральній Асам­блеї щодо подальшого розвитку міжнародного права у сфері прав людини.

3. На відміну від Комісії з прав людини, яка була підпоряд­кована Економічній і Соціальній Раді у складі 53 членів ООН, Рада з прав людини є допоміжним органом Генеральної Асам­блеї і, отже, підзвітна всім державам - членам ООН.

4. До складу Ради входять 47 держав - членів у порівнянні з 53 членами Комісії з прав людини. Нова процедура вибору чле­нів Ради вимагає абсолютної більшості голосів членів Генераль­ної Асамблеї, в той час як вибори в Комісію з прав людини здійснюються 53 членами Економічної і Соціальної Ради на основі більшості голосів присутніх, що беруть участь в голосу­ванні. Членство в Раді відкрите для всіх держав - членів ООН, кожна з яких обирається більшістю членів Генеральної Асамблеї шляхом прямого таємного голосування.

5. Члени Ради зазнають універсальної періодичної перевір­ки протягом терміну їх повноважень. Протягом року після про­ведення своєї першої сесії Рада визначає умови функціонуван­ня і необхідні часові рамки для універсального механізму про­ведення періодичних оглядів.

6. Генеральна Асамблея більшістю у дві третини голосів присутніх членів, шо беруть участь в голосуванні, може припи­нити членство в Раді будь-якого члена Ради, який здійснює грубі і систематичні порушення прав людини. У попередньому органі така можливість була відсутня.

7. Рада перебуває в Женеві й регулярно збирається на засі­дання протягом року, проводячи не менше трьох сесій на рік, включаючи основну сесію. Загальна тривалість цих сесій стано­вить не менше десяти тижнів, тоді як Комісія засідала шість тижнів на рік. Рада також має можливість провести, за необхід­ності, спеціальні сесії на вимогу одного із членів Ради за під­тримки однієї третини членів Ради.

8. Спостерігачі, неурядові організації, міжурядові організа­ції, національні установи, що займаються питаннями прав людини, і спеціалізовані установи беруть участь у роботі Ради на тих самих умовах, на яких вони брали участь в роботі Комі­сії.

Основні наглядові механізми і спеціальні процедури Рада з прав людини та Підкомісії з питань заохочення і захи­сту прав людини: резолюція ЕКОСОР 1235 від 6 червня 1967 р. та резолюція ЕКОСОР 1503 від 27 травня 1970 р. (пере­глянутої у 2000 p.), резолюція ЕКОСОР 1996/31 1996 p., а також передбачені системою так званих тематичних механізмів.