13

Лекція №2 Особливості функціонування міжнародно –правового механізму контролю за дотриманням прав людини оон План

1. Нормативне закріплення першоджерел принципу поваги прав людини у Статуті ООН.

2. Генеральна Асамблея ООН як один з міжнародно-правових механізмів сприяння здійснення прав і свобод людини.

3. ЕКОСОР як орган ООН, відповідальний за виконання функцій ООН, в том числі і у сфері прав людини.

4. Механізми контролю Комісії з прав людини (1946 — 2006 pp.) до створення Ради з прав людини.

5. Підкомісія із заохочення та захисту прав людини як орган ООН у сфері контролю за додержанням прав людини на універсальному рівні.

6. Рада з прав людини як допоміжний орган ГА ООН.

7. Процедури розгляду індивідуальних повідомлень відповідно до резолюцій 1235 та 1503 ЕКОСОР.

8. Комісія ООН щодо статусу жінок як міжнародно-правовий механізм захисту прав людини у галузі захисту прав жінок.

9. Інститут Верховного комісара із заохочення та захисту прав всіх людей.

10. Повноваження спеціалізованих установ ООН у сфері захисту прав людини: ЮНІСЕФ, МОП, ЮНЕСКО

1. Нормативне закріплення першоджерел принципу поваги прав людини у Статуті оон.

Допомогти державам більш ефективно використовувати можливість проведення узгодженої політики у сфері прав люди­ни покликані міжнародні міжурядові організації. Саме в рамках ООН, яка нині складається з 193 держави-члени, приймаються найважливіші багатосторонні угоди з прав людини і забезпечу­ється розвиток інших напрямків міждержавного співробітниц­тва у цій сфері. Статут ООН, своєрідна конституція — основний закон між­народного права (cтаття 103 Статуту ООН: «У тому разі, коли виявиться, що зобов'язання Членів Організації за цим Статутом суперечать їхнім зобов'язанням за якою-небудь іншою угодою, переважну силу мають зобов'язання за цим Статутом”), містить низку положень стосовно прав людини. Преамбула: «Ми, Народи Об'єднаних Націй, сповнені рішучості ...утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок ... сприяти ... поліпшенню умов життя при більшій свободі ... вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей».

У пункті 3 ст. 1 наголошується, що одна з першочергових цілей ООН поля­гає «в заохочуванні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії».

Основ тендерної політики стосується ст. 8 Ста­туту: «Організація Об'єднаних Націй не встановлює ніяких обмежень щодо права чоловіків і жінок брати участь на будь-якій посаді і на однакових умовах в її головних і допоміжних органах».

Пункт 1 ст. 13 передбачає ком­петенцію Генеральної Асамблеї організовувати дослідження і робити рекомендації, зокрема, з метою «сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії».

Важливими є ст.ст. 55 та 56. ООН сприяє «загальній повазі і додержанню прав людини й основних свобод для всіх, без різ­ниці раси, статі, мови і релігії» (п. с, ст. 55). Останнє положен­ня ст. 55 частіше за все розглядається у контексті ст. 56, яка визначає: «Всі Члени Організації зобов'язуються вдатися до спільних і самостійних дій у співробітництві з Організацією для досягнення цілей, визначених у статті 55». Аналізуючи ці стат­ті, дослідники доходять різних висновків. Одні вказують на те, що у ст. 55 Статуту зазначені цілі Організації, тоді як ст. 56 містить чітке юридичне зобов'язання держав - членів ООН щодо досягнення таких цілей, зокрема поваги прав людини. Інші вказують на те, що положення Статуту ООН щодо прав людини є вельми загальні та невизначені і не містять жодних чітких юридичних прав.

ООН створила під своїм керів­ництвом міжнародну систему опіки, одне з провідних завдань якої, відповідно п. с) ст. 76 Статуту, полягає в тому, щоб «зао­хочувати поважання прав людини й основних свобод для всіх. без різниці раси, статі, мови і релігії, і заохочувати визнання взаємозалежності народів світу». Щодо населення несамоврядних територій, члени Організації погодилися «розвивати самов­рядування, враховуючи належним чином політичні прагнення цих народів...» (п. Ь) ст. 73). Звернемо увагу на те, що йдеться про самоврядування, а не принцип рівноправності і самовизна­чення.

Багато вчених не без підстав уважають, що всі положення Статуту ООН щодо прав людини є компромісом між існуючи­ми на той час групами соціалістичних, західних та латиноаме­риканських країн, які мали різні погляди і впливали на вирі­шення цього питання (від проголошення ідеї прав людини до створення міжнародного суду з прав людини). ¹Компроміс полягає у тому, що Статут: не містить положень про захист прав людини чи засобів його здійснення; не містить будь-яких зобов'язань щодо чітких дій, спрямованих на заохо­чення загальної поваги і додержання прав людини й основних свобод (ст. 55, 56); містить вкрай обмежені повноваження Гене­ральної Асамблеї у сфері сприяння здійсненню прав людини — організовувати дослідження і робити рекомендації (ст. 13) із застереженням, яке міститься у п. 7 ст. 2 про позбавлення права втручатися у справи, що по суті входять у внутрішню компетен­цію будь-якої держави; містить принцип рівноправності і само­визначення народів як керівний принцип самої Організації, а не держав - учасниць (п. 2 ст. 1; ст. 55) з посиланням на самовря­дування народів несамоврядних територій (п. b ст. 73) та самов­рядування або незалежність населення територій під опікою (п. b ст. 76).

Статут ООН визначає лише як ціль цієї організації «заохочен­ня та розвиток поваги до прав людини і основних свобод»(п. З ст. 1), для здійснення якої сприяє «загальній повазі і додержанню прав людини й основних свобод» (п. с ст. 55).

Як самостійний принцип - принцип поваги прав та основних свобод людини вперше було сформульовано у Заключному акті НБСЕ 1975 р. Однак міжнародний контроль та сприяння заохоченню й захисту прав людини на універсальному рівні здійснюється саме ООН, без­посередньо Генеральною Асамблеєю, Економічною і Соціаль­ною Радою і такими спеціалізованими установами, як Рада ООН з прав людини, Підкомісія з питань заохочення і захисту прав людини, Комісія щодо статусу жінок. Варто також підкрес­лити вплив Ради Безпеки, Ради з Опіки та Міжнародного Суду у цій сфері.