28. Перехід українських земель під владу Литви

Литовці у XIII—XIV ст. дуже активно діяли й мали значний вплив на політичні процеси в Східній Європі. Розбудовуючи власну державу, вони вели напружену боротьбу з німецьким Тевтонським орденом у Балтії, воювали з поляками на Заході" татарами на Сході та Півдні. Проте джерела не згадують про збройну боротьбу українців проти литовських військ чи ворожнечу з литовцями, хоча немало розповідають про опір польському та угорському втручанню, монголо-татарській навалі.

За часів Вітеня (1293 — бл. 1315) та особливо Гедиміна до Литви перейшли землі українського Полісся над Прип'яттю і Горинню.

Гедимін, Гедимінас (1316—1341) — великий князь литовський починаючи з 1316 p., першим почав титулувати себе "королем Литовців і Руських". Проводив політику ЗІ збирання "руських земель", застосовуючи дипломатичні, династичні та воєнні заходи. Його васалами стали мінський, лукомський, друцький, берестейський, дорогичинський князі. 1340 р. на Волині правив його син Любарт-Дмитро. Видав доньку Алдону за сина польського короля Володислава Локетека Казимира; Інша донька, Марія, стала дружиною тверського князя Дмитра Михайловича. Таким чином він підтвердив претензії своєї династії бути однією з найвпливовіших у Східній Європі.

Сини Гедиміна — Ольгерд (1296—1377) та Кейстут (1297—1382), які правили разом з 1345 p., об'єднали всі литовські землі та продовжили політику батька на розширення Великого князівства Литовського. Ольгерд взяв під свій контроль значну частину українських земель — Чернігово-Сіверщину (1355), Київщину, Поділля (1362, після розгрому татар біля Синіх Вод). Його боротьба з Казимиром закінчилась приєднанням до Великого князівства Литовського більшої частини Волині (крім Белзької та Холмської земель). Він залишив правити в українських землях князів з роду Рюриковичів, руська (давньоукраїнська) мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського. Рід Гедиміновичів — один з най розгалуженіших у Східній Європі того часу. Від синів Гедиміна вели генеалогію князі Острозькі, Заславські, Корецькі, Чарторийські, Вишневецькі, Сангушки, Збаразькі та ін.

Причини входження земель до ВКЛ:

- Криза в Галицько-Волинській державі і її занепад

- Зміцнення сусідів Галицько-Волинської держави, які прагнули розширення за рахунок українських територій

- Необхідність боротьби з Ордою та пошук союзника для цього

Включення українських земель до складу ВКЛ здійснювалось у 2 етапи:

1) 1320 – 1340 рр. – пов’язане з діяльністю з литовським князем Гедиміном. Він розбудовує місто Вільно, починає будувати замки. Приєднує території Волині, де посадив своїм намісником сина Люберта. Далі захоплює Київ и Київщину, адже володіння Києвом давало йому право на Руську спадщину. В Києві сідає намісник Гедиміна. До початку 40 рр. підкорив Північну територію України. Помирає в 1341 р. У 1344- 1345 рр. після нищивного походу польського короля Казимира III Галичина поступово переходить під владу Польщі. (Польське королівство остаточно захопило Галицьку і Холмську землі у 1387 році)

2) 1340 – 1360 рр. – пов’язане з діяльністю Ольгерда. За князя Ольґерда почалося масове входження українських земель: Волинь, у 1357—1358 рр. — Чернігово-Сіверщина, 1363 року — Поділля; у 1362 — 1363 років — Київщина; Брацлавщина та Переяславщина. Посадив в Києві намісником свого сина. Ольгерд спробував звільнитись від данини та політичного контролю орди. Так, у 1362 р. відбулась Битва на Синіх Водах, де була застосована нова тактика проти ординців. Наслідок: звільнення руських земель від регулярної данини і політичного контролю орди. Ольгерд фактично приєднує українські степи до Литви.