115. Закарпаття у складі Чехословаччини.

3.1. Проголошення об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. 8 травня 1919 р. зібралися представники ужгородської, хустської і пряшівської народних рад і, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили об'єднання Закарпаття з Чехословаччиною. На це рішення великою мірою вплинула діяльність закарпатської еміграції, представники якої вели переговори з чехословацькими діячами, головним чином з Т. Масариком, з метою включення Закарпаття до майбутньої республіки чехів і словаків на федеративних основах. Проведений плебісцит серед закарпатських громад дав 2/3 голосів на користь приєднання. На підставі цих актів народного волевиявлення та в результаті дипломатичних зусиль чехословацьких політиків, Паризька мирна конференція і Сен-Жерменський мирний договір (10 вересня 1919 р.) санкціонували передачу Закарпаття до складу Чехословаччини, де цьому краю гарантувався автономний статус.

3.2. Особливості національно-культурного і соціально-економічного стану Закарпаття у складі Чехословаччини. Чехословацьке панування на Закарпаття позначилося рядом реформ, більшість яких мала позитивні наслідки. 3 другого боку, було проведено низку заходів, які йшли врозріз із прагненням закарпатських українців до самоуправного життя. Політико-культурний розвиток Закарпаття 1920-1939 pp. відбувався на основі поєднання чехословацького централізму і місцевим автономізмом. Закарпаття було виділене в окремий адміністративний край «Підкарпатська Русь», але поза його межами лишилося близько 100 тис. українців у Словаччині.Український рух, спираючись на живий зв'язок з народом, ініційований молодшою інтелігенцією, що вийшла переважно з низів (учительство, студенти), на противагу до старої інтелігенції й угрофільського священства, мав помітні успіхи. Діяльність товариства «Просвіта» з мережею читалень по всьому краго (у 1936 р. - 14 філій і 233 читальні), «Учительської громади» (у 1935 - 1 650 чл.), національного театру, хору в Ужгороді і, зокрема, українське шкільництво та вплив української преси спричинили досягнення українського національного руху на Закарпатті.За чехословацького режиму на Закарпатті чимало було зроблено у справах технічної відбудови та соціальної організації краю (нові шляхи, модернізація міст, громадські будови, лікарні, соціальна допомога мешканцям Верховини тощо). Але владі Чехословаччини не вдалося розв'язати проблеми безземелля й безробіття серед українського населення.3.3. Особливості політичного життя Закарпаття. Особливістю політичного життя Закарпаття, що перебувало у складі Чехословаччини, була відсутність власне українських партій. Українські суспільні та політичні групи схилялися до певних національно-культурних поглядів, традицій, що склалися в регіоні. Серед них було три основних течії: - русофільство, що базувалося на переконанні, що карпатоукраїнці - частина російського народу, яка денаціоналізувалася під впливом певних історичних умов; - русинство, прихильники якого бачили в карпатоукраїнцях окремий народ; - українофільство, що орієнтувалося на возз'єднання всіх українських земель у незалежну державу.3.4. Утворення Карпатської України. Після Мюнхенської угоди західних держав (вересень 1938 р.) відбулося розчленування Чехословаччини нацистською Німеччиною. Влада центрального уряду Праги становилася номінальною. Закарпаття здобуло автономію. У жовтні 1938 р. було створено автономний уряд, який спочатку очолили русофіли. Того часу як русофіли в більшості підтримували Угорщину, українці виступили за побудову автономної Карпатської Української держави у федеративному зв'язку з чехами і словаками. 3 26 жовтня 1938 р. головою уряду Карпатської України (назва української держави в Закарпатті; інші назви - Карпатська Русь, Підкарпатська Русь та ін.) став А. Волошин. Новий політично-правний статус Закарпаття визначив конституційний закон Чехословаччини від 22 листопада 1938 p., за яким краєм мав керувати окремий автономний уряд, а законодавча влада мала перебувати в руках обраного сейму (парламенту) Карпатської України. Після Віденського арбітражу (2 листопада 1938р.), який передав Угорщині південну частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове, столицю краю було перенесено до Хусту. 3 великим піднесенням розпочалося будівництво різних ділянок національного життя. 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до першого сойму Карпатської України, які дали значну перемогу Українському національному об'єднанню (86% з усіх, що мали право голосувати). Однак міжнародні події перешкодили нормальному розвиткові автономії Карпатської України. Угорці і поляки домагалися створення спільного угорсько-польського кордону в Закарпатті та посилали диверсійні групи з метою ширення занепокоєння і неладу. Будапешт і Варшава вживали заходи в Берліні з метою одержати згоду А. Гітлера на окупацію Закарпаття.3.5. Проголошення незалежності Карпатської України й угорська окупація. 15 березня 1939 р., одночасно з окупацією Чехії та Моравії, А. Гітлер доручив Угорщині окупувати Закарпаття. На оборону Карпатської України стали військові формування «Карпатської Січі» (організації, яка була створена для оборони краю), які не в силі були захистити країну проти вдесятеро переважаючого угорського війська (близько 40 тис).За декілька годин до початку окупації Закарпаття, 15 березня 1939 р. зібрався сойм Карпатської України, який проголосив незалежність цієї країни, прийняв конституцію й обрав президентом Карпатської України А. Волошина. Державною мовою в Карпатській Україні була проголошена українська. Населення краю прагнуло возз'єднатися в єдиній Українській державі.Але цього ж дня, 15 березня 1939 p., Закарпаття було окуповане військами Угорщини. Угорська окупація Закарпаття була зв'язана з терором та репресіями проти українських політичних і громадських діячів. А. Волошин разом з урядом Карпатської України змушений був емігрувати. Замість обіцяної автономії, угорці проводили політику мадяризації (мадяри - інша назва угорців) в культурному житті й адміністрації. Будапешт штучно інспірував творення «русинської» мови і культури, підтримуючи діяльність русофілів, проте гостро переслідуючи кожну спробу української активності. Угорці окупували Закарпаття протягом 1939-1944 pp.

117. П'ятирічки — централізовані державні перспективні плани, які були спрямовані на розвиток економіки, техніки, науки, освіти та культури в СРСР на 5 років. За Сталіна п'ятирічки мали юридичну силу закону, робилися великі зусилля й вживалися різні примусові засоби, щоб їх виконувати, а щорічні плани (спочатку звалися лише «контрольними числами» і тільки деякі з них (наприклад, 1931 і 1937) оформлювалися як державні закони. Від 1957, навпаки, п'ятирічки стали зватися «контрольними числами», що вживаються тільки для орієнтації та побудови щорічних планів, а обов'язковими до виконання планами-законами — стали щорічні плани. Про загальні методи вкладання п'ятирічок див. планування. Автором концепції п'ятирічки у 1924 був О. Цюрупа. П'ятирічний період планування взято тому, що вважалося, що нові підприємства у середньому можна будувати за 5 p. У дійсності на будівництво великих заводів треба було більше часу і, не зважаючи на величезні матеріальні втрати й людські жертви, жодна з п'ятирічок точно виконана не була. За деякими показниками траплялися перевиконання, за багатьма — недовиконання, деякі п'ятирічки були зірвані або значно змінені у процесі виконання. Радянська пропаганда натомість твердила, вживаючи синтетичні узагальнені індекси, що всі п'ятирічки були виконані й перевиконані.

Четверта п'ятирічка Четверта П.: 1946—50 була затверджена 1946 спеціальними законами сесій верховних рад СРСР і УРСР. Всесоюзна П. ставила наголос на дальшому всебічному розвитку сх. районів РРФСР. В Україні головним завданням П. була відбудова зруйнованого війною нар. господарства. Для цього Україні було виділено 20,7% усіх капіталовкладень, розподілених між респ. — найбільший відсоток за всі часи. Було відбудовано понад 2 000 пром. підприємств, ряд великих побудовано у Львові. Наново створено газову промисловість. Значно розвинуто електроенергетику. Багато ін. галузей П. не виконали. У наслідок воєнних руйнувань та розвитку сх. районів РРФСР питома вага економіки України в СССР помітно зменшилася.П'ята п'ятирічка П'ята П.: 1951-55. Ця П. здійснювалася на підставі директив XIX з'їзду КПРС, схвалених у жовтні 1952. Україна як окремий екон. район у ній взагалі не планувалася й не виділялася. Централізація планування у цій П. досягла найвищої міри. Ще 1949 було затверджено 10-річний план будівництва гідроелектростанцій на 1951 — 60 (на Волзі і у Сибіру), а також план «перебудови Природи» — каналів, лісонасаджень і т. д. Корейська війна спричинила чимале переключення ресурсів на воєнний сектор. Протягом П. в СРСР було введено в дію понад 3 000 нових пром. підприємств, у тому ч. в Україні лише близько 500. В Україні розпочався розвиток нафтової промисловості та Львівсько-Волинського вугільного басейну. Стала до ладу Каховська ГЕС. Почали розширюватися екон. зв'язки поміж Україною й соц. країнами Сх. Европи. Під кін. п'ятої П. загострилася зернова криза. Для її ліквідації було переключено великі ресурси на освоєння цілинних земель на Сх.Шоста п'ятирічкаШоста П.: 1956-60. Перший варіант цієї П. схвалив на початку 1956 XX з'їзд КПРС, але вже у грудні того р. ЦК КПРС затвердив нові «контрольні числа» на П., а від 1957 Верховні ради СРСР і УРСР почали регулярно схвалювати щорічні плани, як закони. Шоста П. формально тривала лише до 1958, а фактично була зірвана територіальною перебудовою управління й планування нар. господарства СРСР. Щорічні плани мали значно нижчі завдання, ніж за П. Головним завданням П. для всього СРСР було піднесення хліборобства й тваринництва, дальший прискорений розвиток промисловості Сибіру та обмеження будівництва енергомістких галузей в євр. частині Союзу. Особливо зверталася увага на техн. модернізацію економіки. Розпочато розвиток радіо-електронної промисловості, обчислювальної техніки та приладобудування, в тому числі й в Україні. Для населення мало приспішено розвиватися житлове будівництво. В Україні П. передбачала зокрема чимале збільшення продукції палива й енергії, зерна, м'яса, молока, цукру та текстилю. До 1958 в Україні було збудовано 563 великі підприємства, проти 2 690 у всьому Союзі.7 Семирічка на 1959-65. Цей план проектовано, з одного боку, за новим територіальним принципом, а з другого — задумано як частину 20-річного плану побудови «фундаменту комунізму» (за програмою КПРС, схваленою 1961, СРСР мав би перегнати Америку за продукцією на душу населення 1970). Контрольні числа семирічки затвердили на початку 1959 позачергові XX з'їзд КПУ й XXI з'їзд КПРС. У заг.-союзному плані провідними мали бути техн. прогрес, розвиток хім. промисловості, перехід зал. транспорту на тепловозну і електричну тягу, дальша розбудова промисловості Сибіру та прискорене зростання життєвого стандарту населення. Передбачалося, хоч ще повільне, будівництво атомної і ракетної зброї, збільшення механізації сіль. госп-ва та екон. допомога несоц. країнам. В Україні гол. ділянками семирічки мали бути: збільшення видобутку залізних руд, поч. видобутку урану, титану й нікелю, будівництво на Дніпрі 4 ГЕС, велике збільшення продукції спеціальних сталей для ракетної, реактивної й електронної техніки, освоєння хам. продукції органічної синтези, близько 2 000 нових видів машин, приладів та інструментів, значне збільшення видобутку нафти й газу, велике збільшення продукції зерна, зокрема кукурудзи, житлове і комунальне будівництво. Вугільна промисловість у плані була занедбана, а тому що не вдалося здійснити заплановану передачу з Сибіру електрики, газу й досить нафти, на початку 1960-их pp. в усій Евр. частині СРСР, в Україні й в Сх. Європі виникла гостра нестача палива. У 1963 Верховна рада СРСР офіц. змінила план семирічки. Ще перед тим ЦК КПРС ухвалив приспішено переозброїти армію атомною і ракетною зброєю та розпочати велику програму розбудови воєнного флоту. Криза у сіль. господарстві не була ліквідована й СРСР почав регулярно імпортувати пшеницю. Плани житлового будівництва також залишилися у великій мірі недовиконаними. Грошові прибутки населення значно зросли, але реальні — зростали повільніше, ніж було заплановано, бо зросли ціни. Упродовж семирічки в СРСР збудовано 5 470 великих пром. підприємств, у тому ч. в Україні — 899.Восьма п'ятирічкаВосьма П.: 1966-70. Ця П. планувалася знову за старим галузевим принципом управління економікою. Директиви для неї ухвалили XXIII з'їзди КПУ й КПРС на початку 1966. У зв'язку з тим, що темпи розвитку всієї економіки помітно сповільнилися, в планування запроваджено нові методи й показники ефективности капіталовкладень, нової техніки, фондовіддачі, прибутку та рентабельности, розпочато вживання математичних метод, зокрема міжгалузевих балансів, але територіяльні баланси знову занедбано. Головними завданнями П. було проголошено приспішений розвиток науки і техніки, модернізацію основних фондів, інтенсифікацію сіль. господарства, піднесення життєвого стандарту. Трохи зменшено натиск на розвиток Сибіру, бо він не оплачується. Проблеми нестачі палива й енергії та зерна (зокрема для тваринництва) лишилися не розв'язані. До того виникли нові проблеми місц. нестачі кваліфікованої робочої сили, з одночасним безробіттям некваліфікованої робочої сили (див. Праця), зниженням природного приросту людности та великою міґрацією. В Україні восьма П. гол. увагу звертала на значне зростання продукції палива й енергії, будівництво 8 великих теплових електростанцій, значний розвиток хім. промисловості, піднесення продукції сіль. господарства. У 1966 було розроблено перший укр. територіяльний міжгалузевий баланс, але у плані він не вживався. Восьма П. назагал була виконана погано. . Але покращала структура паливного балансу України, значно розвинулася екон. інтеграція України з країнами Сх. Європи поза СРСР. У 1967 Верховні ради СРСР і УРСР помітно змінили плани П. на 1969 — 70, скоротивши їх, бо їх не можливо було здійснити.

Дев'ята п'ятирічкаДев'ята П.: 1971-75. визнала сповільнення темпів розвитку вже як неминучість. Директиви XXIV з'їзду КПРС, затверджені на початку 1971, більше не вимагали прискорення темпів, натомість наполягали на заг. інтенсифікації економіки. Підвищені темпи розвитку було передбачено для галузей, які визначають техн. прогрес. Вперше в історії СРСР було заплановано, що продукція предметів споживання (група Б) мала зростати дещо швидше, ніж продукція засобів виробництва (група А). Також уперше було зроблено спробу збалансування планів постачання устаткування й машин як у грошовому, так і у фіз. вимірі. Незбалансованість цих планів до тих пір призводила до розпорошення й розтягання ресурсів, розпочинання будівництва і неможливости його своєчасно закінчити. У територіальну розрізі дещо точніше було окреслено районування економічних балансів, але знову підкреслювалося прискорення розвитку західного Сибіру, а математична модель економіки України, опрацьована у 1970, у плані не бралася до уваги. Протягом П. пром. продукція у РРФСР мала зрости на 44-47%, а в УРСР — лише на 38-41%. Новими у П. були спроби «соціального планування» — руху населення та робочої сили. В Україні П. ставила наголос на прискорений розвиток електроенергетики, хім., нафтопереробної та нафтохім. промисловості і машинобудування. Мали бути збудовані 8 теплових, 1 атомна й 2 гідроелектростанції, розпочато будівництво ще 2 атомових електростанцій, 2 нафтопереробних зав. Мала значно зрости текстильна промисловість. На Західній Україні промисловість мала зростати швидше, ніж на Сх. Перед сільським господарством було поставлено нереальне завдання довести збір зерна до 40 млн т. Нарешті, була звернута увага на гостру проблему нестачі води. Мав будуватися канал Дніпро — Донбас та розширюватися існуючі канали.

Десята п'ятирічка1976—1980ррБула присвячена «ефективності і якості», але все ж таки домінувала важка промисловість.Одинадцята п'ятирічкаXXVII з’ їзд кпрс визначив найважливішою загальнопартійної, загальнодержавної завданням на 11-ю п'ятирічку надати розвитку країни ще більшого динамізму за рахунок ефективнішого використання виробничих фондів, їх подальшого розвитку і оновлення, впровадження передових технологій та досягнень науково-технічного прогресу, особливо у важкій промисловості. У легкої, харчової промисловості, поряд зі створенням нових потужностей, активно велося розширення, технічне переозброєння діючих підприємств. Завдання XI п'ятирічки (1981-1985 рр.) не було виконано за жодним показником. У 1970-х - початку 1980-х рр. різко скоротилися інвестиції в соціальну сферу. Зростання заробітної плати велося без врахування реальних результатів праці робітників. З-за фінансування за залишковим принципом" забезпеченість села значно відставала від міста. Це виявлялося в недостатнє забезпечення села медичними і дошкільними закладами, підприємствами побутового обслуговування.

Дванадцята п'ятирічка1986—1990;Виявилася безплідною і, значно випереджаючи всі попередні з марнотратства заради темпів прискорення, з тріском провалилася на півдорозі. Впритул до 1988 р. ставилось завдання створення планово-ринкової системи, в якій ринок розглядався як допоміжна торгово-комерційна «прибудова» до планової економіки. Однак з цього нічого не вийшло.У 70-х роках, уже через 25 років після закінчення війни, згідно зі щорічним звітом ООН про розвиток людства СРСР за рівнем життя (ІРЛП) входить у першу двадцятку найрозвиненіших країн світу (hdr.undp.org), на відміну від 20-річної пострадянської історії країн-нащадків СРСР, рівень життя у яких зараз на рівні країн третього світу (у 1988 р. США — на 17, ГДР — на 19, СРСР — на 23, Японія — на 1 (це був дуже високий ІРЛП) — показник зі 130-ти країн)[1].