- •1. Слов'янські протодержавні утворення на українських землях
- •2. Перші письмові згадки про праслов’янські племена венедів, антів і склавінів.
- •28. Перехід українських земель під владу Литви
- •29. Політичний устрій Великого князівства Литовського
- •18. Система політичної влади
- •27. Мендовг
- •32. Ґедимін (1316—1341)
- •35. Кревська унія та її наслідки
- •36. Городельська унія 1413 р.
- •37. Вітовт (1382—1430)
- •46. Острозький Костянтин (Василь) Костянтинович
- •49. . Зборівський договір 1649 р.
- •51. Білоцерківський договір 1651
- •54. Березневі статті 1654 року – історико-юридична та історична оцінка
- •55. Віленське перемир’я 1656
- •59. Батуринські статті 1663
- •71. Коломацька угода 1687 року
- •86. Емський Указ
- •87. Маніфест 17 жовтня 1905 р
- •88. Столипінська аграрна реформа та її проведення в україні
- •96. Утворення зунр та її діяльність
- •97. Українська гетьманська держава (квітень — листопад 1918 р.)
- •99. 1. Державний статус України в 1921-1922 pp.
- •100. Створення Карпатської України.
- •107. Усрр на початку 20-х років
- •115. Закарпаття у складі Чехословаччини.
- •118. Україна в період перебудови (1985-1991 рр.)
- •125. Діяльність упа після завершення Другої світової війни
- •127. Становлення і розвиток багатопартійної системи в Україні
- •132. Україна в роки незалежності
- •133. 1. Релігійні вияви національної духовності українців
- •134. § 3. Національна політика України.
99. 1. Державний статус України в 1921-1922 pp.
Юридичне становище УСРР. Українська СРР на початку 1920-х pp. була формально незалежною державою відповідно до Конституції 1919 р. Офіційна самостійність України була поступкою більшовиків українському національному рухові. Без української революції та національної держави 1917-1919 pp. не було б і радянської української держави. Але більшість керівників РКП(б) розглядали незалежність УСРР як засіб розв'язання тимчасових політичних завдань. У перспективі передбачалося злиття всіх радянських республік в одну державу.1.2. Система управління республікою. Проте фактично суверенітет України був дуже обмеженим. Контроль центру над національними республіками забезпечувався трьома централізованими силами: - РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У; - Червоною армією; - каральними органами - НК (надзвичайними комісіями).У роки громадянської війни необхідність централізації пояснювалася потребами спільної боротьби проти «внутрішньої контрреволюції і міжнародного імперіалізму».Договір між УСРР і РСФРР. «Договірна федерація». Наприкінці 1917 - на початку 1918 pp. Російська імперія розпалася на 13 держав, у тому числі на шість радянських і дві народні республіки. При утворенні національних радянських республік, зокрема й УСРР, наголошувалося не на їхній самостійності, а на тісному зв'язку з Російською Федерацією. Між радянськими республіками, які вважалися формально незалежними державами, налагодилися тісні економічні та військові зв'язки, вони мали однакову політичну структуру, у якій провідну роль відігравала одна більшовицька партія.Між РСФРР і УСРР 28 грудня 1920 р. було укладено Союзний робітничо-селянський договір, за яким дві республіки вступали у воєнний та господарський союз.Договір лише підтвердив ті міжреспубліканські відносини, які склалися в умовах «воєнного комунізму». Характерно, що об'єднані наркомати (народні комісаріати) входили до складу Раднаркому РСФРР і мали уповноважених при Раднаркомі УСРР на правах народних комісарів. За УСРР залишилося право на окремі війкові формування. Це означало, що керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалися з Москви.Подібні угоди були укладені радянською Росією і з іншими радянськими республіками. Така система відносин здобула назву «договірної федерації». Таким чином, радянська федерація почала формуватися ще задовго до офіційного створення СРСР.Того ж часу центральні відомства РСФРР, яким належало в однаковій мірі враховувати інтереси всіх радянських республік, часто приймали несправедливі та дискримінаційні щодо цих республік рішення. Були спроби втручання також у ті сфери життя України, які все ще залишалися у виключному віданні уряду республіки. Нехтування правами радянських республік нерідко викликало напруженість у стосунках між ними і радянською Росією. Різні підходи до створення союзної держави. 3 1922 р. почався новий етап об'єднавчого руху в радянських республіках, коли треба було визначитися з вибором одного з принципів об'єднання: автономізації, конфедерації чи федерації. Сталінський проект утворення СРСР. Генеральний секретар ЦК РКП(б), нарком у справах національностей Й. Сталін висунув проект створення союзної держави, що передбачав включення радянських республік до складу Російської Федерації на правах автономій. Цей проект дістав назву плану «автономізації». У вересні - на початку жовтня 1922 р. план «автономізації» розглядався на пленумах ЦК компартій союзних республік. 3 критикою проекту Й. Сталіна виступив лише ЦК компартії Грузії. Політбюро ЦК КП(б)У не зайняло чіткої позиції щодо цього плану. Ленінський план. Лише на заключній фазі вирішення проблем об'єднання республік у справу втрутився В. Ленін, який на попередніх етапах через хворобу не брав участі в обговоренні питань національно-державного будівництва. Він сформулював інший підхід у порівнянні із запропонованим у проекті И. Сталіна. Ленінський принцип створення союзної держави полягав у тому, що Росія, Україна та інші радянські республіки стають рівноправними суб'єктами федерації, яку вони повинні стаорити на рівних і добровільних засадах, і утворюють нове державне об'єднання - Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).
Утворювався об'єднаний ЦВК СРСР на чолі з головами:ЩК чотирьох радянських союзних республік - Росії, України, Білорусії і ЗСФРР (Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки, до складу якоі входили Азербайджанська, Вірменська, Грузинська соціалютичні радянські республіки)
31 січня 1924 р. П з'їзді Рад СРСР прийняв Конституції СРСР. Вона складалася з двох частин - Декларації і Союзного договору про утворення СРСР (текст останнього істотно відрізнявся від проекту Союзного договору 1922 р) Конституція закріпила право кожної союзної республіки на вільних вихід із Союзу; встановила, що території республік не можуть бути змінені без їхньої згоди. Однак реальна влада в республіках належала Російській комуністичній партії (більшовиків), а легальна опозиція була ліквідована, тому ці суверенні права залишалися фіктивними. Механізм можливого виходу республік із складу СРСР не був передбачений
6. Повноваження України у складі СРСР. У травні ІХ Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, де юридичне закріплювалося входження УСРР до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади и управління. Отже, виходячи з конкретних обставин, Україна добровільно вступила до союзу.Але реалізація задуму про Союз як об'єднання суверенних і рівноправних республік пішла іншим руслом. Після смерті В. Леніна взяла гору жорстка централізаторська тенденція, яка дедалі посилювалась у роки авторитарного керівництва Й. Сталіна. Вона неминуче вела до обмеження прав союзних республік І звуження їхньої суверенності.Однак проголошення СРСР закріпило деякі завоювання українського народу. Було визнано територіальну цілісність України, створено власний адміністративний апарат. Деякі права на національно-культурне життя дістали і представники національних меншин, які здавна компактно проживали в Україні.7. Територіально-адміністративний устрій УСРР. Українська Соціалістична Радянська Республіка стала чітко окресленим національним і територіальним цілим із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином українці нарешті отримали територіально-адміністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те, чого вони не мали з часів козацької Гетьманщини XVIII ст.Українська СРР була другою за чисельністю населення і територією республікою Радянського Союзу. У 1925 р. тут нараховувалося 28 млн чоловік: із них 22 млн - українці, 6 млн - росіяни, євреї, поляки, греки, болгари, молдавани, німці, представники інші національностей. Цього часу в республіці впроваджувалася триступенева системи управління: центр-округ-район. Було утворено 41 округ і 706 районів. У місцях компактного, проживання національних груп неукраїнського населення існувало 12 національних районів і 538 сільських Рад - болгарських, грецьких, єврейських, німецьких, польських тощо.
