55. Віленське перемир’я 1656

– угода про припинення війни між Рос. д-вою та Річчю Посполитою, підписана 24 жовт. повноважними представниками польс. короля Яна ІІ Казимира Ваза та рос. царя Олексія Михайловича, що завершила переговори, які відбувалися у с-щі Нємєжі під Вільно (нині Вільнюс) у серп. 1656. Царський уряд пішов на переговори з польс. стороною, оскільки побоювався, що внаслідок послаблення Речі Посполитої значно посиляться позиції Швеції, яка конкурувала з Росією в боротьбі за Прибалтику. Повноважні представники Укр. козац. д-ви на чолі з Р.Гапоненком не були допущені за стіл переговорів. Пріоритетними на переговорах були територіальні й фінансові питання, а також умови елекції (обрання) рос. царя на польс. престол. Згідно з укладеним перемир’ям Польща і Росія мали припинити між собою війну і приступити до спільної боротьби зі Швецією і Бранденбургом (у випадку, якщо правитель останнього – Фрідріх Вільгельм не розірве союзу з Карлом Х Густавом). Примирення базувалося на попередній домовленості сторін щодо елекції рос. царя на польс. престол, згоду на яку мав дати найближчий сейм Речі Посполитої. Передумовою вступу Олексія Михайловича на польс. королівство після смерті Яна II Казимира Ваза мало стати прийняття ним спец. рacta

– угода про припинення війни між Рос. д-вою та Річчю Посполитою, підписана 24 жовт. повноважними представниками польс. короля Яна ІІ Казимира Ваза та рос. царя Олексія Михайловича, що завершила переговори, які відбувалися у с-щі Нємєжі під Вільно (нині Вільнюс) у серп. 1656. Царський уряд пішов на переговори з польс. стороною, оскільки побоювався, що внаслідок послаблення Речі Посполитої значно посиляться позиції Швеції, яка конкурувала з Росією в боротьбі за Прибалтику. Повноважні представники Укр. козац. д-ви на чолі з Р.Гапоненком не були допущені за стіл переговорів. Пріоритетними на переговорах були територіальні й фінансові питання, а також умови елекції (обрання) рос. царя на польс. престол. Згідно з укладеним перемир’ям Польща і Росія мали припинити між собою війну і приступити до спільної боротьби зі Швецією і Бранденбургом (у випадку, якщо правитель останнього – Фрідріх Вільгельм не розірве союзу з Карлом Х Густавом). Примирення базувалося на попередній домовленості сторін щодо елекції рос. царя на польс. престол, згоду на яку мав дати найближчий сейм Речі Посполитої. Передумовою вступу Олексія Михайловича на польс. королівство після смерті Яна II Казимира Ваза мало стати прийняття ним спец. рacta conventa (див. Пакти-конвенти), гарантування всіх прав і привілеїв католикам Речі Посполитої, а також реалізація владних повноважень у д-ві особисто, а не через намісника. Протягом першого року після елекції цар мав скликати спец. комісію для врегулювання укр. справ. Причому польс. шляхта отримувала право повернутися до своїх укр. маєтків відразу після ратифікації перемир’я. В.п. дало змогу Польщі деякий час протистояти Швеції. Водночас передбачена договором можливість здобуття царем польс. корони спричинила погіршення стосунків Речі Посполитої з Австрією та папською курією. Відповіддю Швеції і Бранденбургу стало утворення спільно з Трансільванією (істор. область на пн. Румунії) Раднотської коаліції, спрямованої на поділ земель Речі Посполитої. Для Рос. д-ви перемир’я не дало бажаних результатів, оскільки не були закріплені її територіальні здобутки на тер. Великого князівства Литовського і Корони Польської. Перемир’я призвело до міжнар. ізоляції Рос. д-ви і серйозно ускладнило її стосунки з Гетьманщиною. Уряд Б.Хмельницького не визнав умов перемир’я і приєднався до Раднотської коаліції.

56. Га́дяцький до́говір — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

Причини підписання угоди Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією.Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. В грудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку ліга зазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цього настала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацьких полків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українських земель кримськими татарами. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи у відносинах із царем.Після смерті Богдана Хмельницького влітку 1657 року у царя Олексія Михайловича та його оточення визрів план ревізії переяславських домовленостей 1654 р. Ним передбачалося обмеження зовнішніх відносин гетьмана, збільшення кількості військових російських залог в українських містах.

Новий гетьман Іван Виговський ці умови відкинув і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією. Незадоволені цією угодою наприкінці року підіймають повстання за мовчазною згодою російських воєвод, які перебували в Україні. Воно охопило Запоріжжя та південні полки Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги проти повстанців, гетьман почав шукати інші варіанти. Кримське Ханство з 1654 року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Польщею. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич і П. Тетеря, а польську Станіслав-Казимир Беневський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої.

За умовами Україна як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства — козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому Князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал.

Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.

Українська армія мала складатися з 60 тис. козаків і 10 тис. найманого гетьманом війська1[Джерело?]. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану.

Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам.

Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Краківським університетом. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також фундування в необхідній кількості початкових шкіл та друкарень.

Наслідки

Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Руського, Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.

Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом, війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам». Не бачачи іншого виходу з ситуації, гетьман Виговський у жовтні 1659 р. склав повноваження та виїхав до Польщі.Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.В підсумку Московія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Москви. Козацтво отримало ще менше привілеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст. практично втратило політичний вплив.

57. Перея́славські статті́ — козацько-московська міждержавна угода, укладена 17 жовтня 1659 року в Переяславі. Статті означали розрив Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитою і суттєво звужували автономію козацької України у складі Московської держави. Підписані гетьманом Юрієм Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі з князем Олексієм Трубецьким.

Передумови Після скинення Івана Виговського молодий новообраний гетьман Юрій Хмельницький вислав посольство до московського воєводи Олексія Трубецького. Посольство, очолюване Петром Дорошенком, привезло проект договору, в яких визначалися принципи союзу з Московією. Цей проект отримав назву Жердівські статті. Вони базувалися на Березневих статтях 1654 року з певними модифікаціями. Зокрема, козацька сторона пропонувала:скасувати московські гарнізони в українських містах, окрім Києва, як при Богдані Хмельницькому. підпорядкувати гетьманові усі московські війська, що надсилалися в Україну.

заборонити контакти московського уряду зі старшиною, оминаючи гетьмана. допустити, щоб у всіх зовнішніх переговорах, дотичних інтересів Війська Запорозького, були присутні козацькі посли з правом голосу.

Трубецькой прийняв посольство, але запросив Хмельницького на особисті переговори. Гетьман побоювався пастки, однак, врешті-решт, поїхав до Переяслава із малим супроводом. 27 жовтня 1659 року, в Переяславі, Трубецькой організував Генеральну військову раду. На ній були відсутні правобережні полковники, а основну масу становила старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя. Сама рада проходила в оточенні 40-тисячного московського війська. На раді Хмельницького знову обрали гетьманом, після чого Трубецькой змусив підписати його сфальсифікований московською стороною текст Березневих статей 1654 року. Пізніше цей довільно редагований текст увійде до Зводу законів Російської імперії під назвою «Статей Богдана Хмельницького».

58. Слободищенський трактат 1660 р. (Чуднівський трактат) - договір, укладений 17(27). 10.1660 гетьманом України Ю. Хмельницьким з Польщею у містечку Слободищі біля м. Чуднова (тепер Бердичівського р-ну Житомирської обл.). Провідну роль у виробленні умов договору з української сторони відігравали козацькі старшини Г. Гуляницький, Г. Лісницький, митрополит Д. Балабан; з польської - коронний гетьман С. Потоцький і польний гетьман Ю. Любомирський. Скасував невигідні для України Переяславські статті 1659. Згідно з умовами договору, Гетьманщина розривала союз з московським царем і відновлювала державний зв'язок України з Річчю Посполитою на основі Гадяцького договору 1658. Залишаючи в силі більшість пунктів договору І. Виговського з королівським урядом, польська сторона не погодилась на створення Великого князівства Руського, яке входило б на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративного державного утворення - Речі Посполитої. За умовами С.т. Україна одержувала тільки автономію з гетьманом на чолі; українські війська зобов'язувались брати участь у воєнних діях польської армії проти Московського царства і не нападати на Кримське ханство. Козацька рада у Корсуні схвалила С.т., але лівобережні полки на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погодились з умовами договору і висловились за збереження союзницьких відносин із Москвою, що започаткувало поділ Гетьманської держави на Правобережну і Лівобережну частини.Скасовувалися компанійські полки гетьман позбавлявся права знімати старшину з посади без вироку військового суду або згоди старшинської ради.

Переяславські статті складалися з 19 пунктів. Всупереч сподіванням козацької сторони, вони містили ряд суворих обмежень самоврядування. Документ мав на меті зміцнити позиції Московії в Україні. Статті передбачали:Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя.Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московських урядом.Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини із іноземними державами.Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу.Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя.Заборону гетьману призначати й усувати полковників без згоди царя.Розквартирування московських гарнізонів і воєвод в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення.Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Крім цього статті передбачали видачу Москві усієї родини Виговського, котрого царський уряд вважав зрадником.

НаслідкиОбранням Юрія Хмельницького гетьманом і підписанням Переяславських статей закінчилася Україно-російська війна (1658—1659) років.

Восени 1660 Ю. Хмельницький розірвав воєнно-політичний союз із московським царем і уклав новий договір з Річчю Посполитою — Слободищенський трактат.