54. Березневі статті 1654 року – історико-юридична та історична оцінка

Козацька делегація привезла до Москви грамоту Б. Хмельницького до царя і проект договору /статей/, який містив 23 пункти. На думку українського історика і юриста А. Яковліва, в проекті “гарантувалася повнота внутрішньої автономії держави й усувалось будь-яке втручання влади московського царя у внутрішні справи України”. 21 березня було ратифіковано нову редакцію статей, в документі уже залишалось тільки 11 статей. Ці статті були підтверджені жалуваною грамотою царя від 27 березня 1654 р.Отже, 1654 р. між Україною і Московською державою укладався не за звичною для наших часів дипломатичною моделлю міждержавних договорів, тобто як єдиний акт за підписом обох сторін. Умови договору 1654 р. містяться в двох різних за формою актах: 11-ти статтях від 21 березня і узагальнюючої царської жалуваної грамоти гетьманові і війську Запорозькому від 27 березня. З боку України договір було викладено у формі “чолобитної”, а з боку Росії – у формі “жаловання”, тобто царських указів. Така форма документів була певною мірою даниною часу, а за своєю суттю договір був угодою двох держав.

За цим договором: Верховною владою і головою Української держави був гетьман, який обирався “за вибором Війська Запорозького одживотно” на козацькій раді; царя мали лише сповіщати про вибори, а гетьман повинен був скласти присягу цареві перед царським посланником в Україні. Судочинство. “Підтверджено права і вольності військові, як з віків бувало у Війську Запорозькому, які своїми правами судилися і вольності свої мали в добрах і судах”. Таким чином, підтверджувалась теза про цілковиту незалежність від царського уряду війська Запорозького у сфері судочинства. Фіскальна система. Податки. Ця проблема викликала найбільші суперечки. Москва наполягала, щоб податки з України збирали царські чиновники для царської казни. Б. Хмельницький (відповідно і козацька делегація) наполягав платити Москві разову грошову данину за військову допомогу. В результаті дискусій прийшли до компромісу – вирішено було одноразову грошову данину замінити збиранням податків українською стороною з передачею їх особам, призначеним царем. Таким чином, фіскальні права України зберігались, залишався військовий скарб. Москві не було дозволено збирати податки, вона лише приймала частину зібраного військовим скарбом. Разом з тим, царський уряд мав платити “жаловання” війську Запорозькому, якщо використовував його за межами України. Царські військові залоги в Україні. Згідно з договором царський воєвода з військом (3 тис.) мали розташовуватися в Києві, не втручатись у внутрішні справи України і утримуватись власним коштом. Не знаючи, коли Москва розпочне бойові дії проти Польщі, Б. Хмельницький розглядав появу військової залоги як демонстрацію перед іншими державами і насамперед перед Річчю Посполитою явного союзника у війні.Міжнародні відносини. Б. Хмельницький відстоював вимогу повної дипломатичної самостійності України, права дипломатичних зносин з усіма державами. Москва наклала деякі обмеження на ці вимоги української сторони. Україна не повинна була мати активні дипломатичні відносини з Туреччиною і Польщею, а також повідомляти про дипломатичні зносини з іншими державами.Воєнні і військові питання. Більшість статей договору були присвячені саме військовим проблемам (засоби утримання генеральної та полкової старшини, військової гармати, армії в 60 тис. козаків).

Значення договору полягає в наступному: 1. В міжнародному плані він засвідчив юридичну форму відокремлення й незалежність Козацької України від Речі Посполитої. 2. Договір служив правовим визнанням Росією внутрішнь-ополітичної суверенності Української держави. Формально договір проіснував до 1658 р., коли І. Виговський, уклавши Гадяцьку угоду з Польщею, намагався розірвати відносини з Москвою. З боку Росії в результаті укладення Андрусівської угоди (1667р.) було віроломно порушено українсько-московський договір 1654 р.