51. Білоцерківський договір 1651

– мирна угода між гетьман. урядом Б.Хмельницького і представниками польс. короля Яна II Казимира Ваза, укладена 28(18) верес. в м. Біла Церква, після Берестецької битви 1651 та осінньої кампанії 1651. Підписанню угоди передували гострі дебати сторін, у ході яких поляки наполягали на зменшенні козац. реєстру (див. Реєстрові козаки) до 12 тис., звільненні шляхетських маєтностей від перебування в них козаків, розірвання союзницьких стосунків Війська Запорозького з Кримським ханством. Укр. сторона вимагала підтвердження умов Зборівської угоди 1649. Переговори відбувалися на тлі заворушень в таборі козаків (див. Білоцерківське повстання козаків 1651) і збройного протистояння укр.-татар. і польс.-литов. військ. За Б.д. козац. реєстр встановлювався в 20 тис. осіб, причому поіменне оформлення реєстру мало завершитися до кінця поточного року. Виписані з реєстру козаки були зобов’язані повернутися до попереднього соціального стану. Козац. тер. визнавалися тільки землі Київського воєводства, де козаки мали право жити лише в королівщинах. З Брацлавського воєводства і Чернігівського воєводства реєстрові козаки повинні були виселитися. Шляхта одержувала дозвіл вернутися до своїх маєтків, у т.ч. тих, що розміщувалися на козац. тер. Б.Хмельницький отримав підтвердження гетьман. повноважень і привілей на м. Чигирин, однак підпорядковувався владі гетьманів великих коронних. Гетьман зобов’язувався до відкриття наступного сейму досягти союзу Крим. ханства з Річчю Посполитою, а якщо ні – жодних стосунків з ним не підтримувати. Укр. сторона позбавлялася права дипломатичних зносин з іноз. д-вами. На відміну від Зборівської угоди, у Б.д. не було пункту про лінію розмежування козац. земель з тер. Речі Посполитої, що означало зниження статусу політ. автономії Війська Запороз. до рівня станового імунітету козацтва. Б.д. спричинив значне загострення соціальної напруги в Україні, антигетьман. виступи і масове переселення козаків до Рос. д-ви. Перемога укр. армії над поляками в Батозькій битві 1652 анулювала умови Б.д.

52. У другій половині вересня Б.Хмельницький разом із кримськими татарами виступив проти королівської армії, заставив її відступити з-під Бара (Поділля) до містечка Жванець над Дністром і тут взяв її у тривалу облогу. Через наближення зими польське військо терпіло від холоду, хвороб і недостачі продовольства. Перебуваючи у катастрофічному становищі, йому загрожував голод і капітуляція. І на цей раз хан зрадив козаків, перейшовши на бік поляків. Переговори між ними закінчилися укладенням сепаратного Жванецького мирного договору 15 грудня 1653 р. Король погодився виплатити велику контрибуцію хану, татари у черговий раз отримали право на пограбування і ясир з українського населення, а щодо Війська Запорізького, то відновлено головним чином умови Зборівського трактату. Фактично інтереси України знову проігноровано.

Дізнавшись про укладення договору, Б.Хмельницький скликав раду генеральної старшини, на якій проінформував про його зміст і заявив про необхідність повного розриву з Річчю Посполитою. Тим більше, що гетьману стало відомо про згоду Москви на союз із Україною. Жванецький договір - договір між польським королем Яном II Казимиром з одного боку і кримським ханом Іслам- Гіреєм і гетьманом Богданом Хмельницьким з іншого боку укладений у грудні 1653 у м. Жванець . Після дезорганізації польського війська в листопаді- початку грудня 1653 під м. Жванець (недалеко від Хотина на лівому березі Дністра) викликаного рядом факторів (голод , холод і як наслідок низький моральний дух) залишилися польські загони опинилися перед перспективою бути вирізаними загонами Хмельницького . Але союзники Хмельницького - татарське військо під начальством кримського хана Іслам- Гірея - фактично змусили загони Хмельницького до укладення миру.Результати договору Польська сторона , надавши ряд заручників зі знатних родин , змогла запобігти повне знищення свого війська знаходився в облозі у м. Жванець .Татарські загони отримали від Яна II Казимира право здійснювати набіги на території не тільки лежать в середній течії Дніпра та на Волині, а й набагато північніше , де їх загони не бували більше двох століть.Договір для Хмельницького знову повертав Зборовські статті замість укладень Білоцерківського договору 1651 .Крім іншого це виводило козацького гетьмана з підпорядкування намісника у безпосереднє підпорядкування короля Польщі і фактично виводила з прямого підпорядкування останньому Київське , Чернігівське та Брацлавське воєводства.

53. Переяславська Рада 8 січня 1654 року Перебіг війни з Польщею, незважаючи на значні успіхи і перемоги українського війська, усе більше переконував Б. Хмельницького і старшину в тому, що самим їм не звільнитися від польського панування. Польща могла б продовжувати війну, великі людські та матеріальні втрати знесилили український народ. Проте припиняти боротьбу він не збирався. І в той же час її продовження один на один з Польщею фактично означало б вій ну на самознищення. Йшлося про існування всього народу. Тому Б. Хмельницький активно шукав сильних союзників. У 1650-1651 pp. йшли переговори про можливий перехід «під руку» турецького султана. Останній навіть оголосив, що Хмельницький є його васалом, але цей проект не здійснився, оскільки турки активно в справи війни не втручалися, «дозволяючи» це робити татарам, які були союзником ненадійним. До того ж значним бар'єром була релігійна несумісність мусульман і християн, давня ворожнеча із-за жорстоких нападів татар на українські землі. Тому Б. Хмельницький вирішив обрати «менше зло», звертаючись з проханням про допомогу до Москви. Московському царству була вигідною така пропозиція, з точки зору його геополітичних інтересів: вона давала вихід до Чорного моря, ослаблювала давніх суперників — Кримське ханство, Литву та Польщу. 1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішення, щоб «гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями взяти під государеву руку». 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли при були до Переяслава. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були при сутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб. Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя, тобто його пропозиція не була безальтернативною. Охарактеризувавши кожного, Б. Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького.Проте після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть вольності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар — самодержець і нікому не присягає. Як показали наступні події, недаремно московські царські посли не хотіли присягати! Присяга населення України, яке знаходилось під владою Б. Хмельницького, відбувалася в січні-лютому 1654 р. у 177 містах і містечках. Всього у книгах присяги записано 127338 чол. У цілому народ віднісся до присяги схвально. Але відмовилися від присяги Уманський та Брацлавський полки, найвидатніші на той час полковники Іван Богун та Іван Сірко, київський митрополит Косів. У полках Полтавському та Кропив'янському московських представників побили киями. У ряді випадків присягу примушу вали складати. Так, силою до присяги був приведений Київ. Кияни не хотіли йти до церкви, а їх туди заганяли. Під час присяги люди не називалися своїми іменами, щоб зробити свій підпис не дійсним, а після складання присяги дуже її лаяли. При «агітації» за присягу не обходилося без залякувань чи, навпаки, обіцянок усіляких благ (грошей, сукна) з боку московських представників. Тих, хто відмовлявся складати присягу, погрожували вислати за «зборівську лінію», тобто на землі, що були під контролем Польщі.Документально рішення Переяславської Ради було закріплено так званими Статтями Богдана Хмельницького або Березневими статтями (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 p.). Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава — зі своїм главою (гетьманом), своїм політичним устроєм та територією. Реєстр установлювався в 60 тис. чол., козаки могли жити і судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у між народні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. Гетьмана мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах.Водночас під час підписання Березневих статей і Переяславського договору з боку гетьманського уряду були допущені певні прорахунки, що зіграли потім негативну роль у відносинах між Москвою й Україною. Москва скористалася тим, що в умовах договору чітко не визначалася форма відносин між Україною і Москвою; московський уряд не присягнув у тому, що він буде виконувати свої зобов'язання; Б. Хмельницькому варто було б обмежитися особистою присягою, а не дозволяти присягати всьому народу; помилкою був і дозвіл мати російських воєвод в українських містах, а також збір податків на користь царя в Україні.

Таким чином, Переяславський договір: 1) констатував відокремлення України від Речі Посполитої; 2) означав міжнародно-правове визнання Української держави; 3) засвідчив внутріполітичний суверенітет Української держави, зберігав її основні політичні інститути; 4) суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України в боротьбі з Польщею, зміцню вав вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу у відносинах між Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її у звичайну провінцію.

Рішення Б. Хмельницького про перехід «під руку» московського царя було вимушеним кроком, напевне не розрахованим на «вічну» перспективу. У тих умовах кращого варіанта, скоріш за все, не було.