1. Слов'янські протодержавні утворення на українських землях

Початки політичної історії України вчені пов'язують із зародженням державотворчих процесів у великих племінних об'єднаннях (союзах племен) передусім на заселених полянами землях (Подніпров'я) приблизно в VI— VIII ст. Вони були породжені започаткуванням і розвитком торгівлі, що вимагало певних зусиль для налагодження її, для охорони торговельних караванів, встановлення ділових відносин із сусідами. Забезпечити це могла певна політична інституція, якою була на той час влада князя, оперта на дружину (військо). Дружина, попри виконувані нею охоронні функції, часто вдавалася до походів, маючи від них здобич. Тобто з політичної точки зору тодішня влада мала зовнішні економічні (торгівля), політичні (військові походи, замирення тощо) зносини.Основним заняттям полян були орне землеробство, скотарство, промисли, ремесла. Головні міста: Київ (центр племінного князівства), Переяславль, Руський, Родня, Вишгород, Білгород, Канів. Вони займали вигідне геополітичне положення, майже в центрі праукраїнської людності, на перехресті важливих торгових шляхів. Із середини І тис. поляни входили до антського союзу, а Середньому після його розпаду разом з іншими східнослов'янськими племенами утворили наприкінці VI—VII ст. в Подніпров'ї нове ранньо-державне об'єднання. У середині VIII ст. вони опинилися під владою Хозарського каганату. У 80-ті роки IX ст. полянські землі після захоплення їх князем Олегом стали ядром Давньоруської держави.До полян через економічні, політичні й етнічні інтереси тяжіли сусідні племена. Найближчими до них були сіверяни, які займали територію дніпровського лівобережжя: течії Десни, Сейму, верхів'я Сули, Псла, Ворскли і входили до союзу з полянами. Головні міста: Чернігів (центр племінного князівства), Любеч, Новгород-Сіверський. Деревляни займали Прип'ятське Полісся та басейн р. Тетерева. їх політичний центр — місто Іскоростень.Куявія, Славія, Артанія. Головним джерелом відомостей про союзи східнослов'янських племен є «Повість временних літ». Хронологічна й територіальна невиразність її оповідей що розселення східних слов'ян стала однією з основних причин того, що вже довгий час у науці точаться суперечки стосовно повідомлень арабських і персидських географів ГХ—X ст. — аль Балхі, аль Істахрі, Ібн-Хаукаля та ін. про три державні групи русів: Куявію, Славію та Артанію з головними містами — відповідно Куявою (Куябою), Славією та Артою (Арсою). Відомості східних авторів, звичайно, надто загальні в хронологічному плані й малоконкретні в географічному, хибують на помилки й вигадки. Але в багатьох випадках їхні свідчення є унікальними. Крім того, названі праці базуються, як правило, на творах попередників VIII, VII і навіть VI ст.! Тому ці скупі відомості не можна нехтувати. Чи не всі дослідники сходяться на тому, що Куявія і Куява — Київська земля з Києвом. Під назвою Куяба Київ з давніх-давен був відомий у багатьох арабських, а також візантійських і західноєвропейських джерелах. Славію звичайно прив'язують до землі ільменських словен, головним містом яких у X ст. став Новгород. Але не так давно академік Б. Рибаков висловив припущення, що м. Славією може бути Переяслав-Південний, розташований неподалік Києва. Подібна локалізація, на наш погляд, суперечить вказівці аль Істахрі, що Славія перебуває оддалік двох інших земель східних слов'ян — Куявії та Артанії. Рішуче розійшлися думки вчених стосовно Артанії. Різні історики бачили в Арті то Рязань, то Тмутаракань, то Чернігів, то Білоозеро, то Ростов Ярославський... Найприйнятнішою виглядає думка, що Славія — майбутня Новгородська земля, Артанія ж — Ростово-Суздальська разом із землею, що тяжіла до Білоозера.

Союзи племен, на думку істориків, були вже етнополітичними об'єднаннями, своєрідними протодержавними утвореннями. З часом (у VIII—XI ст.) вони еволюціонували у значно ширші й дещо чіткіше політично окреслені об'єднання — "союзи союзів", "над-союзи". Арабські хроніки згадують про три з них: Куяби (Куявія) — очевидно, Київська земля, центром якої був Київ; Славія — мабуть, землі ільменських слов'ян, де головним містом у X ст. став Новгород; Артанія, якою, за різними версіями, вважають Рязань, Тмутаракань, Чернігів, Білоозеро, Ростов Ярославський. Більшість сучасних учених схиляється до версії, що то була Ростово-Суздальська земля.У приільменських слов'ян осередок державності виник значно пізніше, сформувавшись навколо Городища, що поблизу Новгорода. А сам Новгород з'явився лише на початку X ст. Це протодержавне утворення контролювало території не тільки ільменських слов'ян, а й кривичів, чуді, мері. Варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у тому (північному) регіоні, хоча південноруські землі на сто-двісті років випереджали північні в соціально-економічному та культурному розвитку. Силою меча варяги змусили місцеві племена платити їм данину, але ті згодом об'єдналися і вигнали поневолювачів. Та протистояння серед слов'янських правителів, загострення між ними боротьби за владу призвели до того, що на князювання, як свідчить літопис, у 862 р. було запрошено норманського конунга Рюрика, який став правителем Північної Русі.Отже, протодержави східних слов'ян виросли на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного й тривалого соціально-економічного та культурного розвитку. Але й дотепер існують різні теоретичні міркування щодо державотворення на Русі.

4. Норманська теорія походження державності на русі

Норманська теорія , або «так звана норманська теорія» , або «норманізм» — назва, котру часто з негативною конотацією, надають супротивники науково встановлених фактів про заснування (або завоювання-захоплення) Київського престолу варягами-Рюриковичами (шведськими вікінгами-норманами) та їх варязькою дружиною. Вираз «норманська теорія» в Росії та СРСР часто використовувався як ідеологічне кліше або як звинувачення (особливо радянського часу) в політичній неблагонадійності та непатріотизмі.

Власне «норманської теорії» як такої не існує. В більшості світового наукового співтовариства давно існує консенсус щодо питання про походження варягів, рюриковичів та їх дружини; та їх роль у заснуванні середньовічної Київської держави. Основні визнані середньовічні першожерела достатньо підкріплюються сучасними археологічнми дослідженнями. Нормансько-антинорманська дихотомія мусується головним чином тільки в Росії, та в колишньому СРСР, де вона була державною ідеологічною доктриною.

Хронологічно початком «нораманської теорії» вважається наукова доповідь 1749 року історика Г.Ф. Міллера (за результатами його дослідженя середньовічних писемних першоджерел) у Петербурзькій Академії Наук «Про походження імені і народу російського» та її ненаукова критика з боку російського вченого-хіміка Михайла Ломоносова. Унаслідок звинувачень у нелояльності, цькувань та переслідування, Г.Ф. Міллер був змушений знищити свій манускрипт і до нашого часу він не зберігся.

Бездоказова антитеза Ломоносова та закиди Міллеру про походження слова «русь» від слова «руси» (тобто світловолосі) та слова «слов'яни» від «славні» (тобто славетні) — ніколи науковим співтовариством всерйоз не сприймалося та не розглядалося. Однак Ломоносов і в наш час вважається в Росії засновником антинорманізму.

Основні положенняПросування норманів із східної Скандиавії в Візантію та їх поселення в Східній Європі взагалі та в Подніпров'ї цілком вписуєтья в картину норманської (вікінгської) експансії 8-11 століть, і зокрема їх постійна присутність в декількох європейських ареалах. Одним з котрих був історично відомий як «Шлях із варягів у греки». Писемні джерела Висновку про скандинавське походження Русі (держави і назви) слугує наявність кількох незалежних груп середньовічних першоджерел, а саме:

Східно-слов'янських джерела — в першу чергу як правило мається на увазі «Повісті минулих літ» Нестора-літописцяВізантійських джерела — чисельні візантійські хроніки про переговори з «русами», трактат імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією»,

Західно-європейських джерела — визначення «русі» як норманів у Луітранда з Кремони, єпіскопа та посла Оттона Великого в Візантії, Бертинські аннали.

Арабо-іранських джерел — "подоржній звіт" секретаря посольства багдадського каліфа в Волжську Булгарію Ахмада Ібн-Фадлана та інших.

Етимологічні дослідження

Як сучасні, так і більш ранні етимологічні джерела (напр. польського історика Г.Ловмянського) в Росії і Україні мало відомі. Фундаментальна праця Макса Фасмера про вікінгські топоніми в Росії — досі не перекладена з німецької.

Хозарська гіпотеза

Загальновідомо, що в середині VII ст. тюркомовні племена утворили в пониззях Дону й Волги та на Північному Кавказі могутню державу — Хозарський каганат. У VIII ст. він підкорив слов'янські племена полян, сіверян, радимичів та в'ятичів. Ці факти були використані для обґрунтування тези про хозарське походження Київської держави. Наприклад, у Конституції Пилипа Орлика (1710) стверджувалось, що хозари-козаки першими прийняли християнство ще до Володимира Святого. Це означало, що протоукраїнська держава, де головною силою були хозари-козаки, раніше за Володимира прилучилася до європейської цивілізації. Постала ця гіпотеза за конкретної політичної ситуації, на основі пошуку протидії (зокрема, й ідеологічної) політиці Москви. Щоб уникнути будь-яких намагань довести спорідненість історії України та Московії, в т. ч. й щодо віри, П. Орлик і висунув тезу про хрещення "хозар-козаків", наголошуючи, що вони раніше навернулися до цивілізованого світу, не маючи ніякого відношення до азійського деспотизму Москви.

Така точка зору істориками різних поколінь не була сприйнята всерйоз, як і твердження сучасного історика-дослідника О. Пріцака про те, що поляни були не слов'янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка — спадкоємницею роду Кия. Археологічні дослідження давнього Києва свідчать про місцеву слов'янську самобутність його матеріальної культури.

Насправді Русь і Хозарія були паралельними утвореннями, що розвивалися в приблизно однакових хронологічних межах, а ті слов'янські племена, які підкорялися Хозарії, у процесі становлення Київської Русі поступово переходили під її владу. До того ж руси неодноразово вторгалися у хозарські землі. У 60-ті роки X ст. внаслідок війни з русами Хозарська держава перестала існувати. З IX ст. в Європі домінувала Давньоруська держава.