Мотиви усиновлення

1. Бажання створити повну родину – (89%).

До цієї групи належать люди, що не мають своїх власних дітей. Вони здебільшого адаптують дітей віком від народження до трьох років. Мотивація:

• заповнення емоційної порожнечі;

• почуття меншовартості;

• потреба поділу почуттями;

• сповнення мрій.

 Прагнення реалізації власної життєвої концепції.

Такі усиновителі здебільшого мають власну біологічну дитину, однак з огляду на певні причини не змогли мати більше. Зазвичай вони хочуть адаптувати двох і більше дітей. Вік дітей, яких вони згідні прийняти, – три-шість років. Дуже часто така мотивація зумовлена релігійними цінностями та переконаннями.

3. Очікування від усиновлених дітей.

Такі батьки керуються винятково прагненням реалізувати прогнози щодо заздалегідь визначених ролей усиновлених дітей. Наприклад, усиновлена дитина повинна стати опікуном на старість, спадкоємцем, бути засобом збереження сім’ї (утримання партнера).

Типові риси батьків, що усиновляють дитину

1. Великий життєвий досвід і зрілість.

2. Стабільність життєвих цілей і зв’язків.

3. Задоволення рівнем свого матеріального забезпечення.

4. Традиційна система вартостей, що базується на здоров’ї та щасті родини, дитини як цінності.

5. Значний досвід подружнього життя.

6. Почуття „соціального усамітнення”.

Висновки із спостережень за усиновленими дітьми:

• найкраще до нових умов адаптуються діти віком до трьох років;

• адаптовані діти зазвичай в новій сім’ї почуваються краще;

• чим вищий соціальний рівень сім’ї усиновителя, тим більше проблем особистісного характеру може виник­нути в адаптованих дітей;

• вік, коли дітям повідомляють правду (повну чи часткову) про їхнє усиновлення, не впливає на успіхи чи невдачі виховного процесу.

Соціальна робота з дітьми та молоддю із девіантною поведінкою

1. Поняття про важковиховуваність і девіантну поведінку. Причини та типи девіантної поведінки

Девіантна поведінка – це система дій і вчинків людей або соціальних груп, які суперечать загальноприйнятим суспільним нормам або визнаним стереотипам і моделям поведінки.

Деліквентна поведінка – систематичні асоціальні вчинки дітей і підлітків, які порушують правові норми, але не викликають кримінальної відповідальності через незначну загрозу для суспільства чи не досягнення дитиною віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, який у разі досягнення відповідного віку є підставою для порушення кримінальної справи.

Форми відхилень у поведінці:

• пияцтво та алкоголізм;

• наркоманія та токсикоманія;

• агресивна поведінка;

• суїцидна поведінка;

• проституція;

• злочинність.

Чинники, які сприяють формуванню девіантної поведінки

Зовнішні	Внутрішні
Психотравматичні життєві події; неблагополуччя у родині батьків або коли їх немає; труднощі шкільного навчання; деструктивний вплив однолітків та їхньої молодіжної субкуль­тури	Занижений рівень самоповаги; відсутність усталених механізмів самоконтролю і саморегулювання; неадекватна самооцінка