Соціальна робота з дітьми, що залишилися без батьківського піклування

1. Типи та причини сирітства. Форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Сирітство – соціальне явище, зумовлене наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без піклування батьків унаслідок позбавлення їх батьківських прав, визнання їх недієздатними або такими, що пропали безвісті.

Соціальне сирітство – соціальне явище, зумовлене ухилянням або відстороненням батьків (невідоме їхнє місцеперебування, тривала хвороба, перебування під слідством, у розшуку) від виконання батьківських обов’язків стосовно неповнолітньої дитини. До соціальних сиріт належать і безпритульні діти, тобто „діти вулиці”. Згідно зі ст. 52 Конституції України держава покладає на себе обов’язок утримувати й виховувати дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Щорічно кількість соціальних сиріт в Україні збільшується не менше ніж на 7–8 тис. Переважають серед них діти, батьків яких позбавляють батьківських прав та від яких відмовляються матері відразу після народження. Кількість таких дітей щороку сягає 1 тис.

Кодекс про шлюб та сім’ю України акцентує значну увагу на проблемі захисту дітей і передбачає кілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування:

• усиновлення (удочеріння);

• передача їх під опіку (піклування);

• виховання в сім’ї громадян України;

• повне державне утримання в навчально-виховних закладах.

Опіка – це форма охорони особистих та майнових прав недієздатних осіб (дітей без батьків, душевнохворих, інвалідів). Опікуватись можуть як окремі особи, так і установи. Опіка призначається над дітьми до 14 років.

Піклування – форма захисту особистих і майнових прав неповнолітніх (та деяких інших категорій). Піклування при­значається над дітьми у віці від 14 до 18 років.

Усиновлення – спеціальна міра захисту дитини, коли юридично визначаються родинні зв’язки.

Причини сирітства

1. Мати добровільно відмовляється від дитини (залишає в пологовому будинку або підкидає). Якщо мати оформила правовий акт про відмову від дитини, вона протягом трьох місяців може змінити своє рішення.

2. Дитину забирають із сім’ї в примусовому порядку і батьків позбавляють батьківських прав.

3. Смерть батьків.

Причини залишення дітей без батьківського піклування

Соціально-економічні	Соціально-психологічні
Економічні кризи, безробіття, голод, міграція	Збільшення кількості розлучень, втрата одного з батьків, погіршення психологічного клімату родини (брутальне ставлення батьків до дітей, сексуальні домагання з боку дорослих, захворювання батьків на алкоголізм, наркоманію)

Державна опіка

1. Прийомна сім’я.

2. Дитячий будинок сімейного типу.

3. Система інтернатного догляду:

   1. Будинки дитини (від народження до трьох ро­ків)

   2. Дитячі будинки (3–7 років)

   3. Дитячі будинки змішаного типу (3–18 років)

   4. Школи-інтернати (7–18 років)

   5. Спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами розвитку (7–18 років), підвідомчі Міністерству освіти і науки.

   6. Будинки-інтернати для дітей з функціональними обмеженнями, підвідомчі Міністерству праці та соціальної політики.

   7. Притулки (3–18 років).

Брак матері до дво– чи три річного віку дитини спричиняє фрустрацію та посилення станів лякливості й відповідних психічних наслідків. Незадоволення потреб безпеки, прив’язаності, емоційних контактів провокує виникнення так званої “сирітської хвороби”, яка з часом може спричиняти значні фізіологічні, психічні й, зрештою, соціальні наслідки.

Виділяють три фази сирітської хвороби:

1. протест. Дитина протестує проти розриву з матір’ю криком, плачем, відмовою від їжі, з’являється порушення сну. Коли дитина стає старшою. з’являється вербальна агресія;

2. розпач. Дитина відчуває постійний страх і загрозу, завжди сумна, часто плаче, малорухлива, апатична, переважно сидить і гойдається. Після певного часу настає збайдужіння;

3. відчудження, збайдужіння. Дитина змирилася з долею і пристосувалася до оточення, її фізична, розумова та емоційна активність суттєво загальмовується.

Небезпечними наслідками відсутності материнської опіки також є емоційне збайдужіння, нездатність до тривалих почуттів, емоційне відчудження. На тлі невдалих спроб побудови емоційних зв’язків з метою пошуку для себе близької особи діти вдаються до так званої емоційної втечі.

У результаті травматичного емоційного досвіду діти набувають різноманітних реакцій:

• „нав’язування себе” – прагнення контакту з будь-якою (навіть чужою) дорослою особою;

• нетипові форми самозахисту перед почуттям осамотіння (наприклад, притискатися до землі);

• обмеження візуального контакту (втеча від погляду, раптовий плач, затуляння очей);

• нетолерантність стосовно змін (осиротіла дитина не може природним чином забезпечити потребу контакту з матір’ю, внаслідок цього формуються викривлені поведінкові реакції, а саме: відштовхування особи, яка намагається нав’язати контакт з дитиною, або ж перемінне прагнення контакту і водночас втеча від зближення).