2. Особливості будови та розвитку плауноподібних.

Плауноподібні – одна з найдавніших груп рослин. Викопні плауно-подібні відомі з середини девону до кінця тріасу. Найбільшого розвитку вони досягли в кам´яновугільному періоді палеозойської ери і були представлені великими деревами (висотою до 30м), які формували ліси, а потім вимерли. Скам´янілі залишки їх утворили відклади кам´яного вугілля.

Сучасні плауноподібні – багаторічні трав´янисті рослини, спорофіт яких розчленований на корінь, стебло й листки, причому корінь і стебло дихотомічно розгалужені. Для плауноподібних характерна мікрофілія, тобто дрібні листки, які тісно розміщені на стеблі.

Ростуть плауноподібні у хвойних лісах, на болотах помірної зони, ще більше їх у зоні тундри. У сучасній флорі плаунів мало.

Відділ Плауноподібні поділяють на два класи: Плауновидні, до якого належать рівноспорові рослини і Молодильникові, який об´єднує різноспорові рослини.

Типовим представником відділу є плаун булавовидний, що належить до класу Плауновидні і досить поширений у хвойних лісах.

Це багаторічна трав´яниста рослина з сланким дихотомічно розгалуженим стеблом, від якого в грунт відходять дихотомічно розгалужені корені. На стеблі спірально розташовані дрібні шилоподібні листочки з однією жилкою.

Влітку на вертикальних надземних пагонах з´являються булавоподібні спороносні колоски (стробіли). Кожен колосок має стрижень, який вкритий спорофілами (споролистками). Спорофіли відрізняються від вегетативних листків за формою і забарвленням. Вони серцеподібні, загострені на верхівці і мають жовтий колір. На верхньому боці спорофілів розміщуються ниркоподібної форми спорангії на короткій ніжці. В спорангіях розвивається велика кількість однакових спор. Утворенню спор передує редукційний поділ. Зрілий спорангій розтріскується і з нього висипаються золотисто-жовті спори. Спори тетраедричної форми, вкриті двома оболонками – екзиною та інтиною. Із спор розвиваються двостатеві заростки. Заросток у плауна булавовидного розвивається в грунті протягом 12-15 років в симбіозі з міцелієм гриба, гіфи якого розташовані у тілі заростка декількома шарами над нижньою епідермою. Якщо гриб не зтикається з заростком, то останній відмирає на ранніх стадіях розвитку. За формою заросток нагадує цибулинку, пізніше розростається до 2 см діаметром і стає блюдцеподібним. Гаметофіт безбарвний, його клітини не мають хлорофілу, на нижній частині утворюються ризоїди. На верхній частині заростка утворюються статеві органи – антеридії та архегонії, які більш-менш занурені у тканину заростка. В антеридіях утворюються численні дводжгутикові сперматозоони. Запліднення пов´язане з водою. Зигота не має періоду спокою, з неї відразу утворюється зародок спорофіта. Він спочатку занурений в тканину гаметофіта і живиться за його рахунок. Коли його корінь проникне в грунт, спорофіт починає самостійне життя.

Т.ч., багаторічна вічнозелена рослина плауна, на якій утворюються спори, є безстатевим поколінням (спорофітом), заросток є статевим поколінням (гаметофітом).