4.Способи розмноження грибів.

Розмножуються гриби вегетативним, безстатевим і статевим способами. Вегетативне розмноження найчастіше здійснюється частинами міцелію, що має здатність до регенерації, бруньку­ванням, оідіями (тонкостінні спори), хламідоспорами (товсто­стінні спори з темною оболонкою), склероціями, гемами (подіб­ні до хламідоспор, але не мають сталої форми і розмірів). Безстатеве розмноження в нижчих грибів проходить за допомо­гою зооспор чи спорангіоспор, а у вищих - конідій. Зооспори і спорангіоспори утворюються всередині клітини (ендогенні спо­ри), а конідії розвиваються на особливих кінцях міцелію - конідієносцях (екзогенні спори). Конідіальне спороношення розви­нулось у грибів як пристосування до наземного способу життя.

Статеве розмноження в різних систематичних групах відбу­вається по-різному. Нижчим грибам, як водоростям, властиві ізогамія, гетерогамія, оогамія, зигогамія (злиття двох ділянок міцелію, не диференційованого на гамети).

У вищих грибів статеве розмноження проходить за допомо­гою аскоспор (ендогенні спори, формуються в спеціальних утво­рах - асках, або сумках) і базидіоспор (екзогенні спори, утво­рюються на поверхні базидій).

5.Будова талома лишайників.

Лишайники являють собою складні симбіотичні організми, талом яких складається з грибів і водоростей з домінуванням гриба. На відміну від вегетативного тіла грибів, яке розвивається всередині субстрату, а на поверхні видно лише плодові тіла, у лишайників вегетативне тіло цілком живе у повітряному середовищі (за деякими виключеннями вони можуть розвиватися всередині каміння або дерев’янистого субстрату), тому лишайники іноді називають повітря-ними грибами.

Грибні компоненти лишайників – переважно сумчасті гриби, і лише до складу деяких лишайників входять базидіальні гриби (тропічні та субтропічні види). З водоростей до них належать голов-ним чином представники зелених і синьо-зелених водоростей. Більшість водоростей, що входять до складу лишайника, зустрічаються у вільноживучому стані. Але деякі водорості та всі грибні компоненти відомі лише в таломах лишайників.

Вчені вважають, що водорості і гриби лишайника знаходяться у дуже складних взаємовідношеннях. Гриб веде себе як паразит і сапрофіт, а водорості, у свою чергу паразитують на лишайниковому грибі. При цьому паразитизм гриба більш виражений. Водорості у таломі лишайника повністю ізольовані від зовнішнього середовища, тому всі необхідні для свого існування речовини (воду і мінеральні солі) вони забирають у гриба. Т.ч. водорості у таломі лишайника проявляють себе як паразити. Гриб в таломі лишайника спочатку проявляє себе як паразит, уражаючи живі клітини водоростей і вико-ристовуючи їх живий вміст. Потім живиться сапрофітно мертвими залишками клітин водоростей. Крім того, гриб захищає водорості від несприятливих умов середовища.

За зовнішнім виглядом талому лишайники поділяють на три морфологічні групи:

• накипні (коркові), що мають талом у вигляді кірочки, що щільно зрослась з субстратом; група кіркових лишайників об’єднує най-більшу кількість видів (близько 80%),

• листуваті, талом яких має вигляд листкоподібних пластинок, прикріплених до субстрату за допомогою ризин або ризоїдів, що складаються з пучків гіф;

• кущисті, талом яких має вигляд більш або менш розгалужених кущиків. Вони прикріплюються до субстрату тільки основою і ростуть від нього вертикально вгору або звисають донизу.

Анатомічна будова лишайників досить проста: зверху і знизу слань оточує щільний корковий шар із тісно сплетених гіф гриба, а між ними розташовані гіфи гриба з водоростями. За анатомічною будовою лишайники поділяють на дві групи: гомеомерні і гетеромерні.

Слань лишайника має гомеомерний тип будови, якщо гіфи гриба і клітини водорості розташовані у товщі слані рівномірно. Якщо ж нерівномірно, то така слань лишайника має гетеромерний тип будови.

У гетеромерних лишайників зовнішні шари талому складаються з переплетених гіф гриба і називаються корковими шарами. Під верхньою корою розміщується один шар водоростей, які утворюють гонідіальний шар. Під гонідіальним шаром знаходиться серцевина, яка складається з нещільно переплетених гіф гриба. Від нижнього коркового шару відходять вирости – ризоїди, за допомогою яких лишайник прикріплюється до субстрату.

Слань лишайника має різноманітну форму та забарвлення – сіре, буре, зелене, оранжеве, яскраво-жовте, яке залежить від специфічних пігментів, лишайникових кислот, солей заліза та інших мінералів.

Досить цікаві біологічні особливості лишайників. Вони дуже чутливі до чистоти повітря, характеризуються надзвичайно повільним ростом, невибагливі до води і субстрату і легко переходять від стану спокою до життєдіяльності.