3. Характеристика покривних тканин.

Покривні тканини покривають всі вегетативні та генеративні органи у рослин. Вони захищають рослину від несприятливих впливів навколишнього середовища: забезпечують газообмін внутрішніх тканин із середовищем, захищають рослину від надмірного випаровування води, від температурних коливань, механічних впливів, від проникнення в організм паразитів та збудників хвороб.

Залежно від походження розрізняють три групи покривних тканин: первинні (епідерма, епіблема), вторинні (корок або перидерма), третинні (кірка).

Епідерма (епідерміс) покриває всі надземні органи однорічних рослин (листки, стебла, квіти) і молоді пагони багаторічних дерев’янистих рослин. Вона складається з одного, рідко двох і більше шарів живих, щільно зімкнених клітин паренхімного типу. Всі клітини епідерми мають живий вміст, цитоплазма в них розміщена у вигляді тонкого пристінного шару, вакуоля займає центральне положення. Вони не мають хлоропластів, виключення складають деякі водяні рослини, папороті, рослини, що ростуть в затінку. Оболонки клітин звивисті, що сприяє більш міцному з’єднанню їх між собою. Товщина оболонок клітин неоднакова - зовнішня, що межує з навколишнім середовищем, більш товста і просочена особливою речовиною - кутином, який утворює плівку - кутикулу. Дуже часто кутикула покрита зверху воском.

Кутикула у вигляді суцільної безбарвної плівки покриває листки і молоді стебла, зустрічається на квітках і плодах. Вона захищає рослину від надмірного випаровування і добре розвинена у рослин посушливих районів. Восковий наліт утворюється на поверхні надземних органів рослин. Його можна спостерігати на плодах слив, винограду, на листках капусти, молочаїв, пальм, на стеблі верби та ін.

Захисна функція епідерми підсилюється виростами її клітин - волосками, залозками, різноманітними за будовою.

В епідермі є особливі утворення для газообміну і транспірації - продихи, які складаються з двох замикаючих клітин, продихової щілини, що розміщена між ними та побічних клітин. Замикаючі та побічні клітини становлять продиховий апарат. Оболонки замикаючих клітин з боку продихової щілини товстіші, ніж з боку клітин епідермісу.

Багаторічні рослини покриті епідермою протягом одного вегетаційного періоду. Звичайно до осені епідерма відмирає і їй на зміну виникає нова, вторинна покривна тканина - корок.

Корок - мертва багатошарова тканина. Утворення його пов’язане з діяльністю вторинної меристеми - коркового камбію (фелогену), що виникає із субепідермальних клітин, а іноді з клітин епідерми. Клітини корку мертві, порожні, заповнені повітрям, розміщені вони щільно у формі табличок. Їх оболонки просякнуті суберином і не пропускають ні води, ні газів. Клітини корку часто мають коричневий або жовтуватий колір, який залежить від наявності смолянистих або дубильних речовин.

Для транспірації і газообміну у корку є особливі утворення - сочевички. Цю назву вони отримали за зовнішню подібність до насіння сочевиці. Сочевички виникають звичайно в тих місцях, де знаходились продихи в епідермі, але їх буває значно менше, ніж продихів.

У більшості деревних рослин на зміну корку утворюється третинна покривна тканина - кірка.

Кірка - комплекс прошарків корка та мертвих клітин первинної кори між ними. Вона утворюється в результаті багаторазового нашарування перидерм. Кірка - мертва покривна тканина, яка майже непроникна для газів, води та поживних речовин.

Вона виникає у дерев у різні роки їх життя: у яблуні вона утворюється на 6-8 році, у сосни - на 8-10 році, у дуба - на 25-30 році, у граба - через 50 років.

На зовнішній вигляд кірка - тріщинувата тканина. Утворення її відбувається внаслідок того, що стебло з часом сильно потовщується і розриває перидерму, яка зовні його покриває. Під розірваним шаром перидерми глибше в корі закладається новий шар фелогену і виникає новий шар перидерми. Усі тканини, що розташовані назовні від перидерми, відмирають, оскільки вони ізольовані від доступу поживних речовин. Через деякий час цей процес повторюється.