3. Світовий океан.

Світовий океан утворює найбільше скупчення вод на земній поверхні. Морські течії зв'язують окремі його частини в єдине ціле, унаслідок чого води океанів і морів володіють загальними фізико-хімічними властивостями. Води Світового океану становлять 96,4 % маси води гідросфери. Вони вкривають більшу частину площі поверхні планети (70,8%), утворюючи майже суцільну водну оболонку Землі. Океани справляють суттєвий вплив на тепловий режим земної поверхні, виконуючи функції планетарного нагрівача та терморегулятора.

Єдиний Світовий океан прийнято поділяти на окремі частини – океани:

• Тихий - складає майже половину площі Світового океану (площа 179,62 млн. км²; середня глибина 3980 м), в його межах знаходиться найглибша - Маріанська западина (11022 м);

• Атлантичний - складає приблизно 1/4 частину Світового океану (площа 93,9 млн. км²; середня глибина 3600 м),

• Індійський - складає дещо більше 1/5 частини Світового океану (площа 74,9 млн. км²; середня глибина 3710 м);

• Північний Льодовитий - складає лише 1/25 частину Світового океану (площа 13, 1 млн. км²; середня глибина 1220 м).

У межах океанів виділяють дрібніші складові частини: моря, затоки, протоки.

Морем називають частину океану, яка глибоко заходить у сушу або відокремлена островами та півостровами. Моря бувають: внутрішні, які оточені з усіх боків сушею і з’єднуються з океаном або сусіднім морем однією або кількома протоками (Чорне, Азовське, Балтійське, Середземне, Червоне); напіввідкриті, які лише частково обмежені материками і відокремлені від океану чи сусідніх морів півостровами або групою островів (Північне, Берингове, Охотське, Японське, Жовте, Східно-Китайське, Карибське); відкриті – розташовані по окраїнах материків і зберігають вільний зв'язок із океаном (Баренцове, Чукотське, Карське, Лаптєвих); міжострівні – оточені тісним кільцем островів або острівних дуг (Яванське, Банда, Сулавесі, Філіппінське).

Затока – частина океану або моря, яка глибоко вдається в суходіл, але має широкий зв'язок з океаном. Наприклад, Гудзонова затока, Мексиканська затока, Перська затока.

Протока – відносно вузька частина водного простору, що розділяє які-небудь ділянки суходолу і з’єднує суміжні водні басейни та їх частини. Найдовша – Мозамбікська протока (1760 км) в Індійському океані; найширша – протока Дрейка (до 1120 км) в Атлантичному океані. Магелланова протока, Керченська протока, Дарданелли, Босфор.

Середня солоність Світового океану становить близько 35 ‰ (в 1000 кг морської води міститься 35 кг солей). Переважно це хлориди натрію та магнію (88,7%) – NaCl – 78%, MgCl – 10,7% , крім того – сульфати (10,8%) – MgSO₄ – 5%, CaSO₄ – 4%, K₂ SO₄ – 1,8%; карбонати (0,3%) та інші сполуки.

Солоність води у Чорному морі становить 15-23 ‰_, в Бальтійському – 3-20 ‰, в Середземному – 39 ‰, в Червоному – 40-42 ‰.

Розподіл солоності в поверхневих водах океану має переважно зональний характер, відображає структуру водного балансу в різних частинах Світового океану. Максимальна солоність (понад 36 %_о) спостерігається в тропічних і частково – субтропічних поясах, тобто там, де найбільш суттєвим є випаровування, а кількість атмосферних опадів невелика. В приекваторіальному поясі (внаслідок випадання великої кількості опадів) та в помірних (внаслідок річкового стоку) і полярних районах солоність знижується.

У воді океанів та морів розчинені також гази, з яких найважливіші кисень та вуглекислий газ. Між Океаном та атмосферою відбувається постійний газообмін. Характерно, що вміст вуглекислого газу в океанах у 60 разів перевищує його кількість в атмосфері.

Водна товща океанів у вертикальному розрізі неоднорідна. У Світовому океані виділяють батиметричні зони і області, які відрізняються за гідрологічним режимом, динамікою фізико-географічних процесів.

Біля берега умовно виділяють літораль, або прибережну зону, обмежену глибинами в декілька метрів. Вона затоплюється водою під час припливів. До глибини 200 м розташована сублітораль. Ця зона багата життям, добре освітлена сонячними променями, містить багато поживних речовин. Нижче, від 200 до 500 м, виділяють епібатіаль. Далі до глибини 3000 м знаходиться батіаль. Від 3000 до 6000 м – абісаль, а глибше 6000 м - ультраабісаль.

Поверхня Світового океану ніколи не буває спокійною. Вода постійно рухається. Головними видами такого руху є:

• вітрові хвилі (виникають під впливом поривів вітру, спостерігаються тільки в верхньому шарі до глибини 50—60 метрів, тобто вітер спричинює рух лише приповерхневих шарів води);

• цунамі (це гігантські хвилі, що виникають під час підводних землетрусів, гіпоцентри яких розташовані під дном океану; на відміну від вітрових хвиль цунамі пронизують всю товщу моря, від дна до поверхні, вони мають велику силу і можуть становити значну небезпеку, хвилі, спричинені підземними поштовхами, поширюються з величезною швидкістю — до 800 км/год);

• припливи і відпливи (пов'язані з притяганням водних мас Світового океану Місяцем і Сонцем, висота припливів залежить від географічного положення та розчленованості і конфігурації берегової лінії, максимальна висота припливів (18 м) спостерігається у затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки);

• океанічні течії.

Океанічні течії — це великі потоки океанічної води, у яких вона переміщується в горизонтальному напрямку. Вони зумовлені дією двох сил: тертя і сили тяжіння. На їх рух також впливають відхиляюча сила обертання Землі навколо своєї осі та обриси материків. Обертання Землі спричиняє напрям течії в Північній півкулі — вправо, у Південній — вліво.

Види течій.

За походженням:

• вітрові - течії, які зумовлені тертям вітру об водну поверхню.

Серед течій, що викликані вітрами, виділяють дрейфові (спричинені постійними вітрами). Основні поверхневі течії виникають під впливом пасатів, що дмуть над океанами цілий рік. Так, постійні пасатні вітри, що дмуть в обох півкулях від 30-х широт до екватора, утворюють потужні Північну Пасатну і Південну Пасатну течії. Ці течії перетинають Океан зі сходу на захід. Натрапивши на береги материків, течії роздвоюються і відхиляються на  південь і північ.

і вітрові (виникають під впливом сезонних вітрів), їх викликають мусонні вітри, які дують літом з океану на сушу, а взимку в зворотному напрямі.

• щільнісні течії (густинні течії) - виникають внаслідок неоднакової щільності води на різних ділянках водної поверхні, спричинені нерівномірним розподілом температури й солоності води;

• стокові течії — течії, викликані похилом рівня моря під впливом місцевого підвищення чи зниження від надходження морських чи річкових вод, випадання атмосферних опадів чи випаровування. Наприклад, Флоридська течія.

За характером мінливості — постійні, тимчасові і періодичні (наприклад, сезонні течії, які змінюють напрямки під впливом мусонів).

За глибиною розташування в товщі води розрізняють: поверхневі, підповерхневі, проміжні, глибинні та придонні течії. Основними причинами виникнення поверхневих течій є вітри та різниця рівнів води в різних частинах океану.

За фізико-хімічними властивостями — теплі, холодні, опріснені, солоні.

За температурними характеристиками течії поділяють на: теплі та холодні. Приналежність конкретної течії до теплих чи холодних визначається не їхньою власною температурою, а температурою навколишніх вод. Теплою називають течію, води якої тепліші за навколишні води, а холодною — холодніші. Наприклад, температура води Бенгельської течії поблизу мису Доброї Надії становить 20°С, але це — холодна течія у порівнянні з навколиш­ньою водою, тоді як Нордкапська течія (одна з північних гілок Гольфст­ріму) з температурою води 4-6 ⁰ С вважається теплою — вона обігріває прилеглі береги. Найпотужнішими теплими течіями є Гольф­стрім в Атлантичному океані та Куросіо у Тихому. Серед холодних течій виділяється течія Західних Вітрів, яка оточує Антарктиду.

Як правило, океанічні течії формуються під впливом дії кількох факторів.

Океан відіграє величезну роль у житті Землі. Він служить головним водоймищем планети й основним приймачем сонячної енергії на поверхні Землі. Унаслідок великої теплоємності води він впливає на коливання температури повітря навколишнього простору. У помірних і полярних широтах морські води влітку накопичують тепло, а узимку віддають його атмосфері. В екваторіальних і тропічних просторах поверхня води нагрівається цілий рік. Теплі води переносяться звідси течіями у високі широти, утеплюючи їх, а холодні води повертаються до тропіків у протитечіях. У такий спосіб океан впливає на клімат і погоду Землі. Велика роль океану у круговороті речовин на Землі (вологообіг, взаємний обмін з атмосферою киснем і вуглекислим газом, винесення на сушу розчинених в океанічній воді солей і привнесення в океан річками матеріалу з суші, біогеохімічні перетворення).