Питання до теми «Правове забезпечення зайнятості та працевлаштування»

1. Поняття та види безробіття. Методика визначення рівня безробіття МОП та в Україні.

2. Поняття зайнятості та категорії зайнятого населення.

3. Державні гарантії зайнятості (загальні та додаткові).

4. Державна служба зайнятості та її повноваження.

5. Порядок працевлаштування громадян за допомогою державної служби зайнятості. Поняття підходящої роботи.

6. Діяльність приватних агенцій з працевлаштування в Україні.

7. Соціальний захист безробітних за законодавством України.

Методичні рекомендації

Проблеми забезпечення зайнятості є надзвичайно важливи­ми для будь-якої держави, в тому числі й для України. Пере­дусім це пояснюється тим, що ринкові відносини супроводжу­ються таким негативним явищем, як безробіття, неповна зай­нятість. Держави з соціальною ринковою економікою докла­дають значні зусилля для розв'язання проблем зайнятості, створення нових робочих місць, запобігання колективним звільненням, соціального захисту безробітних.

У березні 2007 р. МОП опублікувала п'яту доповідь "Гло­бальні тенденції у сфері зайнятості"¹, в якій подається нова інформація про основні тенденції у рамках глобальних рин­ків праці. Відзначається як позитивний фактор високе зро­стання глобального ВВП у 2006 р., яке становило 5,2 %, за­вдяки чому повсюдно вдалося стабілізувати становище на ринках праці. У 2006 р. порівняно з 2005 р. налічувалася більша кількість зайнятих осіб. Водночас, незважаючи на економічне зростання, багато людей залишалися безробітни­ми в абсолютному вимірі. Число безробітних залишалося як ніколи високим – 195,2 млн осіб, тому глобальний рівень безробіття у 2006 р. становив 6,3 %.

У цілому по ЄС рівень безробіття у 2004 р. становив 9 %, а у першій половині 2005 р. – 8,7 %. Для порівняння: у СІЛА рі­вень безробіття становив 5,1 і 4,8 % відповідно. За структурою в Європі безробіття вище у жінок, ніж у чоловіків. Безробітних із вищою освітою – 6,3 %, з початковою і середньою освітою – 9,8 %². За оцінками Євростату, у жовтні 2005 р. 12,1 млн осіб залишалися безробітними в єврозоні та 18,4 млн – в ЄС у Цілому. При цьому найнижчі показники безробіття були за­фіксовані в Ірландії, Великобританії, Данії, Нідерландах та Австрії (від 4,3 до 5,3 %). Найвищі – у Польщі (17,6 %), Сло­ваччині (16,2), Греції (9,9), Франції (9,3), Німеччині (9,1) та Латвії (8,7 %).

Щодо рівня безробіття в Україні слід зазначити, що за ра­дянських часів такого суспільного явища офіційно не визнава­лося. Лише Законом України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ¹ було легально введено поняття безробітного, створено Державну службу зайнятості для пошу­ку безробітним підходящої роботи, з 1 січня 2001 р. уведено в дію систему загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, розроблено й інші заходи соціального захисту окремих категорій безробітних.

У перші роки незалежності та переходу до ринкової еконо­міки в Україні, як і в інших державах колишнього СРСР, був дуже високий рівень безробіття. За даними Світового банку ре­альне безробіття Україні станом на початок 1999 р. сягнуло ЗО %, а в деяких регіонах Західної України – у Криму – 50 %. У 2006 р. за даними Державного центру зайнятості Міністерс­тва праці та соціальної політики України рівень безробіття (визначений за методологією МОП) становив 6,8 % економічно активного населення проти 7,2 % за 2005 р. Рівень зареєстро­ваного безробіття у 2006 р. становив 2,8 % (у 2005 р. – 3,2 %), на 1 травня 2007 р. – 2,6 %².

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2006 р. № 922 затверджені Основні напрями проведення державної політики зайнятості на період до 2009 р. У цьому документі аналізується стан ринку праці у 2001–2005 рр. та визнача­ються напрями державного регулювання у сфері зайнятості на період до 2009 р.

Законом України "Про зайнятість населення" зайнятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволен­ням особистих та суспільних потреб і така, що як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Категорії зай­нятого населення визначені у ч. 3 ст. 1 цього Закону. Слід відрізняти поняття "зайнята особа" і "працівник". До зайнято­го населення належать не лише трудящі, а й ті, хто навчається або перебуває на державній службі, несе військову службу тощо.

Законодавством встановлено державні гарантії зайнятості населення, які поділяються на основні, тобто такі, що мають загальний характер і стосуються всього населення, і додаткові – встановлені для окремих категорій населення. Закон Украї­ни "Про зайнятість населення" встановлює такі основні дер­жавні гарантії права на вибір професії та виду діяльності: дер­жава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови у прий­нятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безплатне сприяння у підборі підходящої роботи; безплатне навчання безробітних нових професій, пере­підготовку; виплату безробітним в установленому порядку до­помоги по безробіттю та інших видів допомоги та ін.

Суттєвою державною гарантією соціального захисту грома­дян на випадок безробіття є створення в Україні з 1 січня 2001 р. спеціальної системи соціального страхування. Ці відносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 бе­резня 2000 р. Саме на підставі цього Закону здійснюється в цей час виплата різних видів соціальної допомоги застрахованим та деяким іншим категоріям громадян на випадок безробіття. Для фінансування таких виплат утворено спеціальний орган – Фонд загальнообов'язкового державного соціального стра­хування України на випадок безробіття.

Законом – також передбачено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення: а) жінкам, які мають дітей віком до шести років; б) одиноким матерям, які мають дітей ві­ком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів; в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвіт­ніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільни­лася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх заміняє, можуть, як виняток, бути прийняті на роботу; г) особам предпенсійного віку (чоловікам по досяг­ненні 58 років, жінкам – 53 років); д) особам, звільненим пі­сля відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян міс­цеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чи­сельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості (ст. 5). У межах цієї квоти здійснюється і працевла­штування молоді.

Щодо нормативів робочих місць для працевлаштування ін­валідів, законодавством у 2005 та 2006 рр. встановлено новий порядок. Ці питання регулюються Законом України "Про ос­нови соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 берез­ня 1991 р. (зі змінами) та підзаконними актами. Згідно зі ст. 19 цього Закону (в редакції від 6 жовтня 2005 р. № 2960-ІV) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норма­тив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників обліково­го складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця. Виконанням зазначеного нормативу вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Діяльність державної служби зайнятості є реальною гаран­тією права громадян на працевлаштування. Обов'язки держав­ної служби зайнятості детально регламентовані Законом Украї­ни "Про зайнятість населення":

• аналізування і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування громадян про наявність вільних робочих місць;

• організування за необ­хідності професійної підготовки і перепідготовки громадян, надання послуг з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам тощо.

Крім державної служби зайнятості посередницьку діяль­ність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприємниць­кої діяльності. Нині згідно із Законом "Про ліцензування пев­них видів підприємницької діяльності" від 1 червня 2000 р. посередницька діяльність із працевлаштування в Україні не вимагає ліцензування. Водночас посередницька діяльність з працевлаштування за кордоном вимагає ліцензії (Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у працевлаштуванні на ро­боту за кордоном та контроль за їх дотриманням, затвердже­ний наказом Ліцензійної палати України, Державного центру зайнятості від 22 лютого 1999 р. № 19 / 15 (зі змін, і доп.). На 24 лютого 2007 р. в Україні зареєстровано 515 суб'єктів госпо­дарської діяльності, які мають ліцензію Міністерства праці та соціальної політики України на посередництво в працевлашту­ванні за кордоном.

До державної служби зайнятості за сприянням у працевла­штуванні мають право звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні.

У разі відсутності підходящої роботи, за загальним прави­лом, громадянинові надається статус безробітного.

Законом України "Про зайнятість населення" у 1991 р. уперше було визначено правовий статус безробітного. Згідно з чинною редакцією ст. 2 Закону безробітними визнаються пра­цездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законо­давством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Рішення про надання громадянам статусу безробітних при­ймається державним центром зайнятості за їхніми особистими заявами з 8 дня після реєстрації в центрі зайнятості за місцем проживання.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а) у віці до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганіза­цією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату); б) які впер­ше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної робо­ти, включаючи роботу тимчасового характеру, що не потребує професійної підготовки; в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу; г) які мають право на пенсію за ві­ком, у тому числі на пільгових умовах, на пенсію за вислугу років або досягли встановленого законом пенсійного віку.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування на випадок безробіття" передбачає такі види со­ціальної допомоги по соціальному страхуванню на випадок без­робіття:

• допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяль­ності;

• допомога по частковому безробіттю;

• матеріальна допомо­га у період професійної підготовки, перепідготовки або підви­щення кваліфікації безробітного;

• допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриман­ні.

Безробітним також надаються такі соціальні послуги:

• про­фесійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфіка­ції та профорієнтація;

• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевла­штування безробітних та фінансування організації оплачува­них громадських робіт для безробітних;

• інформаційні та кон­сультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.