6. Комп’ютерна томографія як метод рентгенологічного дослідження.

Комп'ютерна томографія (КТ) – метод пошарового рентгенологічного дослідження органів і тканин із застосуванням комп’ютерного опрацювання множинних рентгенівських зображень, виконаних під різними кутами, з подальшою реконструкцією їх і визначенням щільності будь-якої ділянки цих тканин.

Детектори томографа дуже чутливі. Вони виявляють різницю щільностей струк­тур, яка становить менше 1 %, тоді як на рентгенівському знімку людини фіксується різниця щільностей тільки в 10 %. Перевагою комп'ютерної томографії є обробка та зберігання в пам'яті ЕОМ одержаного зображення. У рентгенівських комп'ютерних томографах (КТ) рентгенівська трубка постійно зв'язана з системою детектора (сприймача) і обертається навколо пацієнта. Рентгенівське випромінюван­ня, виходячи віялом через щілиноподіб­ний отвір під багатьма кутами, прохо­дить крізь досліджуваний зріз (ширина його може коливатись від 1 до 10 мм), послаблюється, реєструється детектором і перетворюється в електричні сигнали. Останні оцифровуються в системи зби­рання даних і обробляються процесором. Поперечні відображення мікрооб'єктів, отримані у вигляді абстрактних чисел, надходять у матричну систему комп'ютера, де перетворюються в умовну шкалу поглинання (шкала Хаунсфілда) і подаються на графічний дисплей у вигляді чорно-білого зображення. Переміщуючи ступінчасто на 5—10 мм пацієнта за віссю тіла, одержують потрібну кількість поперечних зрізів (пироговських). За допомогою комп'ютера можливі реконструкції рентгенівського зображення в сагітальній або фронтальній площинах.

За допомогою комп'ютерних томографів при внутрішньосудинному введенні рентгеноконтрастних речовин за швидкістю ущільнення тканин і збільшенням інтен­сивності зображення можна одержати уявлення про функцію окремих органів, вивчи­ти стан кровоносних судин, підвищити контрастність патологічних вогнищ.

Переваги комп’ютерної томографії порівняно з рентгенографією:

- можливість кількісно визначати рентгенівську щільність досліджуваного об’єкта;

- відсутність сумаційного ефекту;

- висока роздільна здатність;

- можливість проведення контрастного пофазового підсилення зображень та неінвазивної ангіографії;

- можливість здійснення реконструкції первинних зображень – отримання зрізів у фронтальній, сагітальній та інших площинах, а також формування тривимірних зображень.

7. Додаткові методи рентгенологічного дослідження.

Поліграфія — спосіб рентгенографії, який полягає в багаторазовому зніманні на одну плівку одного й того ж органа з однаковим інтервалом часу для реєстрації змін положення, форми, величини й структури цього органа. Застосовується іноді для вив­чення перистальтики шлунка та стравоходу.

Рентгенокімографія - метод реєстрації рухів органа шляхом його рентгеногра­фії через рухому щільну свинцеву решітку. При цьому контури органа на рентгено­грамі мають зубчасту форму, а величина зубців відображає амплітуду рухів. За допо­могою рентгенокімографії вивчають скоротливу діяльність серця, пульсацію судин, дихальні зміщення діафрагми, ребер та середостіння, перистальтику стравоходу. Рентгенокімографія найчастіше застосовується для уточнення контуру дуг, що утво­рюють серцево-судинну тінь, стану скоротливої та провідникової функцій міокарда при захворюваннях серця, перикарда та великих судин.

Електрокімографія — рентгенологічний метод оцінки функцій органів, базується на реєстрації коливань оптичної щільності їх зображення. За допомогою електрокімографії виявляють пульсаційні рухи зовнішнього контуру серця та великих судин, що дає уявлення про скоротливу функцію кожного відділу серця та магістральних судин окремо.

Рентгенокінематографія здійснюється рентгенокінозйомкою в умовах, які наближаються до звичайного просвічування зі швидкістю 12—48 кадрів за 1 хв. Рентгенокінематографія дає можливість вивчати функції різних органів у звичайних умовах або застосовуючи контрастні речовини.

Пантомографія — томографія об'єктів, які мають вигнуту форму. Метод полягає у відповідності кривини зображуваного на томограмі шару кривині досліджуваного об'єкту. Метод застосовують під час дослідження склепіння черепа, грудної стінки, тазового кільця, щелепи.

Електрорентгенографія - метод рентгенографії, під час якого рентгенівське зображення отримують на зарядженій напівпровідни­ковій пластинці статичним струмом, а потім перено­сять на звичайний папір. У ділянках плас­тини, що отримали більшу дозу випромінювання, електричний заряд зменшується внаслідок іонізації рентгенівськими квантами. В цих місцях після наступ­ного обпилення пластини менше прилипає графітово­го порошку (з протилежним пластині зарядом). Рент­генівське зображення отримують шляхом перенесення (відбиття) проявленого порошку на папір.

Перевагами електрорентгенографії перед звичай­ною рентгенографією є відсутність мокрого етапу проявлення та його скорочення до 2—3 хв, що особливо важливо в травматології і для економії срібловмісної рентгенівської плівки. На одній селеновій пластинці можна отримати 1-2 тис. знімків. Завдяки крайовому ефекту, що виникає на межі структур із різною щільністю, краще виявляються судини легень, дрібні звапнування молочної залози, жирова та сполучна тканини тощо. Властивий електрорентгенографії більший фотографічний діапазон у поєднанні з крайовим ефектом сприяє кращій візуалізації одночасно окремих деталей м'яких тканин і кісток. Проте на електрорентгенограмі гірше видно тіні з нечіткими кон­турами, що ускладнює оцінку ступеня їх інтенсивності та прозорості під час досліджен­ня, зокрема легень.